Нові парламентські вибори і об’єктивна реальність. Прихід президента ЗЕ та відхід президента ПЕ і об’єктивна реальність… То чому ж ці вибори не матимуть нічого спільного з об’єктивною реальністю?

***



Що би ми не робили самі, що би не робили з нами ті, хто йде на ці вибори, що би вони не обіцяли вголос і які би наміри не мали потаємні, нам і їм нікуди не подітися від об’єктивної реальності.



Та наразі і ми самі, і ті, кого ми ведемо до влади, робимо все, щоби уникнути цієї реальності. Уникнути виконання завдань і цілей, які вона диктує. Різними способами і методами законсервувати те, що є. Максимально спробувати продовжити існування системи економічних, політичних і соціальних відносин, які себе зживають, або вже давно зжили. Застопорити гниття і розкладання. Притрусити його пропагандою і брехнею. Маніпулювати, петляти і сподіватися, що минеться. Не брати відповідальності – і нам, простолюдинам, і їм - квазіеліті. Не ставати громадянами, а залишатися люмпенами та інфантилами. Не ставати політиками, а далі бути баригами і шахраями. А раптом минеться і розсмокчеться? Не минеться. І не розсмокчеться.

І наслідки не забаряться. Для нас усіх – і активних громадян, і обивателів, і люмпенів, і для тих, кого ми приведемо чи то до влади, чи в опозицію – бариг, шахраїв, пройдисвітів, брехунів, пристосуванців, демагогів, соціальних і політичних паразитів. Усіх цих ставлеників і представників буковинських і закарпатських контрабандистів, рівненських бурштинових і волинських "євробляшаних" мафіозі, центральноукраїнських агробаронів, столичних тіньовиків, східноукраїнських олігархів, дніпровських фінансових махінаторів, південноукраїнського криміналітету, прокремлівських власників нафтових і газових прокладок, кумів ворога Української держави, безпринципних шоуменів, що створили "духовну жуйку" на гроші вищеназваних.

Тих всіх, чия влада і ресурси лежать в основі існування нинішньої України. Офіційно однієї з найбідніших країн Європи. А неофіційно - однієї з найбільш інституційно слабких, тінізованих, політично і економічно корумпованих, олігархізованих, соціально і морально деградованих, розшматованих політичною брехнею і кланово-мафіозних країн Європи. Цієї великої "фіри без дишля", на возі якої зручно вмостилася перерахована вище публіка, і яку в різні боки тягнуть сліпі, глухі, нужденні, виснажені, дезорієнтовані у часі і просторі, скалічені морально, криві шкапи. Але і публіку на возі, і шкап ця фіра, за великим рахунком, влаштовує. Бо всі вони – за зміни. Але щоби не з них починали і не за рахунок. Тобто, всі ніби "за", але й усі ніби "проти". І це чудово розуміють і ті, хто йде на вибори, і ті, хто за ними стоїть і смикає нитки.

Що нам підсовують?

Соціологи рахують рейтинги. Політологи чешуть коментарі. Журналісти молотять тексти і знімають сюжети. Жнива. Рейтинг "Слуги народу" зашкалює. Ще трохи і наздожене путінську "Єдину Росію" в її найкращі часи, а то і КПРС. "Голос" росте. "Сила і честь" - на межі. "Громадянська позиція" - на підході. "Опоплатформа" - рімейк. Навіть кольори не змінили. Лише Рабинович і Бойко не такі переконливі, як Янукович. Видно, досі його бояться.

"Опоблоку" - не до жиру. Кормова база втрачена. Хоча би за щось зачепитися. Петро йде в ЄС із "ЄС". Сам. Більше жодних союзників. Пожинає плоди "п’ятирічки ПЕ". Юля йде в прем’єри. Не менше. Думає, що ЗЕ – політичний самогубець. Із нею Іван Мунтян. У міністри. Не менше. Гройсман вже прийшов. Як і раніше Яценюк. У цих двох - біда. Бо їм довелося щось робити. ЗЕ он взагалі нічого не робив. Просто сидів на березі річки, де його ніхто не бачив. І вже президент. Смешка витягли і витрясли. Разом із мундиром. Гриценко завжди ходить сам. Він такий розумний, що йому добре і самому. Схоже, що і говорить він виключно сам із собою. Тепер десь знайшов Добродомова. Чи то в Козака, чи в Димінського. Ляшко здувся, але видно, що вже підписав новий контракт. Мочити, кого скажуть. Замочить. За достойну місячну платню – колективу доброго заводу. А ще Міхо. Ой Міхо. Гдє же ти моя Суліко? Але ще може нам пощастить і він скоро додому поїде. Там весело стає. І, схоже, надовго. Без нього ніяк.

Що на виході? Виключно технологічні проекти. Порожні заготовки. На двох сторінках аркуша А-4. Але дорого. Хоча роботи – на годину. Заготовки під конкретну дату – 21.07. Ні на крок далі. Суцільна демагогія. Не виконувані, або й ризикові для стабільності країни, її економіки, обіцянки. Не випадково зібрані люди. Бо всім їм треба десь притулитися. Ні копати, ні сапати, ні будувати, ні лікувати вони не вміють. Паразитуючий прошарок.

Підбір за принципами: "під ріст рейтингу, бо розкручений (а)"; "під штучне протистояння – рятівників і ворогів Вітчизни"; "виключно свої", "за гроші", "міняємо старих на нових, бо такий емоційний (не розумовий) запит", "особисто віддані", "родичі, друзі, куми, свати".

Без ідей, ідеології, поглядів, цілей і завдань, поєднуваних із реальністю. Без бажання пояснити тим, кого зібралися знову ошукати, де ми, хто ми, куди нам, як довго, з ким, як і навіщо? Справді, а навіщо? Вдавалося ж майже 30 років не пояснювати. Вдавалося. Діяв мовчазний квазісуспільний договір – проїдаємо і розкрадаємо все, що залишилося. Хтось більше, а хтось менше. Діяв. Та чи діє? І вони, і ми думаємо, що ще діє…

***

"Слуга народу" президента ЗЕ. Судячи з рейтингу, це навіть не партія (бо партії там реально й нема), а релігія. Культ. Як "Храм народів". Теж дуже схоже на масовий суїцид. Політичний. Їм для цих виборів навіть придумувати щось нове лінь. "ЗЕ депутат. Слуга народу". Бачили такі білборди? Отож бо. Ну, ще може згодом розвішають щось на зразок "ЗЕ кандидат. Олена Лис" (чи Віра Зайчик, яка різниця, проголосують).



Чим же пояснити сліпу віру майже 50% у зміни, які мають забезпечити напівіртуальні кандидати від цього напіввіртуального проекту? Якщо підходити з долею оптимізму, то це можна пояснити зародковим станом політичної культури, свідомості і здатності співставляти та аналізувати інформацію (тут ще є надія на поступове прозріння і ріст). Якщо ж песимістично, то це результат 30-річної соціальної, політичної, освітньої і культурної деградації, яка, на жаль, ще не сягнула дна.

Проєкт цей дуже схожий на акціонерне товариство часів ранньої приватизації, або реформований у КСП радянський колгосп. У когось один ваучер, у когось два, в когось – десяток, а хтось – реальні власники. Останніх не видно, бо реєстр політичної власності ще не діє. Від цього – такий розбрід, різношерстість, непрозорість і утаємниченість висунення і списочників, і мажоритарників. Як на зборах КСП – агрономи, зоотехніки, механіки, бухгалтери, канцелярія, передові доярки, трактористи, їздові і комбайнери. Вирішують все в останній день опівночі. Нема лише членів парткому. Бо в народу - запит на оновлення.

Ідеологія? В цього проекту є своя квазіідеологія. Вона чітко сформульована продуктами "95 кварталу". Побутове малоросійство. Еклектика мов, релігій, культур із суржиком, кітчем і маскультом. Тут все співіснує одночасно: війна і мир, заяви проти корупції і корупція, ПЦУ і МПЦ, рублі і гривні, долари і юані, дефолт і МВФ, Шевченко і Бєлінський, Ані Лорак із Лободою і "Рушник" Андрія Малишка, вступ до ЄС і бажання продавати серіал "Свати" до Росії.

Як це все може органічно співіснувати в головах цих людей? Усе просто. Воно має базу, яка це все склеює: бажання множити капітали в будь-який спосіб і будь-якими, майже законними і не дуже законними, методами, низький поріг цінностей і моралі, зародкова або відсутня національна ідентифікація. Кров від крові і плоть від плоті політична сила інфантильних обивателів, які сподіваються на різкі позитивні зміни лише за рахунок однієї галочки в бюлетені на одних виборах – ну, максимум, на двох. Чи здатна вона виконувати надзвичайно складні національні, політичні і державні завдання, які стоять перед Україною?

Тобто, чи розуміють її вожді об’єктивну реальність? А ви бачили багато КСП чи АТ 90-х років, які стали успішними, конкурентними, соціально відповідальними, з прозорою фінансовою і податковою звітністю, підприємствами? А про курс їх акцій на Лондонській біржі чули? Ось вам і відповідь.

***

"Голос" Славка. А вихід є? Чи вибір є?

Схоже, саме в цю дилему, аби ми самі собі і більш-менш притомним оточуючим спробували відповісти на ці два запитання до 21.07, нас і заганяли. І загнали. Успішно. Бо з цього кутка, окрім Славка, вихід лише один – просто не йти. Щоби потім совість не муляла в бік, коли спати будете. Але ж ми не якийсь там виборець ЗЕ.



Ми ж - громадяни. Національно свідомі. Націонал-патріоти, націонал-ліберали, націонал-демократи, націонал-соціал-демократи, євромрійники тощо. Так, нас таких мало, але ми є. І як нам не йти? Йти. А тут і Славко з концертом. Безкоштовним. І список стерильний. Ні до кого не доколупаєшся. Щось робили, десь були і не більше. Навіть всі до школи ходили й університети закінчили. Не заочно. Що, не такий вже й не вагомий на нинішніх виборах аргумент? І ніби майже всі українці. І "Сватів" не дивляться. І про Андруховича з Жаданом чули. І Маркеса читали, а не Донцову. Ну і чим тобі не альтернатива ЗЕ?

Чим це не український мол, який зупинить хвилю малоросійства "Слуги ЗЕ", що розтікається по містах і селах? Та от. Мол – це бетон, граніт, скеля. В даному випадку політична та ідеологічна скеля українства. А тут щось таке… Ні звичайно, можна собі надумати і себе переконати, що так воно і є. Або так воно ше буде, бо я так хочу. І не зважати на плямкання, стогони, марудство і мимрення Славка. А думати, що новий вождь українства викристалізується, виросте і постане справжнім рятівником Вітчизни, політичним лідером і державним діячем. Можна, звичайно, і так думати. Бо що ще робити? Віра - сліпа. Але вона хоча би існує і дає натхнення, а не вганяє в подальшу депресію і бажання шукати табір для переміщених осіб із безкоштовною баландою будь-де.

***

"ЄС" Петра, що веде в ЄС. Ще нібито один рятівник Вітчизни і українства. І список очистив. Від усіх. Але під себе. Щоби різні "підпільники" і "внутрішні опозиціонери" потім не з’являлися. І партію перейменував. Але, як казав Станіславський, "Не вірю!". І не лише тому, що всі ми пережили суперечливу "п’ятирічку ПЕ". І не тому, що не дав Петро всім халяви, як більшість того хотіла. І не тому, що його мочив останніх півроку коломойський "1+1". А тому, що просто "Не вірю!" Особисто Петру як політику і партійному вождю. От Парубію вірю, бо він такий, як є. І його "Згинь, нечисть" до Новинського - від душі. А Петру – ні.



По-перше, думаю, що Петро не носій українства, хоча 5 років на посаді могли десь у ньому це зародити. Петро – носій візантійства ( в даному випадку цей термін не означає особливості ладу Візантійської імперії, а означає певну модель політичної культури, де домінують деспотизм, бюрократизм, службове низькопоклонство, підлабузництво, непрозорість і придворні інтриги).

По-друге, Петро вже двічі свою партію називав, як політичний плагіатор. Перший раз, вкравши назву польського профспілкового і громадсько-політичного антикомуністичного руху 80-х років. Другий раз переназвав партію за абревіатурою ЄС. Це свідчить лише про одне. Петро маніпулює виборцями, вважає їх неосвіченими телепнями, намагається примітивно використати і просто зневажає їх. І де тут порятунок Вітчизни? Не працює він так. Бо нема йому віри. А раз нема віри, то нема і порятунку. Хіба що порятунок самого Петра від політичного небуття.

До речі, Петро собі у спаринг-партнери, з якими пообіцяв боротися важко і до кінця, визначив Бойка-Медведчука і компанію. Це лише додаткове підтвердження кон’юнктури. Боротися з ким? Із тим, хто з кон’юнктури осідлав проросійську тему, аби обдурити дезорієнтоване, соціально і політично деградоване населення прифронтових територій сходу і півдня України?

Хто зібрав у прохідну частину списку не ідейних захисників російськомовного населення сходу і півдня, а вічних політичних пристосуванців, своїх бізнес-партнерів і групу "рішал" із Київради, для яких мандат – чи не єдиний спосіб уберегтися від тюрми. Гарні спаринг-партнери. Кон’юнктурний "рятівник Вітчизни" і такий самий кон’юнктурний "захисник знедолених південно-східних регіонів". Головне, що зв’язка давня і, очевидно, надійна. І завдання в обох однакове – політичне (а відповідно, і бізнес-) виживання за рахунок обманутих виборців. Звичайно ж, у списку Петра є ідейні люди, які чимало робили і роблять доброго для держави, але навряд чи вони довго втримаються в цьому візантійському "болоті", в яке Петро перетворює в політиці все, до чого торкається його рука.

До речі, днями їду в маршрутці через перехрестя Руської-Січових Стрільців і кажу дружині: "Дивися, он на білборді – Влад Плахотнюк". Тоді саме у Молдові відбувалася криза, яка частково вирішилася після втечі "хазяїна республіки", олігарха і лідера їхньої Демократичної партії Влада Плахотнюка за кордон. Вона ж, як завжди, у Фейсбуці з кимсь свариться. А тут аж підстрибнула в бусику: "Де? Чого? Звідки?" Глянула: "Так то ж Порошенко!" "Ну, я ж і кажу. Наш Влад Плахотнюк!", - ляпнув я у відповідь. Це так. Ліричний відступ. Щось навіяло.

(Про інших партійних учасників виборів читайте посеред тижня в блозі "Лохотрон 21.07. Текст без слова "гі…но"-2).

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram