«Заборонений», але вартий уваги. Блог Марини Кавкало

Сумнівалась, чи піду на фільм про поета Василя Стуса. Ще й після шквалу критики на адресу фільму, мовляв, "нудно", "і тут політика". Та, напевно, контрастні оцінки якраз і підігрівають інтерес до кіно.

Чесно кажучи, більше хотіла переглянути нову стрічку про Іловайськ. Та з’ясувалось, що кінотеатри обрали для показів дуже "зручний" час. Такий, щоб мало хто прийшов, вочевидь. У всіх кінотеатрах міста – сеанси з 11 по 17 годину та й усе. Хто працює – потрапить на кіно хіба що на вихідні.



Проглянувши афішу, де, крім ранкового "Іловайська" та "Забороненого", лише примітивна американська комедія, жахи і мультик про песиків, перевагу таки віддали стрічці про Стуса.

Ще дорогою до кінотеатру не мала сумнівів: повного залу не буде… З нашими фільмами чомусь так… Глядачів виявилось заледве тридцять.

Насамперед вразило те, наскільки схожі більшість акторів на своїх реальних персонажів. Стус, Драч, Параджанов, Чорновіл…

Далі вражає те, наскільки все в нашому світі циклічне: рядки, написані пів століття тому точнісінько змальовують нашу реальність сьогодні. "Без вільного Донбасу не буде вільної України", розумієте? А те, як і зараз люди готові вмирати за "хай живе вільна Україна!" І те, що і зараз можна натрапити на зневагу до українського. І те, наскільки чесні суди тоді й нині.

До речі, про суд. Сцена суду над Стусом була найбільш суперечливою під час зйомок і монтажу фільму. Через відомого усім одіозного персонажа Медведчука, кума іншого відомого персонажа Путіна. Той у 1980 році був "захисником" поета, а нині сидить у Верховній Раді. Через небажання декого "світитись" у фільмі, сцену з Медведчуком то забирали, то повертали.

Врешті-решт у фільмі він названий лише як "захисник", без імені й реального ставлення до Стуса. Думаю, це і був компроміс…

Насамкінець, я ніколи не бачила, щоб глядачі сиділи до останньої крапки в титрах. І виходили у цілковитій тиші. Вражені. Бо фільм таки вартий уваги.

Та найсильніше запам’ятався переповнений вестибюль людьми в очікуванні наступного фільму, фільму жахів…

На жаль, робиться все, щоб українське кіно не процвітало. Насамперед маю на увазі кінотеатри і наших людей. Стусові ще пощастило: зазвичай фільми вітчизняного виробництва (особливо з історичною основою чи на реальних подіях) ніби спеціально показують у незручні години. Марно в таких умовах очікувати хороших касових зборів. Хоча ні, не так. Непогано ходять на примітивні "кварталівські" комедії. Під них-бо весело жувати і розсипати під ноги попкорн. На драмі про Донбас чи дисидента таке - не комільфо…

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram