Їду в час пік на роботу. Зважаючи на те, що громадським транспортом користуюся рідко, кожна можливість проїхатися – ціла історія.
Що ж мене чекає сьогодні – бурчання, сварки, невдоволені погляди? Готова навіть почути стогін чи зойки, бо хтось комусь ненароком наступив на ногу чи зачепив сумкою потилицю.
Отож, завдання перше – забігти в маршрутку. Якщо стоятиму зблизька від дверей чи навіть першою, то може й занесуть до салону. Приємно, що чернівчани настільки "підтримують" одне одного. Жодних тобі черг для посадки у маршрутку, як це є в інших містах.
Завдання друге – заплатити за проїзд. Гроші мають бути приготовлені заздалегідь. Бо якщо ще почну вовтузитися в гаманці і стану біля водія, щоби по-чесному розплатитися, а лише потім знайти затишне містечко для їзди, то платитиму за всіх колег по проїзду, що вже вмостилися на зручних сидіннях. "Передайте, передайте гроші", – чутно звідусіль.
Завдання третє – стояти смирно, чемно тримаючись за поручні. Бажано не крутитися, бо можна отримати по носі (хтось мусив дістати телефон з кишені, а мій ніс завадив це зробити у напханому салоні). Часом можна почути й вибачення. Але від того не легше.
Завдання четверте – дивитися в вікно і нічого не чути. Інакше можна стати епіцентром якогось конфлікту – не передала гроші, наступила комусь на ногу чи взагалі, чому їдеш, якщо маршрутка напхана, а комусь треба?
Завдання енне – зберігати спокій. Попереду ж весь день. Навіщо псувати настрій з самого ранку?
Та від невдоволеного бурчання все одно нікуди не подітися.
Пасажири скаржаться на хамливих водіїв, водії – на некультурних, невихованих пасажирів. Пенсіонери – на студентів, які не поступаються старшим місцем, а студенти – на бабусь, що завжди невдоволені і чомусь мають справи саме лише в час пік.
– Люди різні, тому важко говорити, що все так погано чи, навпаки, добре, – вважає водій чернівецької маршрутки №11 Михайло ГРЕСЬКО. – Але те, що деякі пасажири багато в чому не мають рацію, це так. Найбільше вражає, коли до салону заходить вагітна жінка. Нерідко вона їде стоячи, бо її просто не хочуть помічати. Легше одягнути навушники, слухаючи музику і вдавати, що нічого не бачиш, аніж поступитися місцем жінці, що цього потребує.
Це все найбільше ганьбить нас усіх. Після всього цього хочеться сказати лиш одне: "Чернівчани, залишаймося людьми в громадському транспорті".
