Трохи про сервіс по-чернівецьки. Якось писала статтю про туризм у Чернівцях. Зайшла до одного з кафе на вулиці Кобилянської, щоби поспілкуватися з адміністратором та офіціантками про те, як часто до них заходять туристи і з яких країн.
Одна з офіціанток почала мені розповідати про те, що іноземці дуже відрізняються від наших відвідувачів. Що вони дуже виховані, дякують за кожну дрібничку. І не нахабніють: якщо на столику стоїть табличка "замовлено", ніколи за нього не сядуть. Не те що наші, мовляв, їм хоч метрову табличку постав, вони все одно сядуть там, де захочуть. А ще іноземці не ставлять зайвих запитань, які дратують офіціантів, на кшталт "А у вас піца є?" (тоді як при вході пише "Піцерія").
– За всі роки я ще не мала з іноземцями жодного конфлікту, – сказала офіціантка. – А от із нашими постійно трапляються…
Та не встигла дівчина це договорити, як у приміщення зайшов юнак. Невисокий, худорлявий, сумка перекинута через плече. Офіціантка прийняла його за торгового агента. Тож вирішила з ним не церемонитися. Дівчина до нього звернулася дуже специфічно (передаю дослівно, зі збереженням діалекту): "Чо приперся? Де бутилка?"
Хлопець став як укопаний і ображено сказав: "А чого це ви так зі мною говорите? Яка бутилка? Я, може, піци прийшов поїсти…Але вже не хочу…", – і пішов до дверей. "Чекайте, чекайте, я пожартувала, я думала, ви наш новий торговий агент!", – крикнула офіціантка. Та відвідувач зник за дверима. Мабуть, для цього закладу назавжди.
Більшість цей випадок обурить. Та все ж пропоную подивитися на ситуацію глибше. Не таємниця, що у нас брак персоналу? Що знайти професіонала, втому числі й офіціанта дуже складно? Загляньте в оголошення від роботодавців – вакансій на цю посаду чи не найбільше. А ніхто особливо не рветься. Тим паче, мало хто хоче зараз працювати фізично. Більшість мріють про роботу в офісі з кондиціонером. От і виходить, що для багатьох ця робота – тимчасовий підробіток на кілька місяців.
Я не захищаю офіціантку. Просто веду до того, що аби мати гідне обслуговування, то, по-перше, треба достойно платити офіціантам, по-друге, навчати людей, як працювати з клієнтами, а по-третє, і це вже стосується відвідувачів, ставитися до них із повагою. Бо ж нам оте "дякую" нічого не вартує, а офіціантка запам’ятала і досі з усмішкою згадує тих іноземців, які їй за все – стакан, воду, вилку, тарілку, – казали "сенк’ю"…
Підписуйтесь на новини "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
Ярослав Волощук