Якщо у вас є лише ніч для роздумів, а опісля чекає невідворотне, то чим будуть зайняті думки? У Франца Ріттера, віденського музикознавця, – спогадами про Схід, а ще – про кохання. Причому друге проплелося крізь сюжетну канву тонкою змійкою. І, мабуть, саме воно стало причиною хвороби (структурної депресії), яка наближає чоловіка до межі. Це своєрідні мемуари, що вельми інформативно насичені музикою, історією, вервечкою імен відомих людей, що так чи інакше пов’язані зі Сходом. Сюжет – часові відтинки: 23:10, 00:55, 02:50, 03:45, 04:30, 05:33, 06:00, що вміщують епохи й значну частину життя головного героя. Він роздумує. Його лихоманить. Панує сутінкова атмосфера, а ще холод, який пробирає, коли треба вийти з-під теплої ковдри через нужду. Будильник далеко від ліжка, і так не хочеться торкатися холодної плитки. Чомусь упевнена, що відбувається все в осінню пору, коли на вулиці туман, а людина вдається в меланхолію. У цьому разі вона вимушена. Франц відчуває тугу, але й саудаде – світлу журбу й ностальгію за втраченим. "Go to your happy place" – якось сказав один із товаришів. Його щасливі місця – Стамбул і Босфор. Однак, куди би він не забрів у своїй уяві, скрізь з’являється Сара. Для того, щоб відволіктись, чоловік вдається до ворожіння на книзі віршів Альваро де Кампоса: "Запалюю сигарету, аби трохи відкласти подорож / Щоби трохи відкласти всі подорожі / Щоби трохи відкласти цілий Всесвіт".
Про любов: чутливий і чуттєвий чоловік / мудра й прагматична жінкаОбоє науковці. Пристрасні до своєї справи. Він любить речі (книги, партитури). Вони його заспокоюють. Вона зберігає все в голові та в записниках. Франц – старомодний ханжа, що безнадійно закоханий в сильну та розумну Сару, котра наче на відстані, але відчутно, що не байдужа. Для обох важливий обмін думками, написаним, побаченим. Перебування поруч схоже на читання клятви: чоловік тягне час, жінка не квапить. Постійне листування, справжнє, від руки, від якого Франц постійно чекав "описів і музичної ерудиції (але зокрема ліризму)".
Ідеться в книзі й про інші кохання. Зокрема вміщена стаття Сари про обід у Тегерані, під час якого її науковий керівник Жільбер де Морґан розповів про любов до дівчини Азри та навмисне руйнування її стосунків із Фредом Льйоте (що був вельми хорошим поетом). Ще оповідається про трагічні долі забутих жінок музикантів, зокрема про Марієт Дюплессі – кохану Ліста. Є й Шопенгауерівське двояке бачення цього почуття (ілюзія, що пов’язана з сексуальним бажанням, а також любов усесвітня, універсальна, співчуття). Для допитливого читача буде змога дізнатися про походження слова "серцеїдки". І воно етимологічно не має й краплі грайливості, а море печалі.
Музичне розмаїттяТут є все: від квінтесенції класики до сучасних музичних течій. Наявний своєрідний каталог колискових, розказано про оперне звучання поїздів ("Залізниця" Алькана, "Pacific 231" Артура Онеґера, "Есей про локомотиви" Флорана Шмідта, "Спів залізниці" Берліоза), важливість військової музики ("військова музика – це справді точка обміну між Сходом і Заходом"). Франц мовить про творчість ромів, що живить угорську музичну традицію. Він вважає, що "музика – добрий прихисток від недосконалості світу та поразки тіла". Виражає не надто добре ставлення до Вагнера як прихильника нацизму та противника Мейєрбера та Мендельсона, якими захоплювався. А ще зазначає: "Схід приніс революцію в живопис, літературу та музику, особливо в музику".
Науковий інтересФранц цікавиться іранською музикою та орієнтальними операми. Сара – містикою, східною міфологією тощо. Під час роздумів чоловік придумує ідеї для наукових статей: аналіз колискової як жанру, відхилення та іронія в музиці ХХ століття. Окреслює потребу створення чотиритомної праці "Про різні форми Східного безумства" ("Закохані сходознавці", "Гангрена і туберкульоз", "Портрети орієнталістів на чолі вірян", "Енциклопедія обезголовлених") з додатком "Караван перелицьованих". Щодо останнього розділу, то в ньому йдеться про місіонерів, що проповідували й заплатили за це життям. Для зацікавлених: можна переглянути фільм Мартіна Скорсезе "Мовчання", де розкрито схожу тему.
Головний герой згадує період античності, у думках виринають вірші різних поетів, мислить про "лікувальників невиліковного" – лікарів, які чомусь називають болячки своїми іменами.
Власною працею він усе життя прагнув повертати із забуття тих, хто говорив із любові до справи.
Думає про прогрес: "комп’ютери взяли гору, і нині випадає мало нагод побачити почерк своїх сучасників, можливо, рукописний курсив стане формою оголеності, інтимною та прихованою маніфестацією, доступною лише коханцям, нотаріусам і банкірам".
Варто зазначити, що книга рясніє примітками (зокрема можна дізнатися про фразеологізми ("як дві монети" – укр. "очі по п’ять копійок"), а також ілюстраціями зі східних праць (наприклад, з перевидання "Шагреневої шкіри" 1837 року).
УпершеЄ згадки, що "Кармілла" Шерідана Ле Фаню – перша історія про вампірів. Бальзак першим із французьких романістів увів у свій роман текст арабською мовою. Віван-Денон – перший східний археолог. "Дон Кіхот" – перший європейський і перший арабський роман (з розділу ІХ автор тексту – мусульманський історик Сід Гамет Бененгалі, введення здійснено для правдоподібної документальності).
Згадки про українців чи українськеРозказано про успіх Ліста у Львові, Чернівцях, Одесі. Його осипали пелюстками квітів. Є спогади про Кароліну – кохану українку Ліста; про Леопольда Вейса, журналіста й дипломата, уродженця Львова, що був першим представником Пакистану в ООН; про родину Грабарів (історики, що досліджували Схід).
Письменники зі Сходу чи ті, кого він цікавивПеред очима проходить цілий письменницький парад. Вони писали про Схід, мандрували туди чи прагнули це робити: Садег Хедаят, Франц Кафка, Омар Хайям, Томас Манн, Віктор Гюго ("Східні мотиви"), Марсель Пруст ("Пошуки втраченого часу", алюзії на Схід), Герман Гессе, Артюр Рембо, Парвіз... Садег Хедаят казав: "Я пишу лиш для власної тіні, що відкидаю на стіну від світла лампи; треба більше про неї дізнатися".
Що ж таке Схід?Про нього не так багато й відомо. Його досліджують (як казав Більґер, цитуючи слова з вестерна "Добрий, поганий, злий": "Світ ділиться на дві категорії: тих, у кого є револьвер, і тих, хто копає"). Процвітає контрабанда, паління опіуму. Заборони ("в очах держави губи завжди занадто червоні"), храми ("мінарети старого Стамбула своїми списами пронизують небо, як прості олівці для писання сотого імені Бога в заглибинах чистих хмар"), місце бойових дій ("Бідолашні сирійці. Їхня доля насправді цікавить так мало наших медій"). Розлади шлунка, вірші, амеби – симптоми мандрівників на Схід. Проте красива музика, традиції, жінки, кухня, магія, що вабить. Європейці часто показують його за посередництвом, третинний, варіації на тему, але є ще істинний. Також можна рухатися "на схід від Сходу" (Китай, В’єтнам, Камбоджа, Філіппіни). Він багатогранний.
Куди веде компас?Це слово повсюдно. У кожного з героїв оповіді Франца він свій. Трапляються фрази: "ідучи за безпомилковим компасом традиції", "маленький компас, що вказує правильний напрямок для молитви". Він говорить про компаси на ковриках; про свій, подарований Сарою (показує лише на Схід). Також мовить: "Бетховен відсилає мене до Ніщо; до компаса, що показує на Схід, на минуле, на хворобу та майбутнє".
Міні-висновокКнига насичена подіями. Багато смутку та печалі. І хоч це не східна музика, але про долю головного героя хочеться думати під "Experience" Ludovico Einaudi. Про долю музикознавця – під музику.
Можливо, його кохана прийде до нього. "Не страшно віддатися почуттям [...] і теплому сонцю надії", хоч "листя із криги" навряд чи розквітне. Проте історія закінчується на світанку, коли сходить сонце. Новий день народжує сподівання…
13-07-2017, 15:19
0
4 026
