Буває, зайдеш до когось на кухню, а там усе до ладу: і ремонт правильний, і меблі стильні, і обладнання сучасне… Та ще й чисто, все на місцях, все по поличках, чи то пак, по шафках розкладено. І тут – бац! Помічаєш на столі просту дешеву клейонку. Одразу хочеться або зняти й викинути її до біса, або втікати чимдуж із тієї кухні.
Майже тотожні емоції викликають у мене білі металопластикові вікна в старій частині міста. Вигляд у них дешевий і недоладний. На тлі австрійської чи румунської забудови, де все ґрунтовно і гармонійно, вони мають вигляд якогось ерзацу, нашвидкоруч приліпленого тимчасового замінника.
Знаю, знаю, що ви зараз скажете. Коричневі вікна, мовляв, дорожчі, ніж білі, а дерев’яні, ті просто ледь не золоті. Добре. Але як тоді пояснити такий феномен, що у мене вдома всі нові вікна дерев’яні, і всі коштують удвічі дешевше за найпростіші металопластикові?
Знавці вже збагнули, звісно. "У тебе ж прості вікна, без склопакета" - кажуть вони з іронічною гримасою. Еге ж. Прості. І що? Даю вам слово честі, що вони відмінно виконують усі належні віконні функції: не пропускають холод і спеку, пропускають світло, затримують звуки. В цій частині визнаю, що мої ековікна не дають такої лункої тиші, як сусідські металопластикові (всі сусіди вже давно перейшли в "нову віру" і повикидали дерев’яні рами), проте одне з вікон – те, що найбільш вдало встановлене – майже не поступається металопластиковим у звукоізоляції.
То як же сталося, що більшість сучасних городян не знають про існування столярних майстерень? Навіть саме слово "столярка" майже зникло з лексичного обігу… Насправді відповідь дуже проста. Візьміть місцеву газету, відкрийте сторінку, на якій багато реклами, і порахуйте, скільки там оголошень від фірм, котрі торгують вікнами.
Цій комерційній експансії вже більше десяти років. Інформаційний натиск зробив свою справу: люди повірили, що сучасне житло неможливе без склопакета. Це як феномен "євроремонту", котрий по суті являє собою набір досить дорогих матеріалів і технік, "втюханих" цілим народам під соусом цивілізаційного прориву. А дисидентам, які надають перевагу старій добрій штукатурці з цементу і піску, намагаються білити стіни вапном і обходитися без ламінату, непереливки. Їх ігнорують продавці будматеріалів і відверто зневажають майстри.
Я навмисно не торкаюся тут екологічного аспекту новітніх вікон. Нехай про це говорять експерти, якщо хтось їх знайде. І думок тут багато, і трактувань. Кажуть, що до металопластикових вікон обов’язково має додаватися примусова вентиляція в приміщенні. Інша версія – вентиляційний клапан, якого здебільшого також немає. Хтось задоволений металопластиком, хтось скаржиться на задуху чи на плісняву… Суперечливо це все. А я повернуся до того, з чого почала – до естетики. Якби у нас все робилося по закону, то в центрі міста білих металопластикових вікон просто не було б. Відділ охорони культурної спадщини, з яким необхідно узгоджувати всі фасадні роботи в історичному ареалі, ніколи не дає добро на таке вікно. І цілком резонно не дає – на підставі статей 22 та 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Та тільки хто ж їх питає, тих експертів, з їхніми законами?
