В "жілєтку" – і в мери та тролейбусники з грейдера. Блог Мостіпаки

Весна йде. Барабулі треба садити. Бо зима може бути тяжка. Газ подорожчає, то барабулями будемо грітися. Тож ота віковічна практична необхідність поступово зводить інтерес до політики нанівець. Але...

***

Та не барабулі головне і не так вже їх багато є. Якщо, наприклад, порівнювати з кількістю людей, які прямо з порога ратуші, а то й ще з-за порога, могли би бути мерами.

Ледь не кожен. Як свідчать дані нашого найшанованішого в вузькому колі шанувальників секретаря Василя Сафроновича Продана, то мерами прямо з порога і ще до порога могли би бути хоч зараз майже всі.

Тут вам у списку і свята хоругва нашої фронди Віталь Михалич, і Бодя Ковалюк із пакою паперів бюджету міста з-під широкої поли, і Василь Сидорович, і Бешлей, і Пуршага, і Бурега, і Яринич, і Собко, і Забув Хто.

І, звичайно ж, і Андрійко Кандиба, і Алінка Олевич, хоча цих Василь Сафронович завбачливо не назвав – видно тримає туза, чи то пак валєта і даму, у рукаві, як дідусь Хотабич джина у лямпі.

Всі, звичайно ж, солідні люди. При машинах, баблі, краватках, костюмах і жілєтках. А що для того мерства треба? Та то і треба – трохи бабла, жілєтку, краватку і вміння казати в тілівізорі вечорами: "Добрий вечір, Буковина. Добрий вечір, Чернівці. Я, Василь Забр….". Ой, вибачте. Я тут про мерів. Цього всього, аби засісти в ратуші біля австрійської вази для голосування, на мою думку, буде досить. Відчуваю, що внутрішньо тут зі мною погодиться і Василь Сафронович. Тим більше, що приблизно з таким багажем і ресурсом, хіба що без жілєтки, він став секретарем міськради. А інші що, гірші? У багатьох і жілєтка є.

Втім, є одна проблема. Кожен може, але не кожен зможе. Тож, міркую, що то Василь Сафронович, як кажуть москалі, наводить "тєнь на плєтень", тобто "тінь на паркан", той, що біля ратуші. Аби меру вгадити. Бо думає, що меру таким вгадиш. Бо кожен Вгадиш міркує в міру своєї вгадженості. То така чиста логіка. По вуйцьови Фрейду і його чау-чау. Навіть не по вуйцьови, а лиш по чау-чау, наскілько всьо просто. Нагадив, бо мер сказав борги за землю вертати. А я вертати не буду, а скажу, що Каспрука кожен Бешлей зможе замінити. Аби знав. Бебебе.

Але насправді добре знає Сафронович, що кандидат у нього один-єдиний, як "Слава КПРС". А всі решта так собі - фамілії. І кандидат той, світ наш і зоря, хоругва і ікона всьої фронди Віталь Михалич. І нема іншого такого файного і достойного, і не буде. І ні на нікого іншого ніякий Юра Борісов не дасть добро. А як Василь Сафронович кудись тово, типу крисятнічати, то Юра по-кумівськи так ніжно за ліве вухо покрутить, а праву щоку прямо на носа й натягне – разом із лівим вухом. А ще скаже, що всі решту концерти і шоу і фамілії лошар на мера, то виключно за Васьове бабло. І тут-то Вася й помнєкне. А нє! На якусь фігню лічно своє витрясати. В складчину, пацани, в складчину, в общак. Нє, ну є Вєня і народний бургомістр, то вони за пару рублів клоунами побудуть, тим більше, що й репетитора наймати не треба.

А всі інші охочі міняти мера на себе, а себе – на мера, то виключно за своє - нажите непосильним трудом.

Так що, любителі поп-корну і пиваса, чекає нас із вами чергова серія "санта-барбари" "Михалич такой молодой и юний Каспрук впереди". І тут чисте співпадіння, що і вибори у нас - у жовтні.

***

У Чернівцях великі архітектори так і не перевелися з часів Главки. Просто в Главки було багато червоної цегли всякої, глини кольорової, черепиці емальованої, каменю-пісковику і всього такого, з чого він зліпив і резиденцію, і Вірменську церкву, і "дім з левами", де нині сидять всякі гризуни. Австріякам-архітекторам, то взагалі тоді лафа була. То цісар допомагав грошима, то місцеві скидалися, а проекти могли копіювати по всій Європі. І хоча за цісаря не було Калинки, але люди гроші десь брали – і на театр, і на ратушу, і на ощадкасу (нині художній музей).

Але все одно їм чогось та й бракувало. Якоїсь креативності, чи що. Винахідливості і життєвої мудрості. Наприклад, як із хирні зробити фігню. Або як зіпсувати щось фігнею. Ну і технологій сучасних, і будматеріалів бракувало: болгарок, ондуліну, пластику, металочерепиці, закарпатського каменю і плитки грес. А ще відомих і невідомих майстрів із ближніх сіл із освітою 9 класів і знанням мови "а ля тополя" .

А уявіть, якби Главка все це мав? То скільки би у нас було таких архітектурних шедеврів, як цього тижня невідомий майстер вліпив на літньому майданчику на вулиці Кобилянської, органічно вмонтувавши металевий ліхтар на австрійському приміщенні в ондулін? А ще ж були інші шедеври – різні будки, пластикові добудови, прибудови з цинкової бляхи і так далі. Та ми ними би тоді, за Австрії, завалили всю Європу. Наші чебуречні, пєльмєнні і пиріжкові стояли би від "Прадо" і до "Лувра" і навіть перед Букінгемом і на Карловому мосту. А так що? Тоді не було ресурсу, а зараз нема можливості. Бо лиш недавно дали безвіз. Так що чебуречна, притулена до "Лувру" і накрита ондуліном, ще попереду. Трясися, Європо. Рагулі йдуть. Ех, трясця твоїй фінікійській мамі, Європо.

Спочатку збудувала, а потім залишила напризволяще місто на твоїй околиці понаєхавшим і зайшлим. От і виходить ондулін. А були модерн і неоготика. Але все минає, все минає, літо в осінь йде.

Виявляється, демографія, яка вивчає зміни кількісного, якісного, етнічного та іншого складу населення та їх вплив на розвиток країн і територій, то страшна наука. Он як над Чернівцями ще з кінця війни глумиться.

***

Кидалово, мудилово, нудилово і гра в наперстки довкола громадського транспорту в Чернівцях, яку в нас чомусь все норовлять назвати модними словами: дискусія, концепція, мораторій, робоча група, змусила мене, як людину вже не юну, з досвідом совка, постсовка і революційного постпостсовка, вжити радикальних заходів індивідуального характеру. Тобто, прошастати місцеві секонд-хенди і купити собі: рюкзак, вітровку і німецькі кроси з нормальної товстої шкіри на файній підошві. Тож до будь-якої транспортної кризи – як з боку "рогатих євроблях імені Боді Ковалюка", так і з боку "безрогих жовтих бляшанок імені Асоціації перевізників" я загалом готовий. Але ж не думав, що справа може набути такого повороту, що під загрозою опиняться і магістральні шляхи мого пішохідного пересування.

Лихо з тими звичайними "євробляхами" і просто із непомірною кількістю неадекватів за кермом. Їх якось ще можна обійти. Але тут реальна загроза нависла над пішоходами і пасажирами з боку "рогатих євроблях", а це все ж таки дев’ять тонн. Дев’ять, Карл! Днями у ратуші з приводу їх проблем зібрали великий сходняк. Набилося люду – як у жовту бляшанку на Садгору в час пік. Багато хто кинув роботу. Багато хто і до того ніколи нічого не робив. Зібралися і почали рішати. Рішити нічого не змогли, бо і не вміли, і не знали як, і взагалі далекі від того, що за вікнами файного офісу з великим китайським голубим екраном робиться.

Але одна думка мене вразила наповал і змусила там же в секонд-хенді докупити шолом і задуматися над якимись броньованими латами. Кажуть, що у нас дефіцит водіїв тролейбусів. І ніхто тому не дасть ради, а ситуація буде ще гірша. Для того є купа причин – від вищих втричі зарплат у тій же Польщі і до того, як організовано там і тут цей бізнес і на чому їхні і наші "Боді"-депутати змушують людей їздити. Тому надумали (поки що гіпотетично, слава Богу) цю проблему рішати у хитрий спосіб. А всі хитрі способи в нас завжди - принаймні з 1917 року, зводилися до декількох концептуальних речей: а) суботників, б)мобілізації, в) примусу. Реакція тих, кого хотіли "напружити", в усіх випадках (окрім хіба що 30-40-х років) була приблизно однаковою: "Та пішли ви на…".
Так ось у даному випадку якась дуже концептуально обдарована особа запропонувала водійські діри у тролейбусному управлінні затикати наказом водіям інших комунальних підприємств возити пасажирів на тролейбусах після виконання своєї основної роботи у водоканалі, міськШЕПі, спецкомунтрансі, чи спецкомбінаті.

Тобто, той, хто вчора їздив на грейдері, екскаваторі, поливалці, автокрані, чи сміттєвозі, завтра мають пересісти на тролейбуси, а потім навпаки. Не знаю, як хто, але до того, що їздить на грейдері, я би точно не ризикнув сісти. З усіх я би все-таки вибрав тролейбусника зі спецкомбінату. Повільно і печально, але зате більш-менш надійно і не розтрясе.

Та після цього мені з жахом подумалося, що нам же всім світить звіздун. Бо то, що там засідало, то ж воно не просто так сиділо. Воно ж потім попре у депутати, у чиновники і почне приймати рішення, а дехто вже сидить і приймає, наприклад, як копати тунель – лопатою з червоною биндочкою чи сапкою з довгим держаком. А далі будуть же рішати про те, як із екскаваторника зробити тролейбусника. І тут я вже й не знаю, що робити. Хіба їх якось позначати. Наприклад, аби вони взимку на голові носили валянки, а влітку – шльопки. Тоді й рішення їх можна було би ігнорувати, і їх самих на вулиці оминати.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram