Була в мене колись однокласниця Анька. Вона приїхала з Росії і вчилася з нами з другого по п'ятий класи. Як то водиться школі, в новеньку в класі я мусів обов'язково "влюбитись" так палко, як це можливо тільки в другому класі.
Вона казала, що жила в місті, де дуже коротке літо і де комарі були як горобці. Після повернення в Росію, вона ще з травня щороку тікала від того опецькуватого літа у наше розкішне українське.
Із її братом і ще однією подружкою ходили купатися на ставок, пили ром-колу через тягу з червоним бондом, крали абрикоси в садках, а ввечері хляли самогонку під зелепухи біля кринички і пізнавали інші підліткові радощі сільського буття. І так щороку. Приїзд Аньки завжди асоціювався із приходом літа і був обов'язковим його атрибутом.
Коли стали старшими, то якось не дуже вже тусували в одній компанії, але при зустрічі щиро обіймалися і ставали до бесіди, бо було справді цікаво шо там у кого і як.
А цього року Анька не приїхала, як і інші натуралізовані рассєянє і літо трохи полиняло. Мабуть, сидит десь зараз між бєрьозок, відганяє здоровецьких комарів і думає, шо ми їх тут всіх парєшаєм, як приїдуть.
