Герой моєї вулиці

Живе на нашій невеличкій затишній вулиці в історичному центрі міста великий чорний пес. Він дворовий, тобто офіційно нічийний. Та водночас – загальний.

Тварина перебуває в одному з двориків, має свою буду, ошийник і щоденний кавалок кістки чи миску каші від мешканців. Через крупну статуру собака може спершу викликати острах. Я й сама трохи його побоювалася. Бо, уявіть, ото розляжеться собі такий собацюра посеред тротуару і навіть не гляне на перехожих. А ти собі думай, як його обминути – чи переступити, чи бочком та й на дорогу, від гріха подалі.

Втім, даремно боялася. Бо пес цілком сумирний. Бувало, мій старший п’ятирічний син, граючись, і замахувався, і прикрикував на нього (за що отримав від мене зауваження), то розумна тварина жодного разу не відреагувала агресією. Тільки гляне своїми мудрими очима і відвернеться – мовляв, дитя нерозумне ще, що з нього візьмеш.

А днями трапився випадок, який довів, що дворовий собака також може бути справжнім охоронцем і товаришем.

Я вийшла на вулицю з дитячим візком. Дитина плакала, тож я, щоби заколисати її, дуже швидко йшла, мало не бігла. Побачивши людину, яка біжить, за мною інстинктивно кинувся якийсь із зайшлих на нашу вулицю собак. Я злякалася і вже подумки уявила, як зашиваю роздерті штани і куртку. Але тут звідкілясь з’явився наш дворовий чорний собака. Він чимдуж підбіг до незнайомця і з гавкотом відігнав його. "Це ж одна з моїх господинь, не чіпай!" - наче говорив він приблуді. А я спокійно пішла далі.

До чого це я? Зараз у місті багато невдоволених значною кількістю собак. Раз-по-раз лунають закиди на адресу директора притулку для тварин Василя Виноградова навести порядок. Звісно, люди праві. Бо хтозна, як би ми себе поводили, якби нас чи нашу дитину, не дай Боже, покусали собаки.

Та все ж в одному не погоджуюся з тими, хто категорично налаштований проти тварин, – що всіх собак треба забрати з вулиць Чернівців. Бо пригадую, як в одній із розмов Василь Виноградов пояснював мені: у природі також "святе місце порожнім не буває". Якщо виловити з якогось двору "банду" собак, то на її місце одразу прийде інша. І якщо попередня вже була "своя", приручена, то ця може поводитися агресивно і непередбачувано. Пан Виноградов запевнив, що знає це з власного досвіду, бо вже провадив схожі експерименти.

Важко з ним у цьому не погодитися. Тож так, нехай стерилізують, забирають на певний час агресивних, лікують поранених… Проте "своїх" собак нехай не чіпають. Бо я вже не уявляю своєї вулиці без отого чорного пса, що гріється на сонечку, розлігшись на тротуарі…

Галина Олійник

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram