Зайшла зі своїми 11-річним братом та півторарічним синочком до супермаркету в центрі міста. З собою ми мали дві шоколадки. Одну вже почав їсти брат, інша була в мене в кишені. Я відразу підійшла до охоронця і показала йому шоколадки. Мовляв, щоби знали, що ми не тут їх придбали. Раніше я завжди так робила, і все було нормально.

Та цей охоронець, на диво, грубо відповів: "Навіщо ви мені це показуєте? Витягніть шоколадки з кишень та покладіть до камер схову!"

Я обурилася, де ж таке бачили, щоби півтори шоколадки класти туди, де кладуть великі пакунки?! Тим паче, брат у ту мить так смачно наминав солодощі, що мені не хотілося їх у нього відбирати.

Тут сек’юріті прикрикнув ще й на брата: "Молодий чоловіче! Ти що, не чув? Шоколаду до камери схову!"

Ображені ми пішли геть із супермаркету. Мене цей випадок так обурив, що я зателефонувала директорові закладу і розповіла йому все.

Він виявився значно ввічливішим, аніж його охоронець, можливо, тут зіграла роль моя посада кореспондента.

"Я прошу вибачення за свого працівника. Дурень він. Звісно, він не мав права так чинити. Але проженеш його, а натомість прийде ще гірше. Зараз дефіцит кадрів. Прибутки невеликі, відповідно, й зарплатня невисока. Тож ніхто не хоче йти працювати до магазину. Це велика проблема", – пояснив директор.

На тому все й закінчилося. Але, гадаю, можна вирішити цю проблему. Не обов’язково ж звільняти всіх працівників, на яких надійшли скарги. Можна просто час від часу їх збирати хоча би на півгодини і навчати ввічливому поводженню з клієнтами.

Персонал від цього не втратить, а покупці будуть задоволені.