Вибори Василя, інтегровані «яйка-млєко» і свати на границі. Блог Мостіпаки

Сонце нарешті зійшло над Чернівцями після похмурих бурбо-буднів. Біленько-рожевеньке і кругленьке, як глобус Буковини і Бессарабії. І тепер нам, вперше після попереднього вічно усміхненого сонця, що світило в 2011-2013 роках, світитиме нове.

***

У Чернівцях 30 листопада – у день, коли Париж побачив перше стриптиз-шоу, а на штат Алабама впали метеорити-каменюки вагою до чотирьох кіло, відбулися вибори секретарем Василя Сафроновича Продана. Тож банальні історичні події цього дня, як дві попередньо згадані, так і початок "зимової війни" СРСР проти Фінляндії, відтепер відійдуть у небуття. Світові історичні уми (ми - нє, бо зайняті - продаємо дипломи) довгі роки з’ясовуватимуть, як у ХХІ столітті, за якихось 200 кілометрів від географічного центру Європи та 50 кілометрів від кордону з ЄС, у місті, яке колись мели трояндами і де книгарень було більше, ніж пекарень, до влади прийшла невеличка групка товаришів, весь політичний, ідеологічний і культурно-освітній багаж яких зводився до пластмасової Федіркової трирукої монети з надписом "ван долар".



Я ж, аби випередити світовий історичний тренд і хоч трохи знівелювати почесне звання "заслуженого дурачка Чернівців", яким мене нагородив відомий миротворець "і вашим, і нашим" громадянин О., вирішив з’ясувати, чи були такі прецеденти у світовій історії, аби держави формувалися не за національно-територіальним принципом, а за родом занять їх творців. І, о диво! Такого було до бісової мами і ще трошки.

Останнє, до речі, що я виявив, - це була Республіка наркоторговців площею 25 гектарів (навіть менша від нашої Калинки) в департаменті Араука в Колумбії. Щоправда, за декілька місяців її ліквідував злий колумбійський спецназ. Але то якась відстала Колумбія, де нема поваги до нормальних "пацанів", які роблять бізнес. Темнота колумбійська.

А у нас і наш верховний правитель – "ван долар", і вся його челядь, і його земляк – глава нашого "дивану", і вся опозиція, і папєрєдніки і, є такі підозри, що й наступники – теж "ван долар". Тому ніякого спецназу, бо може так виявитися, що й він у нас - "ван долар". Отож, слався, наша Республіка бариг, слався!

До речі. Республік бариг, як і Республік піратів, теж існувало чимало. Щоправда, історики їх назвали культурно - "торговими". Особливо ними славилася Італія – наш нинішній головний "бабо-дідо-сраківський" економічний партнер і спонсор численних генделиків і цегляних коробок Республіки бариг. Щоправда, була тоді одна біда. Поки в Італії існували республіки бариг у кожному місті, селі, кварталі та запічку і навіть святий Папа Римський торгував буллами і відпускав гріхи за "ван талер", то не було власне самої Італії як держави. Бо навіщо та Італія, коли всім і так добре. Купив-продав, продав-купив, вкрав-продав, продав-вкрав, обміняв-змухлював, змухлював-наміняв, земля-майно, майно-земля, олія-мандат, гречка-депутат. І скрізь "ван долар". Краса! Яка держава? Пережиток якийсь. Бізнес –усьо, держава –лайно, громада – гімно. Тож вітаю вас, чернівчани, з початком нової епохи! Ваш Сашка-дурачок.

***

Далі - про самі вибори секретаря Василя. За планом, який готувався у більшому секреті і навіть довше, ніж "план Барбаросса", Бешлею доручили читати Клаузевіца і він здолав розділ "Зміст". Боді Ковалюку як "самому умному" після "Самого", вперли трактати Сунь Цзи. Бодя місяць парив "Вступ", після чого вирішив, що до війни готовий на всі сто. Навіть краще, ніж до війни з фінансовим управлінням, проти якого він вивчив дві статті Бюджетного кодексу: стаття 1 "Своїм гроші -бун" і стаття 2 "Чужим гроші - нуй". Таньці дали води бутель пластиковий із дірочками у кришечці. Анатоль Анатоліча вирішили поберегти і тримати в резерві. Валєр Миколаїч традиційно пообіцяв після перемоги нарізати, намастити, насолити, наперчити, накрити, налити і відгрузити по хатах. Віталь Михалича як святого, що бачив самого Кирила, вирішили тримати чисто для ідеологічних і пропагандистських цілей, типу "Пішов на…!", "Бобік, заткнісь!", "Шо ти паріш!" і "Куда прьош!".



Ешелони розподілили, згідно зі "Змістом", запозиченим Бешлеєм у Клаузевіца. Перші – пацани. При параді, білі сорочечки, краваточки, штанішки зі стрілками, піджачки чікі-пікі. Далі – обоз із голосами за "ван долар". Ще далі – "бики"-качкуни. Для страховки, а раптом Льоша виведе своїх "биків" - Мартинюка в окулярах і Шибу з папкою. І останній ешелон – реєстрові неадеквати і ті, хто ними прикидається за "ван долар". Ці мали галасувати, рвати волосся, тупати ногами і кричати, що вибори Васі вже погоджені у Порошенка, Трампа, Меркель і навіть Роберта Мугабе в його Мугабії лічно. Прикривав же всю операцію з тилу Вася Пекінес, колишній прєзідєнт тілівізора, а нині місцева "епідерсія". Йому доручили дуже важливу роль: у випадку перемоги голосно кричати "Ура!" і зі всієї дурі (для цього він навіть у зал ходив, помастив груди смальцем козячим і заселфився) лупити в долоні; а у випадку, якщо щось піде не так, то вересканити "Ганьба! Яйценюк, бурбачня, шакалята!" і валити бігом до ефіру, на ходу передаючи про "наших б’ють і третій Майдан". Ото всі напряглися, не їли, не спали, тричі облегчилися "під Дуфалак", аби кулі не мали де застрягати (не в голові ж – там навиліт і без "жізнєнно важних").

Але це так – фігня. Головні бої відбувалися на політичному хронті і за кулісами сії тіятри. Бо скільки би Бешлей не читав хоч Клаузевіца, хоч Бонч-Бруєвича, а він їх точно не читав, голосів більше не ставало, а "Ярослав Романович із Черінвців" не виглядав товаришом надьожним. Тоді зі "Свободи" заздалегідь поперли Кандибу і Мокловича нібито "на їх прохання", чим додали Васі ще два штики. Але й це не виглядало переконливо, бо Кандиба міг накандибитися, а перемога мала бути "окончатєльна і безповоротна". Тоді до процесу підключилася сама Оксана Петрівна – столичний діамант місцевої Республіки бариг. Там вона всьо порішала з цьоцєю Юлєю, бо тут Іван "Правий сектор" брати на себе таке торжество демократії "зацюняв", знаючи, що життя значно складніше, ніж отой карнавал. Наглядати за процесом прислали самого Сірожу Власенка.



Очевидно, що йому як голові цілого парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування було заготовлено місце в президії і легітимізація процесу "Вася – секретар".

Та от дива! Ні в президії, ні в легітимізації торжества місцевого самоврядування Сірожа помічений не був. Відсидівши на гальорці десь в районі дислокації Васі Пекінеса, Сірожа мовчки звалив. І як таке могло статися? На цю загадку не відповіли (поки що) навіть такі потужні знавці всіх довкола політичних аналізів, як Славцьо Богослов і Міша – "ум, честь і совість Ванзуряка".

А я спробую, хоч і близько них не валявся.

Як свідчить перечитана мною у ранньому дитинстві мінімум 17 разів "Книга майбутніх командирів", не інакше, як була засада. І про роль цієї засади не знав ніхто, окрім самого Сірожі Власенка. Засада та сиділа недалеко і всьо бачила і чула, але її в той момент не бачили і не чули. Звали ту засаду Трохимич і Макс. І не інакше, як у Трохимича були всі ключі від кабінок із надписом "Ч" у мерії, а Макс тримав напоготові айфон, аби клацнути Сірожу біля кабінки "Ж". Тож Сірожа і не ризикнув легітимізувати торжество Васі-секретаря, аби не вийшло конфузу, шкандалю і "епідерсії", яка могла катастрофічно позначитися на білизні мундира партії та її лідера цьоці Юлії.

А якщо серйозно, то борюкатися Сірожі із засадою заради Оксани Петрівни, від "хотілок" якої заради її численних родичів втомився вже не лише весь Київ, а й Бровари, не було ніякого резону, а тим більше провокувати Трохимича і Макса на якусь "отвєтку" - на кшталт "Батьківщина" - "рєдіски" з нітратами і ГМО. Тож Сірожа мовчки відсидів на гальорці, щось там наплів на пресусі про "раз собі вибрали, то хай собі і мають" і чкурнув до столиці, проклинаючи цю діру на румунському кордоні з її секретарями і кабінками "Ч" і "М".

***

Після виборів тут же взялися до роботи, хоча всім вже дуже хотілося дізнатися, чи нарізав, намастив, насолив і налив Валерій Миколайович. Валерій Миколайович тим часом мастив, кому грубіше, кому тонше, залежно від вкладу в торжество перемоги. Та сигналу ще не було. Народ напружився. Слина текла. В декого вже капці були мокрі, хтось витирався краваткою, а хтось в муках ковтав слину, молотячи язиком, як вітряк під Динівцями.

І тут всіх повернув до реальності Бодя Ковалюк, викривши сокровенну і єдину мету обрання Василя Сафроновича секретарем. "Секретар має терміново отримати доступ до Генерального плану Чернівців", - прорік Бодя, спаливши всю контору, яка тут же за "Дай план!" і проголосувала.

І шо таке той Генплан? Для переважної більшості простих смертних - це великий шмат цупкого паперу, на якому нанесено різні позначки, значки і усіляка дурня, яка простій людині непотрібна. А якщо раптом вона то захоче побачити, то його можна роздрукувати з Інтернету і повісити собі замість шпалер, або заклеїти вікна, щоби не продувало.



Але то для простих смертних, а для Боді, Васі та компанії цей папір - як для Наполеона план єгипетського походу. Це карта усього їх життя – і земного, і загробного. Бо там – земля. Ця масна, брудна, чорна, жовтувата, чи сірувата маса має магічну здатність перетворюватися у "ван долар". І вони про це знають. І більше нічого їм не треба, окрім цього Генерального плану. Ні тролейбусів рогатих, ні маршруток безрогих, ні цапів з копитами, ні лохів вухатих, ні водоканалу, ні доріг, ні бездоріжжя, ні культури, ні освіти, ні туризму, ні медицини. Лише земля і "ван долар". Скажете, наклепник я? Місто руйную, як стверджує громадянин О. – друг Васі Пекінеса і миротворець "і вашим, і нашим"? Згідний.. І наклепник я, і руйную, і виселити мене треба за Дністер, як грозився один екс-губернатор після свого лічного і частого спілкування з винаходом Дмитра Івановича Мендєлєєва.

Але стежте за ходом моїх простакуватих думок. Перше, що захотіла нова, цілком заслужена населенням Чернівців, влада, - Генеральний план. Напевно, Інтернетом пацани досі не користуються.

А далі стежте за різницею у підходах. Поки Валерій Миколайович нарізають, мастять і солять, міськрада розглядає "Концепцію інтегрального розвитку". " Фігня вопрос", що називається. Це лише план, де розроблено принципи та цілі розвитку Чернівців до 2030 року. Розроблялася концепція за підтримки урядів Німеччини та Швейцарії, за участю їх експертів, що вивчали і писали це все три роки, аби аборігєни мали якісь напрацювання, куди їм рухатися, як заробляти, а не лише "мєлочь по карманах тирити" та купи-продай".

Насправді, гігантська праця, фундаментальна, якої у нас ще не було і думаю, не скоро буде. І шо? Хочете почути, як приблизно відбувався діалог наших пацанів із німецькими експертами? Приблизно так. "Шановні колєги, ми, німецькі експерти, розробили для вас план…" Шо, шо? "Вам треба розвивати медицину, туризм"… Га? "Наша концепція розрахована до 2030 року"… А нашо? "Вам треба вкладати в модернізацію інфраструктури"… А бабло? "Треба будувати дороги"… Німцю, німцю, де бабло? "Вам можна заробляти на тому, що"… Німцю, німцю, давай бабло. "Наша концепція передбачає"… Та знаю я, яйка, млєко, курка наша твій дід з’їв, то давай бабло. "Ваше місто має розвивати полікультурність.." Куди, куди? "Ви маєте використати близькість до Євросоюзу"… "Лідл" чи шо? "Ви маєте робити ставку на науку".. Кіко на ставку? Три на чорне? "Ваше місто може отримувати прибуток із…"… Та знаю я, яйка, курка, млєко з’їв? То де в нас той прибуток? Ті припаси в нас вже давно скінчилися. Давай бабло…

Бідні німці вже подумали, що їх взяли у полон і зараз відправлять до Сибіру… Та тут німецько-швейцарсько-чернівецьку дружбу врятував, сам того не сподіваючись, Валерій Миколайович. У нього вже налили, намастили, накришили, намайонезили, наволивили, наварили, напекли і навіть очі оселедцям повибирали. І пішов сигнал по рядах, і забулькала слина у горлянках і зачвакала вона у капцях і потекла з краваток. І була в один зайвий голос проголосована "Концепція інтегрального розвитку Чернівців". І зітхнули німці і швейцарці з полегшенням, як капітан Кук, що відійшов на флагмані від островів із дикими племенами. І розгрузив Валєр Миколаїч всіх по хатах. І теж зітхнув із полегшенням.

***

Якщо нашою міськрадою вже навіть курей на "Зеленому" базарі не здивуєш, то наша верховна центральна власть у "будинку з левами" світ не так часто вражає. Там якось так навчилися шухерити і терти, що лише зрідка дізнаєшся, хто, де і біля якого дитсадка дав дозвіл на будівництво лікеро-горілчаного магазину з відділом для цигарок, а біля воріт якої больнічки вліпили аптеку так, що прохід до больнічки йде прямо через її касу поруч зі стільцем провізора.

Але тут якось поперло. Та ще й така якась дивина, що навіть в мене, який за 20 років видів тої політики, як буков у газеті, очі округлилися.

Наш головний митник Салагор написав великий папір на свого колєгу по партії (тс…, бо в неї рейтинг дуже високий, аби не спудити) губернатора Фищука, що він капєц якийсь… А капєц в тім, що якісь його зяті, свати, свахи, нанашки, куми, фіни (на жаль, всієї ієрархії родичання українців я не знаю) возять шось через кордон, займаються темними дєлішками, контрабасять і сіроімпортять.

Я офігів. Бо раз таке діло, то чого їх досі ніхто не зловив? Жодного кума, свата, сваху губернатора. А раз не зловили, то чого сам губернатор, замість того, аби щиро так сказати головному митнику: "Не впійманий, то не сват", відправив того до якогось НАБУ на розборки.

Оця така виключно буковинська вихованість та толерантність мене вразила і я вирішив прочитати Митний кодекс. Почав іззаду. І знайшов. Там між рядків, до речі, для тих, хто вміє між ними читати, написано таке: "Сват, сваха, зять, нанашка, кум губернатора від нині і на віки вічні мають право ввозити в Україну і вивозити з України все, що їм заманеться, в необмежених кількостях, об’ємах, літрами, тоннами, мішками, сумками, авоськами і баулами. Єдиним документом, який дозволяє такий вид необмеженої зовнішньоекономічної діяльності, є посвідчення темно-синього кольору з надписом золотистими літерами "Сват", "Зять", "Кум", "Кума", "Сваха", Нанашка" з патрєтом всередині три на штири (без шапки) і круглою гербової печаткою та вклеєною маркою про сплату членських внесків до Всеукраїнської громадської організації "Зовнішньоекономічна асоціація зятів, кумів, сватів і нанашок губернаторів, міністрів і депутатів, що зробили неоціненний внесок у розбудову та розвиток Української держави". Крапка.

То чого той Салагор хотів? І причому тут НАБУ? Митний кодекс треба уважно читати між рядків. Там усьо є. І ше. І кожен із них має мати такий значок на грудях (звичайно ж, патріотичних кольорів): на виїзд "Сват", на в’їзд "Зять", або на виїзд "Кума", а на в’їзд "Нанашка". Митники, канєшно, в шоці і плутаються часто, хто куди з цих товаришів попер, але такий закон. А, як казали старі римляни, "закон суворий, але це закон". Мой.

Олександр МОСТІПАКА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram