Перебувати у "цікавому" становищі таки цікаво. Особливо, коли оточуючі вірять у різноманітні забобони, пов’язані з вагітністю.
Наприклад, іду я на продуктовий ринок у центрі міста. Хочу купити малину. Переді мною стоїть інша жінка, яка вже зібралася купувати цю малину. Втім, продавець вирішує віддати цю малину мені, хоч я і пізніше підійшла. Ще й на кілька гривень дешевше. І розповідає історію, як колись купила новісінькі штори, а тут десь взялася миша, хоч у неї мишей в хаті зроду не було, і прогризла в тих шторах дірку. При цьому жінка серйозно переконана, що це трапилося тому, що вона мимоволі образила якусь вагітну. І це, мовляв, стало їй уроком, - після цього випадку вона завжди намагається догодити вагітним.
А днями на Калинівському ринку поцікавилася в однієї бабці, скільки коштують сливи. Не планувала їх купувати, просто хотіла знати ціну. Та бабуся простягнула мені кілька слив і сказала: "Бери, просто так даю. Я мушу тобі дати". Я спершу здивувалася, але потім зрозуміла – бабуся боїться, що якщо я захочу слив і не скуштую, вона нічого не продасть.
А скільки бувало, що мені поступалися кількома гривнями, якщо я торгувалася (а іноді навіть і не торгувалася). Пояснювали, що іншому не знизили би вартість, а тут мусять, бо мені не можна відмовляти.
В особливому становищі також можна випробувати наших людей на вихованість. До прикладу, чи поступляться місцем у черзі, транспорті. Зазвичай поступаються переважно жінки середнього віку. При цьому кажуть: "Сідайте на моє місце, бо то ж зараз такі люди, що ніхто не встане".
А іноді наші люди виявляються неймовірними ханжами. Наприклад, сиджу в куточку в одній із держустанов, чекаю в черзі. При цьому почуваюся фізично не дуже добре і не надто думаю, як виглядаю. І тут голос працівниці установи: "Дєвушка, сядьте попрілічнєє". Глянула на себе – трохи підкотився сарафан, але більше нічого "нєпрілічного".
А нещодавно забігла з п’ятирічним сином до маршрутки. В одній руці тримаю сумку і парасолю, іншою притримую дитину. Раптом якийсь чоловік накинувся на мене, щоб я застібнула кофту (під якою в мене була ще одна). Вочевидь, кофта розщепилася, поки я, захекана, забігала до маршрутки.
"Я панімаю, шо ви бєрємєнна, но нада слідіть за сабой", - прорік чолов’яга, а я й не знала, чи защіпати кофту чи сказати дядькові кілька "приємних слів".
Тож із нашими людьми, в яких дивним чином поєднуються забобонність, надмірна правильність і водночас доброта, не нудно в будь-якому становищі.
Галина ОЛІЙНИК
