Все ж таки світ, зокрема Чернівці, не без добрих людей. Особливо прихильно буковинці ставляться до дітей. У цьому я переконуюся щодня, коли йду гуляти зі своїм трирічним синочком. Чи не кожен перехожий приязно посміхається до дитини, заговорює до неї. Часто на вулиці малому простягають цукерки. Це я, щоправда, не дуже схвалюю, тому що ласощі можуть перебити йому апетит перед обідом, та й не всі цукерки підходять таким малюкам. І все ж розумію, що той, хто дав солодощі (переважно це старші люди, для яких кожна цукерка – розкіш), зробив це від щирого серця. Тому дякую і малому наказую, щоб подякував.
У громадському транспорті мені з дитиною завжди і відразу поступаються місцем. А в чергах хоч і не завжди, та все ж часто пропускають.
А нещодавно ми з сином ішли з поліклініки. Він захотів води саме у ту мить, коли ми вже проминули всі продуктові магазини, а вода, яку я взяла з дому, закінчилася. Ризикнула зайти в кафе на вулиці Університетській. "Можна у вас купити стакан води для дитини?" – запитую. За стійкою – чоловік. Цілком можливо, що це був власник. Він відразу налив малому повний стакан води. "Скільки я вам маю заплатити?" – уточнюю. – "Усі гроші" – відказує. І додає: "Ви що, смієтеся? Щоб я за стакан води гроші брав?! Нехай малий п’є на здоров’я! Налити ще? Якщо ще захочете води чи чогось іншого – заходьте без проблем!"
А днями ми з дитиною чекали на лікаря на території лікарні на вулиці Буковинській. Там знаходиться магазин. Малий захотів банан. У мене була купюра в 100 гривень. Продавець, побачивши її, забрала назад банан, який було вже простягнула малому, і заявила, що не має здачі. Дитинка розплакалася. Ще б пак, з–під носа забрали ласощі. Ми вийшли з магазину. Поблизу сидів якийсь чоловік. "Хлопчику, ти чому плачеш?" – запитав він. Я пояснила, в чому річ. Чоловік, не довго думаючи, витягнув з кишені п’ять гривень, а потім ще кілька двогривенників – усе, що мав, – і сказав: "На, малий, не плач, йди собі купи банан". Мені стало ніяково, я намагалася повернути гроші. "У житті всяке буває, – сказав чоловік. – Мені он тепер прийшла повістка з військкомату, тож я медогляд проходжу. Днями довелося їхати з важкою сумкою у тролейбусі, а я забув гроші вдома, у кишені лише гривня була. То контролер, коли це виявила, хотіла мене на півдорозі виставити за двері. Ледве її вмовив, щоби дозволила доїхати. Тож я добре знаю, яке це відчуття, коли у потрібний момент не вистачає грошей. Ідіть з Богом, хай ваш малий росте здоровий!"
Світ все ж таки не без добрих людей… І доки вони є, з нами все буде добре…
