Колядка про «рохкаючих», наші герої за границею і пожар у бункері. Блог Мостіпаки

Толерантний і виважений "край Черемоша і Прута" прославився колядками про "москалів, що виють" та "євреїв, що рохкають", а також "політологами-біженцями". А, попри галас про підпал "бункер-базару", у чернівчан "умикнули" земельку.

***

Наші "черновіцери" (за висловом відомого "античерновіцера" Володимира Петровича Старика) досі для файного заробітку та вільного доступу до "Тамо за горбом" розповідають усім "Тамо" про споконвічну нашу толерантність, міжетнічний мир і злагоду та інші байки, які вже набили оскомину навіть у супер-пупер толерантному Євросоюзі. Байки, звичайно ж, там "хавають", бо ж дуже хочеться вірити, що ще не "всі, як збірна Франції по футболу". Що є десь ще благословенний "край Черемоша і Прута", де все вдалося у межах європейської ідентичності. Де Ноїв ковчег толерантності разом із Вавилонською вежею злагоди таки доплив до гори Арарат, а не луснувся об скелі ненависті та ідіотизму у водах Всесвітнього потопу.

Та це би вдавалося ще брехати, якби у нас жили одні "черновіцери" з шенгенськими візами та румунськими паспортами на "євробляхах". А тут "понаїхавші" та "зайшлі" таке витворяють, що навіть в австрійській амбасаді вже не вірять у толерантний мир і злагоду. Не кажучи вже про ізраїльську амбасаду – ті зі своїм "Моссадом" знають навіть те, що ми ще й не подумали.

Добре, що ще серіал із нападами в толерантних Чернівцях "ідейних петеушників" на організаторів показу фільму про ЛГБТ-спільноту якось "мимо каси" пішов. Покричали і забули.

Далі телепень із румунського села на спір вкрав румунський прапор на вулиці Кобилянської. Прапор повернув, бо виявилося, що ні продати, ні з’їсти його не можна. Тим більше, що ідіотизм не має етнічної ознаки.



Але от товариш зам начальника туризму з ОДА – це вже "пісня". Та не так сама "пісня", бо бовдурів тепер в органах влади чи не більше, ніж за їх межами, що свідчить про небувалі успіхи реформи державної служби.



Тут більше уваги заслуговує офіційна реакція на оприлюднення замом начальника по туризму ксенофобськи-антисемітської колядки про "москалів, які виють" та "жидів", які рохкають (до речі, походженням, швидше за все з джерел, які дуже зацікавлені у розпалюванні в Україні таких настроїв). Ви ту реакцію чули від начальників зама по туризму? Я не чув. Начальники десь поховалися. Як каже не безвідомий Петро Дмитрович, у дучку. Менші заховалися за старшенького. Старшенький же зайнятий – шіштьдесят йому. Війт наш обласний – любитель демократичної пози, щось це благодатне діло для піару теж провтикав – чи то куті перебрав, чи то меду з маком.

А я таке дурне собі думаю, що би мав бути таки якийсь порядок. Бо як ото знавець таких ксенофобських колядок має залучати туристів, та ще й іноземних, у наш толерантний і вкрай виважений край? Наприклад, туристів із Ізраїлю. Я би на їх місці, знаючи про такого зам начальника по туризму в Чернівецькій ОДА, на Буковину - ні ногою. Краще вже в Бейрут або Тегеран.

А може той зам начальника чийсь кум, сват, брат, кумнат, чи зять? Ну то тут у корені міняється справа. Таке навіть в Тель-Авіві, Хайфі і Ашкелоні розуміють. Наших там багато і старші з них ще все пам’ятають. Тому й не здивуються.

***

Раніше наш толерантний край ким славився? Тут так було. Хто кого собі знайшов, той того і славив. Прийшли австрійці – славили імператора та імператрицю. Забігли москалі під час першої війни – славили царя. Прийшли румуни – славили короля. Вернулися радянські москалі під час другої війни – славили "Славу КПРС". Були ще євреї, то їх всі не любили, а вони славили Чернівці у світі тим, що були звідси родом. Щоправда, славили в еміграції. Той якийсь порошок від холєри винайшов, той музей манускриптів в Єрусалимі збудував, той ДНК отримав, той якусь книжку написав, а той співав так, що Шаляпін йому заздрив.

Були ще й тодішні "понаїхавші". То вони теж щось залишили. Той резиденцію збудував, той церкву, а той театр. Ага. Були ще і є українці. Серед них теж були великі люди: і Федькович, і Попович, і Воробкевич, і Кобилянська, і Жуковський, й Івасюк…

Та якось все помалу забулося. Часи зараз такі - базарно-піарно-пискато-дешевопродажні. Через це і люди нас славлять такі. От, скажімо, "пірвала" всіх новина, що "політолог та громадський активіст із Чернівців" Олег Хавич просить політичного притулку в Польщі. По-перше, як на моє судження, не так політолог, як політпройдисвіт. А по-друге, до громадської активності він має приблизно такий самий стосунок, як я до виведення ренета Симиренка.



Але слава про Чернівці пішла. Мовляв, "наш" у біга подався, бо тут його душать, СБУ (наше СБУ - ги-ги три рази) по п’ятах ходить, тещу обшукало. І якось мало кого хвилює, що у час, коли його країна вмивається і стікає кров’ю та розповзається по швах, "політолог" ці шви роз’ятрював, рвав, полосував, шматував, колупав ножем і вилкою, посипав сіллю і перцем, прикриваючись словесами про демократію, свободу, права людини та іншими ля-ля-фа-фа.

Звичайно ж, не "За так", про що свідчить його біленький, масненький і кругленький фейсисько. Але ж постраждав від "режиму". Та ще й з Чернівців – хвала Чернівцям. Бо "наш" і хоч якийсь піар. Так що, думаю, згодом, на "Український книзі" приліплять "меморіалку": "Цей магазин колись орендував відомий політолог, активіст, біженець, жертва режиму і політично притулений у Польщі Олег Хавич". І квіти носитимуть. Просто так. Бо "наш", а інших тепер ми не виростили.

А нє. Виростили. Є ще дві дівки, які теж нас прославляють. Одна ноги показує і цицьки, а між тим ніби співає. А інша показує дупу і ноги і теж ніби співає. Не як Йозеф Шмідт, звичайно, але дуже голосно, під "фанєру" і теж із Чернівців. Обидві вони славлять нас у Раші. Одна – Аліна - у Гріші Лєпса – відомого продюсера, якому дозволено в’їзд і виїзд із Краснодарського краю в Красноярський і навпаки.



Інша – Ані (вона ж Кароліна) – співає скрізь – від м’ясокомбінату і пивзаводу до Кремлівського палацу, лиш би давали бабло. Тож, думаю, їх "меморіалки" з часом теж з’являться у Чернівцях – одна на ресторані, а інша – на школі-інтернаті.



Які часи, такі і герої. Славтеся, наші Чернівці. Винахідника порошків від холєри і дизайнера дивана-книжки у нас вже не стояло. Яка холєра, який диван, яка там ДНК? Нам би себе помідорами, фасолями, перцями і бараболями забезпечити. А з ними під пісні Аліни та Ані та з ідеями "політолога-біженця" Хавича – ми хоч кум королю, хоч сват царю, а хоч зять Петру.

***

А ще у нас таке ся стало, що "страшно, аж жах". Горів базар. Вірніше, як я собі думаю, бо не раз там то все бачив, не зовсім базар, а бетонний бункер. Більше схожий на те, що показували радянські кінохроніки після падіння рейхсканцелярії. Тілько там як було. Бетон, бетон і бетон. В ньому дірки, дірки, пролази, ходи, коридори, столи. Ну і вигоріла пляма перед бункером - від вождя, що мріяв про світове панування.



А наш бетон - то квітучий бетон, бізнес-модель наша, наш бізнес-успіх за 26 років незалежності. Не біда, що бункер той темний, страшний, влітку в ньому смердить зіпрілою капустою, а взимку просто цвіллю. Що підлога там – як рокада. Що взимку там холодно, а влітку спекотно і майже завжди сутінки. То таке. У перших платних клозетах імператора Веспасіана теж не трояндами та мімозами пахло.

Зате там рубають, косять, молотять і гребуть бабло. Хтось там щось купує, хтось у тому всьому щось продає, хтось комусь щось здає, а хтось у когось орендує шматок бетону, відгороджений від іншого або фанерою, або бляхою, або будкою, яку притягли з якоїсь металобрухтобази. А ще там хтось щось гріє, палить, смалить і навіть пече і смажить. І раптом цей армагедон, це чистилище між раєм бабла та пеклом побутових умов загорілося і згоріло. Згоріли фанера, капуста, мандарини і цибуля. Бо бетон не горить, як свідчить історія "Вервольфа".

І раптом усі, хто в тому армагедоні роки існував і з того жив, щиро вірячи Веспасіану, що гроші не пахнуть, закричали, що то хтось підпалив. Але я думаю, що той, хто підпалив, то він там і жив, і торгував, і добра наживав. І не менш щиро, ніж у те, що бабло не пахне, вірив у те, що у цьому пеклі побутово-технічних умов ніколи нічого не загориться, не впаде і не потоне.

Та не так сталося, як марновірним гадалося. Та марновірні на те вони і марновірні, щоби, замість того, аби у того, хто то все тримає і гребе з нього бабло, вимагати нормальних умов праці. Їм значно легше повірити, що то хтось підпалив. І той хтось – це точно ворог Васі Продана. А чому Васі? Тому, що Вася щось до того базару ніби має. Бо Вася у нас до всього щось має. І все, до чого він щось має, то скрізь воно якось так виглядає, ніби недороблене, недопечене і недоліплене. Чому так, не знаю. "Аюрведа", видно, так пише.

Ну а раз підпалив ворог Васі, то хто? Звісно ж, Макс. А ще Трохимич, бо він там близько і міг швидко в’язанку дров піднести. А ще Льоша танцював на згарищі гопака, а "ЧП" то сам видів, хоча насправді тої ночі спав, як добре вгодований ховрашок у норці. А ще раділи тому десятки тисяч і явних, і уявних ворогів Васі. Чому так, не знаю. Санітар, видно, знає.

Ну а раз підпалили Макс і Трохимич, а Льоша танцював на згарищі, то Вася на правильному шляху – його "майн кампф" вічний, як дорога з Путили до Селятина – їдеш-йдеш, їдеш-йдеш, а най його мамі.

Та щось мені так гадається, що якби тієї пожежі не було, то довелося би щось інше замість неї придумувати. Така логіка класичного сюжету.

Бо коли вам кричать, що щось десь вкрали, спалили і когось взяли на хабарі, бо він борець за правду, то хутко оглядайтеся, чи на місці ваша хата, машина, город, сумка, шапка, гаманець, банківська картка, паспорт і мобілка. І чи не крутиться поруч якийсь підозрілий тип чи група типів.

Бо от дивіться. Поки всі кричали про підпал на базарі, каністру, відро і жмут змочених у бензині конопель, то якось майже непомітно на позачерговій сесії 12-го, з кишень чернівчан зникли дві земельних ділянки – одна в бізнес-районі, а інша в старому районі котеджної забудови. Випарувалися завдяки 30 голосам наших кращих із кращих богообраних.

Втім, нічого нового. Просто відволікаючий маневр. Поки там горить і всі дивляться, тут тирять. Поки там впало і всі слухають, тут щезло.

Ось вам класичні приклади.

В часи Великої французької революції під гільйотиною у Парижі, де страчували ворогів революції і просто всіх, хто потрапляв під гарячу руку, спокійно орудувала банда дрібних кишенькових злодіїв. Тож поки натовпи роззяв спостерігали, як караюча гостра залізяка революції летіла на шию чергового нещасного, їх капшуки та кишені справно порожніли.

А от інше. Відомий російський сатирик, а за сумісництвом чиновник Російської імперії та знавець всіх її політичних та управлінських правил Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін якось написав: "Если в России начинают говорить о патриотизме, знай: где-то что-то украли".

А ось вже радянська кінокласика - діалог із музичної кінокомедії "Весілля в Малинівці":

— Я же атаман идейный. И все мои ребята, как один, стоят за свободную личность.

— Значит, будут грабить.

Отож, будьте обережні, якщо вам намагаються щось впарити, про щось голосно кричать, до чогось голосно закликають, або когось голосно звинувачують. Бо підпал - то ще не завжди підпал. Як і, до речі, патріотизм, демократія, свобода, боротьба з корупцією і народне щастя.
А от якщо вже вкрали, то майже завжди таки вкрали.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram