Часто ми думаємо, що жебраки, які сидять біля храмів чи просто на вулицях – це люди, які у такий спосіб заробляють гроші. Що це "жебрацька мафія". Та далеко не все так однозначно. Серед них є чимало й справді знедолених людей. Чоловік без обох ніг тулиться в інвалідному візку неподалік зупинки громадського транспорту на вулиці Шкільній. Ще один чоловік без однієї ноги сидить просто на картоні, застеленому на тротуарі навпроти костелу Воздвиження Всечесного Хреста. Старенька згорблена жінка мокне під снігом неподалік кінотеатру "Чернівці"…
Вони просять допомоги, попри лютий мороз, пронизливий вітер. І хто ж цих людей відводить у негоду й залишає напризволяще посеред міста?
Пригадую один із ранків на початку січня.
… Різдвяний мороз пронизує до кісток. Враження, що якби зняла рукавичку, то за кілька хвилин і поворухнути пальцями було би важко. Зранку на зупинці громадського транспорту також не людно. Подекуди пробігають перехожі, закутавши обличчя в теплі шарфи. Бодай би хтось до когось заговорив. Та де там… Бояться змерзнути.
Окрім 20-градусного морозу, тіло пронизує вітер. Здається, що якби не будинки, що зупиняють пориви вітру, людей зносило би з ніг. Всі поспішать до теплих будинків, офісів… У всій цій метушні навпроти костелу в центрі Чернівців, схиливши додолу голову, в інвалідному візку сидить чоловік без обох ніг. У руках він стискає невеличку картонну коробку. По щоках стікають сніжинки, що вже перетворилися в краплі.
Помітивши, що призупиняюся біля нього, щоби вкинути до коробки гроші, лише відмахується: "Краще купи гарячого чаю!".
За кілька хвилин повертаються зі стаканчиком гарячого малинового напою. Він простягає руку в дірявих рукавичках. Пальці змерзли, важко загинає.
"Чого зупинилася?" – у відчаї вигукує до мене жебрак, вихапуючи з рук стаканчик, і додає: "Ось, викинь пакетик".
Нещасний чоловік залишився й далі під снігом, мріючи про гарячий чай, щоб лише зігрітися. А мені з голови не виходить одне – хто ж його вивіз у таку негоду на вулицю? Чи можуть люди в таких умовах вижити… Наступного дня жебрака на інвалідному візку я вже не бачила. І через тиждень також. Що із ним трапилося? І що буде з рештою таких самих інвалідів, котрі жебракують за лютих морозів?
