Розкажіть про Україну щось хороше

Куала-Лумпур, столиця Малайзії, останні дні січня. Після вечірнього знайомства з учасниками нашого навчального воркшопу я та ще четверо колег з Малайзії, Гватемали і Бразилії виходимо на спекотну балкон-курилку на другому поверсі готелю.

З традиційної теми про незвичну для європейців малайзійську січневу погоду, розповідей про те, що жителі цієї екзотичної країни практично ніколи вживу не бачили снігу та їхню фобію до морозів, плавно переходимо до більш предметних розмов.

"А які у вас топові теми в медіа?" – цікавиться у мене місцевий журналіст.

Довго не замислююсь: війна з Росією, корупція, політика, кримінал…

У відповідь співрозмовник, на моє здивування, називає притаманні малайзійським ЗМІ передові теми – селебрітіз, шоу-бізнес, лайф-стайл.

От і на тобі! Сказати, що в той момент мене загризла зелена українська національна тварина – то, мабуть, нічого не сказати. Ну, думаю, пощастило ж вам, якщо теми ваших читачів для дискусій на кухні – це, наприклад, стосунки якоїсь акторки Сандхи Фаша з бізнесменом Різалом Рамлі.

"А розкажіть про Україну щось хороше", – неочікуване прохання співрозмовника мене практично збило вибило з колії. Виявилося, що він краєм вуха щось чув про скандали на кшталт "Порошенко і офшори" та боротьбу олігархічних політичних імперій у намаганні перетягнути на себе ковдру. Ну, і, звісно ж, збитий малайзійський боїнг – це як останній цвях у навіть поверхневі враження іноземця про Україну.

Звичайно, я розповів йому про намагання Путіна та підпорядкованих Кремлю бойовиків всіма силами дестабілізувати ситуацію на Сході; про депресивний синдром, в який з головою окутана наша країна протягом післямайданних років, та про неподолану корупцію, боротьба з якою навіть у "правильної" влади виглядає як фікція.

"Зате ми в тонусі, – кажу напівжартома. – Та й природа у наших Карпатах може гідно конкурувати з вашими тропіками".

Ми посміялись, докурили і пішли до ресторану продовжувати вечерю.

Та наступні кілька днів мої мізки буквально плавились у пошуках гідної відповіді на запитання малайзійця.

Ні, не те, щоби я не гордий за країну, в якій проживаю 29 років і яку не збираюся покидати у майбутньому. Ані на мить не сумніваюся у правдивості штампів про "мову калинову", "пісню солов’їну" та найгарніших у світі дівчат. Я ніколи не перестану захоплюватись створеним українцями найбільшим літаком у світі чи "Щедриком" Леонтовича, який для американців став однією з головних різдвяних колядок.

Я про інше.

Я про те, що імідж країни ми створюємо самі і робимо це просто зараз – йдучи на роботу, їдучи у громадському транспорті чи випиваючи з товаришем гальбу пива у вечірньому генделику. І не тільки від "праведників" чи офшорних олігархів залежить те, якими нас бачать і сприймають у світі. І не тільки посадовці, нардепи і судді, яких щодня поіменно клянуть у моєму "рідному" тролейбусі №6, породжують в державі корупцію.

Просто ми живемо серед сміття. Інформаційного, політичного, брудного й маніпулятивного. І, на жаль, нам комфортно бути в ньому, звинувачуючи сусіда у тому, що він заніс болото до під’їзду, у той час як у тебе самого черевики брудні.

Нам хочеться все більше поглинати це сміття – читати про жахливі вбивства на тлі пиятики чи наркоманії, безкінечно переглядати відео, де умовний популіст Парасюк б’є "з вертухи" умовного корупціонера Гелетея. І при цьому нам дедалі більше хочеться копати владу за несправедливість, недобросовісність і беззаконня. Бо ж того алкоголіка з третього під’їзду на цей злочин змусив піти сам Гройсман – зуб даю!

Тож саме від нашого з вами бажання і наполегливості залежить те, якими завтра будуть "топові" теми у медіа, які ми ввечері обговорюватимемо вдома на кухні – брудні політичні ігри в парламенті чи національний відбір до Євробачення. І те, яким завтра побачить нас світ.

А що ви розкажете хорошого про Україну?

Микола Кобилюк

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram