«Мамо, дивися, котик!». Блог Галини Олійник

Так склалося, що мій 10-річний син рік жив із родичами в Італії, у невеличкому містечку на півночі. Повернувся звідти з незабутніми враженнями та новими корисними звичками, які надихають і нас, батьків, їх засвоювати.



Першого ж дня після приїзду син поцікавився, чи сортуємо ми сміття. "Ну… так… намагаємося", – промимрили у відповідь. Ми й справді намагаємося.



"В Італії з цим суворо, – відказав на це син. – Органіка – окремо, папірчики й усе решта – окремо. Кинеш не туди – потім з усього кварталу стягнуть більшу суму за вивіз сміття. Є, щоправда, і такі контейнери, в які можна скидати усі відходи, їх замість тебе розсортують спеціальні працівники. Але їм треба заплатити".

Також син за рік звик, що воду для пиття можна наливати просто з крана. І тут також усе поривається так зробити. Забуває, що він удома. Я його вчасно зупиняю і даю бутельовану воду. В Італії ж, каже дитина, вода з-під крана смачна і безпечна, її там п’ють усі.

Ще одна річ, яка для нас є цілком звичною, а для сина після року в Європі – дивовижею, – це вуличні тварини.

"Мамо, дивися, котик!" – вигукнув він днями під час прогулянки містом. Глянула – на тротуарі справді сидів кіт. Звичайний.

"Ну, так, гарний котик, а що ти дивуєшся, наче якогось крокодила побачив?" – пожартувала.

"Просто в Італії на вулиці таке майже ніколи не побачиш. Там немає вуличних кішок та собак. Усі вони в притулках", – пояснила дитина.

Та найбільше засмутило зауваження сина, що у Чернівцях майже ніде кататися на велосипеді: всюди ями, велодоріжок – раз-два. Натомість в Італії усюди, за розповіддю мого юного співрозмовника, є велодоріжки та велопарковки. Не дивно, що у перші ж місяці перебування за кордоном син катався містом без особливого ризику. Тут же він поки що ще не сідав на велосипед.

І ще багато чого цікавого я дізналася про життя в Італії. З синових розповідей здавалося, що там значно краще, і він точно захоче туди повернутися. Але, як не дивно, мої побоювання не справдилися. Так, там гарно, затишно, спокійно. Проте там усе – чуже, а тут – рідне.

"Знаєш, мамо… В Італії дуже добре. І, можливо, я туди ще поїду… Скажімо, на літні канікули на тиждень-два. Але жити я там не хочу. Хочу бути в Україні. Тут – мій дім, сім’я, друзі, місто, вулиця…", – дуже по-дорослому сказала десятирічна дитина.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram