«Маска та рукавиці – весь захист». Блог Надії Будної

Віра працює медсестрою в селі. Жінка просить не називати своє прізвище: боїться, що звільнять після такого одкровення, а в неї двоє дітей-школярів.

– Багато пишуть та говорять про боротьбу з коронавірусом у містах, а про те, що відбувається в селах, зазвичай не повідомляють. А в нас дуже велике навантаження. Я одна обслуговую все село, – каже пані Віра. – Більшість мешканців – люди літнього віку, молоді виїхали на заробітки або в місто, бо роботи немає. Сімейний лікар є в центральному селі нашої об’єднаної територіальної громади, до якого чотири кілометри. Стара бабуся чи дідусь не завжди можуть дійти туди, тому я мушу все робити: і діагнози ставити, і ліки виписувати, і лікувати. Сказали не йти до хворого, а консультувати його по телефону. Але ж село – це не місто, тут люди не вірять телефонним порадам і воліють особисто прийти в медпункт. Інколи утворюються черги. Хтось просить поміряти тиск, хтось – послухати, бо кашляє. Не можу нікому відмовити. І щоразу наражаю себе на небезпеку, бо не знаю, чи людина, бува, не хвора на коронавірус. Трапляється, що телефонують, плачуть: "Прийди, Віро, бо не можу до тебе дійти". І я збираюся та йду.

На запитання, чи забезпечують їх захисними костюмами, медсестра зітхає: "Дали один, але він одноразовий, то тримаю про всяк випадок. Ще дали кілька масок одноразових. Я пошила собі сама з тканини, то їх хоча би можна прати. Надягаю маску та рукавиці – ось і весь мій захист. Найбільше хворих – після похоронів. Здавна була така традиція, що в останню путь людину проводжають усім селом. Навіть хвороба не вплинула. Прошу: "Не йдіть, бо можете заразитися". А у відповідь: "Якщо я помру, то ніхто до мене не прийде. Та й що люди скажуть".

Цікавлюся, чи підвищили зарплату сільським медикам під час пандемії.

"Нам не дали жодної копійки, хоча ми теж боремося з коронавірусом. Повірте в селі це набагато важче, – запевнила жінка. – Адже зробити тест на коронавірус можна лише в районному центрі або в Чернівцях. Не кожен має змогу туди доїхати. Та й не в кожного є гроші, щоби заплатити за аналізи. Тому й відмовляються від тестів, просять: "Зроби мені якийсь укол або постав крапельницю". Аптеки у нас немає – лише в сусідньому селі. Часто сама ходжу туди, щоби придбати необхідні ліки для своїх пацієнтів. Звичайно, за їхні гроші. Бо в моїй аптечці є безкоштовні ліки лише для надання першої медичної допомоги. Отож роблю уколи, ставлю крапельниці без підтверджених аналізів на коронавірус. Було б добре, якби мобільні бригади їздили по селах і тестували людей. Ще одна проблема – шпиталізувати важких "ковідних" хворих або з підозрою. Телефонуєш у лікарню, а там кажуть: "Немає місць". Сімейний лікар повинен сам домовлятися, просити. Це якийсь абсурд".

Надія БУДНА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram