Куди зникають традиції свят? Блог Марини Кавкало

– Приходили до вас колядники?

– Лиш церковна коляда була, а хлопці вже не ходять…



Протягом дня я почула три схожі діалоги про те, що з кожним роком меншає тих, хто першого січня і на Старий Новий рік ходять засівати, а на Різдво – колядувати. Що в Чернівцях, що в менших містечках і селах Буковини.

Змалку зимові свята для мене асоціювалися з силою-силенною традицій. Починалося все з репетицій колядок із бабусею – щоби не забула які-небудь слова. Бо ж негоже.

У перший день нового року ми з подружками набирали торби ячменю чи пшениці та ходили по сусідніх хатах сіяти-віяти-посівати, щастя-радості бажати.

У Святвечір сім’я традиційно збиралася у прабабусі з прадідусем. Зайшовши до хати, всі діти обов’язково колядували, а після вечері швиденько збиралися з друзями, бо ж треба й іншим заколядувати. Тоді – а це було зо десять-п’ятнадцять років тому – перед хвіртками будинків вишиковувалися справжнісінькі черги з груп колядників. Одні підходили, а інші вже виходили з грішми.

Іноді сусідські діти розбивалися на групи відповідно до того, хто які колядки знає. І всі хором штурмували сусідів і рідних. Люди жартома скаржились, мовляв, на нас всіх "грошей не настачишся".

Ще серйозніше дійство відбувалось на Маланку. Знову збиралися цілою вулицею, але вже з дорослими. Коли потрапила до маланкарів вперше, мені було зо десять. Пам’ятаю, бабуся малювала мені закарлюки на обличчі своєю помадою, а дідусь натягнув мені на голову смішну хутряну вушанку.

А сусіди – сміх тай годі! Дядьки перевдягалися у наречених, замотувалися квітчастими хустками, надягали маски звірів, шуміли, реготали. І такою химерною компанією ходили співати від хати до хати…

Усе змінилось останніми роками. Веселі раніше дядьки тепер залишаються вдома, бо хворі, роки беруть своє. А когось і зовсім нема.

Цьогоріч щедрувати й колядувати, наприклад, приходили хіба що хлопчаки з родини, та й із тих не всі... Чимало десятирічних дітлахів нині не заспівають жодної колядки, бо не знають їх.

Звичайно, ми маємо гучну Маланку в Чернівцях, Красноїльську, Вашківцях, маємо колективи, які щороку колядують. Подекуди в селах цього аж ніяк не бракує і є по декілька непоганих колективів.

Та мені одній здається, що колишнього святкового духу таки бракує? Чи то нові тренди беруть гору, чи то небажання зберігати давнє.

Щедрі застілля можуть бути щодня, будь-де і за будь-якої нагоди. Та саме традиції, як на мене, роблять наші українські свята особливими.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram