***
Сюжет геть банальний, як романтичні комедії про молоду, яку видавали за старого, поганого і багатого, але вступилися вищі сили і її видали за молодого, гарного і бідного. Тобто є "чорні", а є "білі". І в нашому випадку кожен сам обирав, за кого він. Хтось за сватів і зятів Фищука. Хтось проти зятів і сватів.
Хтось за митника Салагора. Хтось за поліціянта Тичину. Хтось проти митника Салагора. Хтось проти поліціянта Тичини. Хтось за самого Фищука. Хтось проти самого Фищука. Когось молотком по м’якій частині. Хтось з диктофоном у когось під дверима. Хтось його послав... під інші двері і той пішов. І голосні заяви: "тяжкі і особливо тяжкі економічні злочини", "я написав у НАБУ і СБУ", "контрабанда в особливо великих розмірах", "Петро, тобі всі платять", "зять і сват Фищука "кришують", "жінка Тичини скупила пів Мигово", "молотком мітили, але не вцілили".
Як думаєте, що буде далі? Всідайтеся перед телевізором чи Інтернетом і чекайте – кіно обов’язково далі буде. Якщо, звичайно, воно у вас викликає більший інтерес, ніж якесь "пекельне" кулінарне шоу.
А якщо все ж хочете знати короткий сюжет, то і нинішню, і майбутні серії можна пояснити у декількох словах, як перед черговою серією мексиканської мильної опери пояснюють весь зміст попередніх 350 серій. Так от. Без претензій на якусь глибину знання сценарію.
- Навіть із нашого такого малого і другорядного кордону "пасуться". "Пасуться" непогано, але лише ті, кого сюди поставили "пастися" певні люди, які мають повноваження на те, аби сюди таких ставити і самим із того теж "пастися" (трохи, бо є в них і місця значно жирніші).
- "Кормова схема" поставлена на міцну і надійну основу, бо потік "кормів" не має зменшуватися, інакше поставлені на "корми" ризикують вилетіти до псячої мами у вічний кадровий резерв відповідної служби. У "кормовому ланцюгу" задіяні лише надійні і перевірені кадри - одні відсікають чужих і випадкових і голосно кричать про "затримання і боротьбу", інші "доять", треті ділять, четверті контролюють, аби до гори йшло все, що належить, і ніхто не "крисятнічав".
- "Кормів" наш малий кордон приносить не так багато, як би хотілося, тому задовольнити апетити всіх він вже не в змозі. Звідси і неминучий конфлікт між різними групами за "кормову базу". Доведено ще Дарвіном.
- З усіх боків все законно, або майже законно – просто група охочих попоїсти влізла у ясла тих, хто вже давно їх осідлав. Ясла почало трясти і "корми" почали висипатися крізь щілини, де вже підставили писки ті, хто досі тут ніколи не годувався.
- Ті, що не годовані, виявилися якось родинно дотичними (чи то колись, чи то і досі) до губернатора. Ті, хто на "кормовій базі", вирішили, що це неподобство і треба дати "зайдам" по писках, аби не лізли у ясла, яких і так заледве вистачає і не збивали ціни, як у супермаркеті, який щойно відкрився.
- А як дати? Ну не будеш же засовувати капці у тазик із бетоном - і в річку. Не Сицилія ж якась. Тому використали давню схему "тримайте злодія". Звідси і "боротьба", і "корупція", і "служу державі", і "збільшення надходжень", "і написав у НАБУ і Кабмін", і "сам дурень", і телевізори, і сайти. Схема універсальна – і для тих, хто на "кормовій базі", і для тих, хто заліз в ясла. Просто перші більш досвідчені в цій справі.
- Хто ці всі люди? Найбільша і найвпливовіша їх частина - це ті, кого ми утримуємо за податки нібито для того, аби вони відстоювали наші інтереси, дбали про нашу національну економічну та іншу безпеку, розвивали нашу територію та її інфраструктуру. Усі вони - при високих посадах, званнях і регаліях, з орденами і медалями, кабінетами і секретарками. Другі – це виконавці волі цих перших – як правило, прикриті якимись дивними і часто ще й збитковими бізнесами, мовчазні і на вигляд недолугі, але дуже хитрі, чіпкі і пронирливі – типу занести, піднести, зібрати, відвезти. Бо першим це якось не з руки – при орденах і медалях.
- Чому вони не можуть між собою домовитися, аби "кормову базу" ділити тишком-нишком, а не верещати на весь світ так, аби про то дізналися навіть ми, пересічні? Бо, по-перше, конкуренцію як явище, породжене людською природою і возведене у культ капіталізмом, ніхто ще не відміняв. Навіть, якщо це мафіозно-кримінально-кланова феодальна напівдержава. А тим більше, коли в цієї напівдержави національний символ – жаба. По-друге, у цих людей така природа – вхопити якомога більше, ні з ким не ділитися, "пастися" від пуза і ще й загребти "на помідори". Тобто, саме поняття "домовленість" для них неприродне, а багатьом і протипоказане, бо викличе приступ тієї самої жаби.
По-третє, як вже і було сказано, "кормова база" зменшується в силу різних суб’єктивних і об’єктивних обставин (бажаючих її "випасати" менше не стає, а коли ні фіга не робиш, а лише гребеш те, що залишилося, то його теж більше не стає. І, по-четверте, у переважної більшості з них, якщо не у всіх, не вироблено такого інстинкту як "спільне, національне виживання", а є лише інстинкт власного виживання за рахунок спільного і національного. Тобто, такий собі вид самогубців, як клуб принца Флорізеля.
- Навіщо всі ці верески, викриття, молотки по м’яких частинах, диктофони, гучні заяви, злиття паперів, запитаєте ви. Бо це, як вчив ще товариш Маркс – надбудова. Тобто, є базис - цілком матеріальна "кормова база", за який і йде мовчазна і жорстка боротьба, а є надбудова – галаслива, вересклива, нав’язлива, а часом й огидна, метушня, яка створює видимість конкуренції думок, плюралізму, активізму, боротьби за, боротьби проти і ще дідько знає чого, що люди придумали, аби прикрити свою жадібність, непомірні апетити, використовуючи для цього посади, патріархальні та інші зв’язки, а почасти і просто випадкове перебування в потрібному місці у потрібний час.
- А оскільки в цієї метушні теж є свої носії і вони теж хочуть їсти, то боротьба за "кормову базу" стає ще більш жорстокою і непримиренною, бо тут вже "хвіст починає виляти собакою" і базис стає залежним від породженої, прирученої і підгодованої ним надбудови.
- Що далі буде? Або це все триватиме до моменту, поки з "кормового ланцюжка" не висмикнуть когось із основних дійових осіб, а на його місце верховні "жерці" не поставлять більш притомного, якому пояснять, що "з отого боку ясел отому до писка може сипатися за певний час отака-то кількість корму і без вересків там". Або це буде перманентна історія, на яку вже ніхто не зважатиме, бо зменшення "кормової бази" в інших, більш хлібних, місцях призведе до такої колотнечі, що від цього вовтузіння відмахуватимуться, як від зеленої мухи.
У третій варіант, що будуть викинуті всі, очищено все, перекрито потоки, конфісковано чесно нажите, посаджено тих, хто чесно нажився, в найближчих 20-30 років мені чомусь не віриться.
Тож, купуйте кока-колу і поп-корн, або пиво і чіпси і всідайтеся біля телевізорів та Інтернету. І вибирайте, чи "пекельне" кулінарне шоу, чи тотальна боротьба за "кормову базу".
Мені важко відповісти, що вам краще обрати.
Олександр Мостіпака
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
