У неділю на київському Майдані побачив чоловіка, на плечах якого сидів син років чотирьох. Батько був усміхненим і впевненим. Свідомо не хотів підходити і питати, хто вони, звідки, якою мовою спілкуються. То було неважливо. Просто хотілося дивитися на них і плакати від щастя. Вони – не ті, кого показує російське "тб" в сюжетах про "фашистска-нацистській шабаш "майдаунав" на Украінє". Вони – серед тих сотень тисяч Громадян України, які дивляться вперед. Вони і є тими сотнями тисяч. Вони – майбутнє України, яке в їхніх руках і яке ніхто відбирати не має права.

Зараз провладні маніпулятори спробують розсварити майдани. Спробують розсварити політиків із мітингувальниками, мітингувальників із мітингувальниками. Вони зіграють на чиїхось амбіціях, зіграють на чиїйсь неприязні. Зіграють на тих, хто налаштований радикально, і тих, хто хоче мирного протесту. Нам треба пам’ятати, що мета у нас одна – повалення режиму. Потрібно забути про симпатії і антипатії і думати про те, як досягнути мети. Якщо ні, то нас усіх заженуть у стійло.

Студенти в міській раді показали, що спроможні змусити "в неприродний спосіб" депутатів голосувати за те, чого хоче громада. Депутати настільки знахабніли, що дозволяють собі такі формулювання щодо виборців, які посадили їх у депутатські крісла. Вони не чекали такого розвитку подій. Мабуть, це була найбільша перемога романтиків-ідеалістів над скептиками-прагматиками.
Головне, щоби це не стишилося. Головне – не розпорошуватись. Вони чекають, щоби до кінця тижня ми "спустили пару" і повернулися в аудиторії, офіси та на базари. Зараз настав час їхати в столицю. Київ має бути нашим!

Так, ми не маємо зараз конкретного плану дій, що гарантуватиме результат. Не знаємо точно, що робитимемо завтра, не знаємо, кому вигідне те, що зараз відбувається в країні, і хто цим може скористатися. Але ми точно знаємо одне: далі так тривати не може! Чим більше нас буде – тим гірше для них. Ставати і блокувати їх мирними методами. Якщо нас вийдуть мільйони, ми зможемо змусити їх зробити те, чого хоче громада. Ми сильні тільки тоді, якщо нас багато. Точку неповернення вже пройдено і назад дороги нема. Стоїмо за Україну зараз або ніколи.