– Привіт, – сказала Мей. – Я – Мей.
Дівчина, здається хотіла відповісти "я знаю", але потім, ніби згадавши, що їх знімає камера, завчено і дурнувато відповіла:
– Привіт, Мей, я – Джорджія, зараз годуватиму акулу містера Стентона.
Щодень більше процес інформатизації, як невидима павутина, обплутує мегаполіси, містечка, села й розуми їхніх мешканців. Усе менше вербальної комунікації. Доступнішими стають особисті дані. Людина – профіль у соціальних мережах. Її ставлення до інших – примітивні емодзі зі спільної колекції, які можуть трактуватися отримувачем надто багатозначно. Що було би, якби світ буквально "нафарширували" камерами? Це зблизить чи змусить шукати сховку? Призведе до досконалості чи підрівняє всіх під одну лінійку, позбавивши індивідуальності? Яка роль таємниці? "Сфера" Дейва Еґґерса змушує подумати над різними аспектами людського життя та про наслідки надмірної відкритості, спричиненої розвитком сучасних технологій.
Геометрія, що вирішує життя світу
"Мрій", "Дій", "Знайди однодумців", "Запроваджуй нововведення", "Дай волю уяві" – безліч закликів (чи радше настанов), які бачить Мей зусібіч, уперше ступивши на територію "Сфери". Для неї робота там – неймовірний шанс, який вона готова використати сповна. Кожна частина масштабного комплексу споруд – епоха. Стіни зі скла. Прозорість у кожній деталі. Це міні-містечко, зі всіма зручностями для працівників. Кімната, обтягнена сірою мішковиною та зі старим обладнанням, у яку потрапляє дівчина, розпочинаючи працю з Враженнями Клієнта, видається ледь не чимось зі світу дикої природи. Усе комп’ютеризовано.
Керують інформаційною машиною Тайлер Александр Ґосподінов, Імон Бейлі, Том Стентон – три Мудреці, що цілісно становлять "дивний букет непоєднуваних квітів". Перший, її творець, "розробив Сполучену операційну систему, у якій об’єднав усе, що було неохайно розкидано онлайн – профілі користувачів у соціальних мережах, облікові записи абонентів електронної пошти, особисті дані користувачів, відображення системи переваг – аж до найменшого вияву зацікавлень". Такий перелік усього створює потужну цілісність, але й чимало проблем і побоювань.
"Сферична" кухня: головні камені спотикання
Над створенням нових проектів працюють кращі уми. І тут за словами одного з керівників Мей, "поважають нашу людяність, шанують наші думки, дослуховуються до наших голосів". Навколо снується плетениця інформації. Мозок постійно працює. Кожен має від трьох до восьми комп’ютерів. Рейтинг співробітників залежить від активності в мережі, а ще кількості цвірків. Постійно відбувається "перехресне запилення" – працівники діляться між собою інформацією, вподобаннями, думками. "Сфера" швидко продукує нові програми: "ВірТи" – "одна кнопка на все твоє життя онлайн"; "ВидоЗміна" – пошук будь-чого, будь-де, будь-коли тощо.
Побутує думка, що "прозорість дарує душевний спокій". До неї прагнуть у всіх сферах. Але чи згоден простий люд до цього? Можна поглянути на приклад батьків Мей. Вони отримують безкоштовне медичне обслуговування, але натомість щодня перебувають під об’єктивами камер. Це виснажує їх. Три головних правила (наче заповіді), яким слідують сферяни: "Таємниця – це брехня", "Ділитися – це любити", "Приватність – це крадіжка". Політика "Сфери" нагадує назрівання великого вибуху.
Еволюція думок Мей
"Стань людиною, яка має у світі хоча б якусь вагу" – "очевидно, мають бути речі, про які нам знати не слід" – не можна видавати фрагменти знань про людину за ціле – "але є речі, якими не хочеться ділитися"... А потім: "Скажімо, опиняючись перед зачиненими дверима, я вигадую всілякі історії про те, що за ними. Мені здається, за ними якась таємниця, тож зрештою вигадую брехню. Та якщо всі двері відчинені – у прямому і в переносному значення цього слова, – залишається сама лише правда". Мей стає прозорою. Вона постійно носить камеру, яка транслює все, що вона бачить і чує. Як на мене, це приниження. Симпатія до неї також не може залишатися незмінною.
"Сфера" – акула в світовому акваріумі
Стентон – власник акули – намагається створити одну екосистему, підселивши до неї інших морських мешканців. Проте від них залишається лише пил. Акваріум – світ, акула – "Сфера". І людина, як той морський коник, намагається знітитися, зменшитися, майже зникнути від надмірного проникнення в її життя. Мей каже, що всі усвідомлюють неминучість смерті, "тому залишається надія, що нас побачать чи почують бодай на мить". Мудрець Тай апелює: "Досконалість "Сфери" – це кінець. Ми заповнюємо і закриваємо "Сферу" навколо кожного з нас – а це тоталітарне жахіття".
Висновок
Це ще одна спроба створити щось на кшталт "А що буде, якщо…" Не покидає думка, що написане, незважаючи на показ різних проблем, схоже до змальованого в "Дивергенті", "Гості" чи "Голодних іграх", але глобальніше та актуальніше. Автор будує сюжет так, що, думаю, варто сподіватися принаймні ще однієї частини. Наприкінці стається те, що стається. І вельми цікаво, яка думка промайне в голові кожного з читачів.
