Іванова епітафія і Свєта Оксанка над Черноуцями. Блог Мостіпаки

Що нашому городу везе, то везе. Шо не день, то везе. Більше везе хіба шо якому Кропивницькому. Бо в нему нема з Черноуців.

***

Бімба си зірвала. Інформаційонна. В нашого города, який із Сучавою розривали си на двох бідного Свєтого Йвана Сучавського, відтепер буде свій Свєтий.

Тобто, СвєТа. Свєта Оксанка.



Бо ше не вспіла вона взути свєті білі лабутени і пройтися в них по вулиці Кармелюка, як Христос по морю, як вже почті половина черноутцерів готові за неї голосувати на мериню (чи мерину, чи мериху - клятий гендер). І шо тута скажеш. Вже всіх спитали і всі то підтвердили – як цвєк, на який образ Свєтої Оксанки вішати будуть, забили. Тай таке. Такі вони черноутцери. "Давай Оксанку Свєту на царствіє і всьо! Бо Вася вже нацарював! Най із Богом спочиває!" На лаврах. Чи на мелених курудзах, то єго діло.



І вопше, гуси Рим спасли, а Оксанка –Черноуці. Так сказав історик Сірожа і підтвердив то картінкою від Салагора, де Оксанка – в образіні Свєтої Марії Терезії, а може і самої Сісі. Вопшим, як казав праворадікальний, но від того не менш правокосопригающий зігзугами, Славцьо Богослов, агент Євросоюза Сірожа в барабани не лупит, а лупит у бубен. Себто, каже чисту правду. Як істінний черновітцер.

Так що діло за малим. Привезти п’єть машин "асвальту" (Тоня проконтролірує), висипати їх на вулицю Кармелюка. Розмастити файно і рівно по болоту – від берега до берега, взути білі, свєті лабутени і пройтися перед тілівізіром "ЧП" - штири рази мінімум. І всьо. Ага. А ше виперти (або розвести на лоха) Другановского зо "СН" і тихо пріватізірувати сю контору, пока її бєшєний рейтінг не підскочив різко, що тімпіратура від коронавірусу, до рівня нинішньої "Самопомочі".

І всьо. "По тундрє, по жєлєзной дорогє" - то Каспрука несе ген ген гендево. А тута всьо свіркає, всьо в бєлом, вся в бєлом – вот воно щастя. І заодно Кийову, Брюсселю і Нью-Йорку тоже щастя. Не будуть сараки там метушитися і ламати голови між колінами, шо їм робити. Куди Свєту Оксанку приліпити – чи то на місце Камізельки, чи то замість Мілованова (то вопше не уважуха, но най би було), а чи нафіг послати того Гутейреша. Чи всьо ж таки краще (для гендерного балансу) послати з Брюсселю в рідний фатерлянд їсти сосіски з квасною капустою Урсулу фон дер Ляєн. А так всьо фрумоз. Усі на містах. А Свєта Оксанка прибула спасати рідні Черноуци вкупі зо Садогурою і прочими, як каже Сірожа, селами – Калічанкою, Рошею, Стинкою і їх рідною сестрою Жучкою (двома сестрами).

***

Но то таке. Опрос. Общєствєнного. Мнєнія. Тіпа в нас є общєство, а в него є мнєніє. Нє. Ну мнєніє в него є. Воно щось вічно мнєє. Мнєє собі. то й мнєє. Хто де. Хто в єдному кармані, хто в двох, а хто за пазухов.

Но главні собитія сего тижня розворачівалися і розвернулися коло Йвана. Голови нашого обласного. Та так си розвернули, шо до Йвана з Кийова прибула ділігація. Поважна. Поважніше не буває. Під білі рученьки. Но Йван си брикав. То не взєли.



Бо шо то хабар. Так, пара сот тищ баксів. Два-три обіди, дві шуби норкових, часи китайські з позолотою, а на шубу з шиншили вже ніц і нема. То Йван си на то обідив. Тіпа, за шо, пацани. Я ж свій. Ну вопшим таке. Ті шось там рили, рили і поїхали. А Йвана поперло. Як поперло, так поперло, шо гет єго вперло. А як бігти не було куди, то побіг Йван на піцу. До Васі. За ратушу. А Вася вже тут як тут. Ха. Упустити такого кроліка, упакованого і вгодованого, шо зайчик, Васі якось не з руки. Він вже таких зайчиків обработав, шо єму по гроб жізні винні, шо ше й зайчіковим внукам хватить. І Ростіка, і Толіка, і Юріка… І фіг знає, кого. А тута таке лізе. Само. То Вася весь напрягся як мілєнькій такий, ласковий, стєклоглазєнькій удавчик. Кролік упакований сам ішов у пащу. Факт. Про шо базар вели – сєкрєт. Но то, шо міленькій удавчик Вася візьме актівнєньку, ласкову і посильну участь у роздіванії упакованого кроліка до трусів із лампасами – ні для кого не сєкрєт. Свєте то діло – роздягти жадібного лоха-зальотчика.



Впрочєм, а шо тіко Вася. Вся операція для чого? Що комусь треба Йвана кудись садити. На каменоломні? На "хімію", посєлєніє? Ага. Шас. То для лохів, які тілівізор дивляться і чекають посадок. А там в дорослому житії всьо по-другому. Зграї рішал, адвокатів (тоже рішал), рейкових кришувальників, шахраїв із медіаприкритія, суддів, прокурорів, слідаків і просто афєрістів збіжаться на вгодованого і упакованого майном і дулярами Йвана.

І пока з єго трусів не випаде послідній тролейбусний талончик, який там завалявся ше з часів, коли Йван ходив до школи в Опришенах і єго привезли до Черноуців показати тіятр, ніхто єго так просто не лише. І тут без обід. Нічого лічного. Тіко бізнес. Такі закони жанру. Ну не садити ж чувака солідного за якихось пару сот тищ баксів.

А так си файно роздягне, скине капці, відкладе їх до порога, а часи розового золота покладе на тумбочку, та й всьо. Більше ніц. Ну а як Васьови в сему не брати участь? Та то єго ніхто не пойме. Він вже Йвана тако помалу став смикати за всякі апєтітні часті організма. І перше, шо зробив, дав Йванови ефіру. Тіпа, йди Йван, розказуй. Балакай. Шо хош. А не хош, то просто мели. Ну і Йван пішов. Шо пішов, то пішов. Мудре рєшєніє. Мудрєйшого я не видів ще з часів, як Віталька Михалич прибіг на ефір до Трохимича. Ну то була ше та бімба. А се – бімбище. Глубоководна. Рогата.

***

Вопшим, тако. Сів Йван на ефір. І мовчит. І сидит. І єго питают, тіпа Йван Миколаїч, як там облрада, як там сесія, шо робили, чи файно всі голосували – чи рядами, чи колонами. І тута Йван почав розказувати – і про то. і про се. Ну так, як він вміє. Ніби і про то, і про се, але виходит ні про то, ні про се.

І ні дівка, ні Йван ні слова про то, шо вже й діти в садіках сего дня знали. Вот се так свобода слова. Такої я навіть в кіно не видів. Нє. В книжці читав. "1984" та книжка називається. І всьо. У Васі в тілівізорі більше нема живого Йвана. Тіко мумія єго. Свєта. Не їсть, не п’є, не ходит, НАБУ за ним тоже не ходит, а тіко сесія, засєданія, рєшєнія. Культ Йвана. Ніякого НАБУ. Расцвєт свободомислія і упру гості ума, як каже Славцьо Богослов.

І навіть "Черновітцер ТаймсоВАсья" - любітєлі всіляких смажених галушок із кізяками, мовчав – тоже расцвєт свободоскудоумія. А могли ж. Пацани. Могли ж рейтінги злетіти до небес: "НАБУ злонамєрєно звинувачує Йвана Мунтяна в тому, що він ніколи не робив. але про шо постоянно думав, но не вспів зробити, се ісчадіє Аїда Бурбак. А якби в "Брусниці" бабушкам замість води давали масло, то до сего отравлєнія епохі точно був би причетний Каспрук. Того, аби врятувати бєдних бабушєк від сего страшного отравітєля, наш богообразний Іван Миколаїч і хтів "Брусницю" продати ше більше богообразному, почті свєтому, Юрію. А той, аби окончатєльно заплутати страшного отравітєля Каспрука й ісчадіє Аїда, тут же по тіліфону перепродав то якомусь лоху. І. як сказав Іван Миколаїч: "Слава навіки Богу свєтому. Амінь!". Нє. Вчітсє. Отака си вийшла в Йвана епітафія. Ніби є Йван. А ніби й нема. Бо то, шо нам показали, то точно не Йван. То муміфіцірований образ нашої нинішньої регіональної власті. Наші політічєскі мощі.

***

Но в Йвана Миколаїча, нашого сего страдальца за гамериканські дєнєжні одиниці, є ше така дивна організація. Називається облрада . Ну, дехто її ше так називає. По неопитності і врождьонному слабоумію.

Бо в миру, то вже давно ніяка не облрада. То така си гробниця мєстного самоуправлєнія, шо під тяжістю брємєні безсовісності, жлобства, жадності, тщєславія і крохоборства стала по началу тхнути політічєскими нечистотами, далі жутко вонєти політічєскими трупами всяких ізгнилих груп, фракцій і отдєльних індивідуумів, а потім стабільно дурно пахнути політичною корупцією. І так і стліла в сему всякому чаду і брєду.

Бо як інакше, якшо сія братія на вид всяких набурмосених, надутих, що єндики, гогочущих і самодовільних від свого самодовольства бувших губернаторів, нинішніх начальніків, поважних і при немалому баблі газд і газдунок після того, як НАБУ перерила всю облраду, не то шо не буркнула слово, а й не хрюкнула і не мукнула. Не кажучи вже про те, аби прокукурікала, бо для сего треба мати мужність, позицію і честь.

А як не знаєте, що то таке, то спитайте когута на сільському плоті, чого він там співає. А він вам скаже, шо співає, аби єго чули і аби знали, шо він є і шо має файний голос. То він є, а вас нема. Бо в гробницях тіко тлін. Набурмосений, надутий і при баблі. Но тлін.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram