Якось наприкінці квітня, коли весна вирішила спробувати, як-то воно бути зимою, я йшла з роботи додому. Навколо дощило та сніжило. Було вітряно, навіть пронизливо. Я ж пригортала до себе "Літню книжку". Кутаючись щільніше в не надто теплий плащ, подумала: "Як добре, що хоч це видання має доволі зігрівальну назву. Так відрадніше". А ще згадала, що головні герої, які ховаються між сторінок, доволі часто боролися з примхами погоди, знаходячи затишний прихисток. І найчастіше – у власному будиночку. Підтримуючи себе спогадами про прочитане, причимчикувала додому. І розповім трішки про тих, що завжди житимуть у найтеплішу пору року біля моря, досліджуватимуть острів, на якому знаходиться їхня домівка, учитимуть і вчитимуться пізнавати цей світ, адже їхню історію на 160 сторінках зафіксувала відома фінська письменниця Туве Янссон. Однак є небезпідставна підозра, що завдяки 22 історійкам вона зберегла пам’ять про власне дитинство. Адже маленькою дівчинкою разом із родиною по півроку жила в рибальській хатинці на маленькім острівці в Фінській затоці Балтійського моря. Без тих дитячих вражень, як пізніше стверджувала жінка, не почала би писати.

Перш ніж перейти до розгляду повісті, варто зазначити, що опублікувало її "Видавництво Старого Лева". Воно ж видало серію книг авторки про мумі-тролів. Переклади згаданих творів здійснила Наталя Іваничук. До цього часу всі знали Туве Янссон як авторку, що пише дітям, а тут книга для дорослих… Що ж ховається за обкладинкою?



Давайте уявляти картинку. Літня пора. Може бути сонячно, а може накрапати дощ – на розсуд кожного. Море (наближаємось), посеред нього – невелика ділянка суходолу – острівець (ще ближче)… Піщаний берег (ми вже зовсім поруч). Бачимо на ньому постатей – дівчинку, її тата й бабусю, що живуть у хатині, перед якою ми розміщуємо їх у наших головах. Саме вони розігрують кожну ситуацію. Інколи з’являються інші персонажі. Море приваблює самітників. Тут ці поодинокі гості доречні. Проте точно варто сказати собі, що головною буде Софія – ця маленька шукачка пригод, котра рано втратила маму, опирається в житті лише на батька та його стареньку матір. До речі, саме остання – її порадниця, подруга, провідник у світ нового й незнаного, інколи вигаданого, котра й сама переживає друге дитинство, пригадує давно забуте, звертає увагу на ті радості, які були фоновими в плинності буття. Інколи здається, що Туве Янссон показує нам мудру не по роках дівчинку (недарма їй дано таке ім’я) й доволі дитячу (в чому вбачаю красу) бабусю.

Оскільки книга нагадує радше щоденник споглядача, який щодня мав нагоду спостерігати за цим сімейством, пишучи окремі міні-звіти щодо його дозвілля, то ділитимусь враженнями, вихоплюючи ті фрагменти розповіді, що найбільше вгризлися в пам’ять... Можливо, трішки хаотично, але це спогади, а вони нечасто бувають впорядкованими. Колись письменниця сказала: "Світ дітей — це пейзаж, намальований яскравими фарбами, де добро і зло нероздільні…". Якщо ж його зіштовхнути зі світом дорослих, то вийде "Літня книжка", яка прийдеться до смаку як тим, так й іншим. І тут вистачає різнобарвних кольорів та опозицій категорій моралі.

"Ранішнє купання". Увечері лив дощ, наповнивши живодайною вологою рослинність навколо. Описано все так, що можна вдихнути ту свіжість й прохолоду. Проте вже зранку тепло. Надворі хазяйнує липень – найкраща пора для купання. Під час нього бабуся з онукою говорять про різні речі: технологію пірнання, чудовість цього дня й навіть... про смерть. Час, проведений разом, минає з користю – бабуся відзначає, що дівчинка й досі боїться глибокої води.

"Місячне сяйво". Ніч, мами поруч немає, зате є темрява, яка сковує все навколо. Дівчинка вглядається в неї. На вулиці холодно. У кімнаті палає піч. Добре фантазувати, вглядаючись у невідоме, коли лежиш у теплому ліжку.

"Зачарований ліс". Дерева, кущі, трави, об’єднані клаптиком землі, на якому ростуть. Сформовані під впливом штормів. Від них віє містикою. Старенька з Софією, своєрідно бавлячись, декорують ліс скелетами тварин і птахів, що виносить море. Незвично, химерно, проте чому б і ні?

"Ґелґа". Рання весна. Прокинутися раненько, щоб послухати гагарок, які символізують сподівання та оновлення. Пояснення смерті птаха, знайденого на березі, нещасливим коханням не сприймається Софією. Діти люблять правду, а не драматичну вигадку. Бабуся підмічає кожну дрібницю – розглядає травинку, пір’ячко, шматочок кори. Старість – пора споглядання.

"Вероніка". На острові з’являється інша дівчинка – Вероніка. Вона ж Скиглійка. Зі всіма своїми страхами. Порада бабусі: малювати те лякливе на папері доки буде змога.. Своєрідна терапія для дитини, яка"належить до тих, хто принаймні раз у житті робить щось бездоганно".

"Сад". Де ж ще говорити про янголів, Бога, диявола, рай, пекло, як не в красивому саду, що майорить квітами й навколо чується дзумкотіння комах. І де ще вчити "вірусним" пісенькам, які запам’ятовуються назавжди, як не тут?

"Гра у венецію". Бабусин Палац дожів – для підтримання віри дівчинки в присутність матері.

"Штиль". Де межа свободи? Чи може бабуся палити при онуці? Що казати дівчинці, яка зараз на вежі. Їй страшно. Одне слово може зашкодити спуститися. Хтось засуджуватиме поведінку обох, але "коли все в житті добре, це ж страх як нудно".

"Кіт". У Софії є кіт Маппе. Вона любить його. Це дивна річ, бо "що більше когось любиш, то байдужішим той стає", але що ж робити? Дівчинка каже, що треба "далі любити", причому "більше і ще більше!" Можливо, має рацію?

"Ґрот". Розмови про Бога, що "живе в кисетці".

"Дорога". Шлях до першої бухти, що проклав бульдозер через острів, – руйнація чи благодать? "Це ніби кара Божа на Гоморру. Але їхати до села тепер буде веселіше, ніж тупцяти пішки".

"На купала". Ще один гість – печальний Еріксон, що все ж не втратив "веселості й притомності духу", який здійснює мрії острів’ян, бо є такі люди, що "мріють турбуватися про когось усе життя".

"Намет". Як-то воно перебувати в наметі? Колись бабуся жила на повну силу, але не пригадує відчуттів, "бо вже здавна так повелося, що про якісь дражливі моменти в житті не говорилося, аби не ятрити собі душу".

"Сусід". Знайомство з сусідами з "Вілли на острові чайок". Отримано нове знання, що "дівчинку треба навчити гарного поводження в гостях", бо "вона не вміє спілкуватися з тими людьми, які їй не надто подобаються".

"Халат". Батьків халат навіює спокій, стає слухачем проблем у перехідний період, має свій запах, який "дуже важливий, він нагадує про все, що було прожито, зберігає пам’ять і є бастіоном надійності".

"Велика пластикова кишка". Рослинність островів унікальна. Її треба збагачувати, а інколи й рятувати. Літування на острові перетворюється в пригоду, адже її зелені насадження в небезпеці через посуху. Чи впорається з цим сім’я?

"Корабель негідників". Дівчинка бажає поплавати на яхті батькових знайомих. Як пояснити, що то не для юної особи? Бабуся застосовує фантазію.

"Візит". Вернер, шеррі, бесіди про табу, а також про згубний вплив родичів на вибір людини.

"Хробаки та інші". Софія стає науковцем. І це неспроста. Вона стверджує: "Ненавиджу всіх, хто повільно помирає! Ненавиджу всіх, кого несила врятувати". І в неї є причини так мислити.

"Софіїн шторм". Інколи й шторм може бути на замовлення. На радість батьку й бабусі під час нього вони в надійному укритті.

"Небезпечний день". Яке місце займають забобони в дитячому житті? Чи потрібні вони? Усе тут.

"У серпні". Коли закінчується літо, пора збиратися додому. Але серця належать морю.

Книга має свій настрій, багато острівної та мариністичної романтики, спілкування, роздумів і Софії, тобто мудрості. Щоб дізнатися більше – варто взятися за читання.