Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Посипати всіх дустом і гупнути зверху булавою. У багатьох чернівчан виникло таке бажання після того, як 23 листопада наші сексуально і маніакально стурбовані депутати домагалися вчительок та рахували свиней і курей. В такий спосіб вони рятували від конфузу Василя Сафроновича, кандидатуру якого мали розглядати на секретаря, але не вистачало декількох голосів. Тепер "дєло будуть рішати" 30 листопада. Якщо ж і тоді не вистачатиме голосів, чи на "мобілізацію" найбільш жадібних, багатодітних і хронічно голодуючих забракне бабла, то, мабуть, цього дня когось зґвалтують, або рахуватимуть ворон над Чорнівським сміттєзвалищем.

Якщо ж Сафронович до наступного четверга взагалі передумають, бо з Чумацького шляху не в ті кущі в Чернівцях впаде якась не та зірка, то до кінця 2019 року шанси стати секретарем "Черінвецької міськради" матиме вже "Ярослав Романович".

***

"Тоді ж вас ні один пес не знав", - так комунальник і екс-депутат зі стажем Ярослав Денисович Кушнірик охарактеризував початковий етап великої політичної кар’єри "без п’яти хвилин секретаря" Василя Сафроновича Продана. Після цього і слушного зауваження Денисовича, що перемогу "Рідному місту" на виборах 2016 року зробив патрєт на хоругві Віталь Михалича, який носили містом від Роші до Калічанки і від газети до тілівізора, вбухавши перед тим у 2012 році в "патрєт", як у тунель під Ла Маншем, Василь Сафронович якось помнєкли.

«Пси їх не знали», борці з домаганнями і свинське свинство. Блог Мостіпаки


Геть помнєкли і вмить перетворилися з полум’яного борця та викривальника комунальної "Коза ностри" в звичайного помнєклого Василя - дуже навіть симпатичного рожевощокого і круглолицього вуйка, якими віднедавна (з часів останнього великого ісходу автохтонних чернівчан до Ізраїлю, Америки і Канади) почало славитися наше базарне місто, де модернізм помер разом із імператором Францом Йосифом і перемир’ям у Комп’єнському лісі.

Та послухавши оце-о, я, аби бути геть об’єктивним, вирішив з’ясувати головне. Чи бува не брехав Кушнірик про "пес не знав", приховуючи правду за окулярами на носі. І пішов я тих псів питати (останнім часом мені з ними якось легше спілкуватися, ніж із багатьма "царями і царівнами природи"), чи знають про Василя Сафроновича.

Першим мені трапився старожил Джек. Це худе, чорно-рябе, хитре, прудконоге, покусане і обгризене в боях за їжу та територію, але дивовижно живуче, створіння контролює частину виборчого округу Тані Бешлей – смотрящий він там.

«Пси їх не знали», борці з домаганнями і свинське свинство. Блог Мостіпаки


Читайте також: Бурбак - доберман, Продан - бурбуль: на яких собак схожі політики з Чернівців

"Джек, - питаю, виловивши в нього за вухами кількох кровожерливих кліщів, - ти бува не чув про такого поважного чоловіка "без п’яти хвилин секретаря", як Василь Сафронович Продан?".

Джек мило вильнув хвостиком, потерся об коліна, віддано глянув в очі, тріснув лапою по морді свого старшого сина Джека-молодшого, аби не ліз поперед батька до бесіди, і попер на інший кінець вулиці. Це означало, що ніякого Василя Сафроновича Джек, який ще пам’ятає Михалича, Трохимовича і, можливо, навіть Віктора Ігоровича, ніколи не знав і не бачив – ні самого, ні з патрєтом Михалича. Бо всіх смотрящих з навколишніх районів, вулиць, провулків, кущів, покинутих і обжитих дач Джек знав і знає "лічно" і завжди хоробро їх зустрічає хвостом трубою, піднятими вухами і вусами та гучним противним гавкотом.

Так я обламався і пішов до Лялі. Ляля – це місцева зірка любові і кохання, секс-бомба і просто хороша та надійна фабрика з вирішення на районі собачої демографічної проблеми. Її тут люблять усі, бо інших або нема, або ще не підросли. Живе вона в межах округів Тані і Володі Бешлеїв, хоча часом відвідує і Гарячий Урбан, Створіння на вигляд так собі – чорненьке, мале, з милою мордочкою. Ніби і добре, але до рук ніколи не йде. Ніби й не боягузливе, але все якось узбіччями ходить, а не, як Джек, посеред дороги. Видно пережила не одне домагання і бачила не одну "євробляху". То ж я обережно так і здалеку: "Ляля, Ляля, ти Сафроновича не знаєш?"

Вона спочатку - до кущів, а потім бачить, що я не з домаганнями і не на "євроблясі", то й каже: "Та нє, ти знаєш, за всі свої 15 вагітностей і пологів я тут не те що "без п’яти хвилин секретаря" не бачила, а й "без десяти хвилин мера" і "без семи хвилин Володьку з Танькою" теж. Ти би у притулку пошукав, може там його бачили".

І останній, кого я запитав, чи знає Сафроновича, був Цезар. Це в тих краях майже імператор – жовтуватий, суміш чау-чау і ротвейлера, з героїчно обкусаними у боях із сусідніми варварами вухами і кульгавий на одну ногу – справжній воїн з великими сумними очима. Такий собі собачий філософ, Марк Аврелій собачого світу, що міг би бути і секретарем, і мером, і цілою депутатською зграєю, з яким не соромно зустрітися навіть місії ЄБРР чи посольству Австрії.

"Слухай сюди, двоногий мій брате, - сказав мені Цезар. – Не знав і знати не хочу. Тлінь, твій Сафронович. Тлінь і прах. Ти вічність бачив? А я двічі бачив, коли помирав від укусів кліщів. Ти смерть бачив? А я бачив, коли з мого вуха і ока висіли шматки, а я півдоби лежав на замерзлій траві. Ти нічого не бачив, бо живеш у дрібній метушні. І Вася твій нічого не бачив, бо кінь він у шорах і бик у ярмі. А я бачив те, заради чого тричі вижив – свободу".

"Черв’яки ви земляні – ти і твій Вася", - сказав собачий імператор і побрів собі до тополі, на якій стрибала білка – недосяжна, але така жадана мета. "І Джек – дурень, - буркнув Цезар. – Мені мої вуха обгризли у війнах за Лялю, а йому - за цей шмат чорної, брудної дороги, де він бігає і думає, що цар. Чистий ідіот".

Після цього я повірив Кушнірику, що таки "ні один пес не знав" і є всі підозри у мене, що й знати не буде. Їм то навіщо? Вони – царі свободи, а ми тлінь амбіцій, раби влади, бабла і марнославства. Чисті ідіоти.

***

У Голівуді – одні домагання, бо кіно стало так собі – страховиська зелені, роботи і маніяки. У фігурному катанні – домагання. У гімнастиці – теж домагання. Добре, що хоч у шахах їх ще нема. У шоу-бізі – суцільні домагання, бо там сам Бог велів (ну ж не слухати то, прости Всевишній). На роботі – домагання. На вулиці –домагання. У кущах – домагання. У мрійників – мрії про домагання, у реалістів – замало домагань.

Так у розвинутому світі почалася (вперше після 60-х років) друга фаза сексуальної революції – всі домагаються всіх і всі хочуть про це поговорити (переважно поговорити, бо екологія, радіація, ожиріння, куріння, алкоголь, стреси, фастфуди, часті цунамі та землетруси, а також боротьба за права роблять реальне домагання малоймовірним і ледь не фантастичним). Так то у розвинутих. А що робити недорозвинутим, або не дуже розвинутим і дуже обмеженим у силу своєї обмеженості? Їм просто треба бути у "тємі", аби не випадати з всесвітньої боротьби проти домагань.

«Пси їх не знали», борці з домаганнями і свинське свинство. Блог Мостіпаки


От і в Чернівцях, коли постало питання, що Алінка – за поребриком (сподіваюся, без домагань), а Анатоль Анатолічу поки не до домагань, і обрати Василя Сафроновича секретарем нікому, вирішили, що пора боротися з домаганнями.

А де з ними боротися? Тут треба би акценти. Таких базових сфер для домагань у нашому міському хазяйстві лише три – медицина, освіта і культура, але точно не водоканал, міськШЕП і "Міськсвітло". З больнічками понятно – по-перше, Ігор Володимирович, ніби майже свій пацан був. По-друге, з духторами не шутять - ти їм шкандаль про домагання, а вони раптом, коли припре, щось тай ампутірують – це у них без проблєм. Чисто випадково – скальпель послизнувся і шмляк домагання - у лоточок. І тоді вже не те що про домагання забудеш, але й в баню сходити буде стидно (тим більше, що там Кушнірик, а він нічо не бачив – так, смартфон автоматом клацнув).

Культура –то взагалі скучняк. Вони ніби і гламур, і те, і се, і пісні, і танці, але ж не будуть вони самі до себе домагатися.

А освіта – це тєма. По-перше, Мартинюк – пацанів за лохів має і то ніде не приховує. По-друге, пропорційно до кількості хлопського і женського населення домагання там легко довести – як у відомому анекдоті про класову боротьбу – "угнєтайтє мєня, барін, угнєтайтє".

От і почали в освіті з домаганнями боротися. Шум, гам, тарарам, ех Калінка, малінка. І поперли проти домагань в освіті моральні авторитети і штатні борці: пиячки, аліментники, сімейні забіяки, ухилянти від сімейних обов’ֹязків, двічі розлучені і тричі одружені, щасливі батьки трьох дітей від чотирьох жінок і чотирьох дітей від трьох жінок, ловеласи і донжуани, святенники і ханжі.

І всі майже весь день боролися із домаганнями в освіті. Аж поки не прийшли вчителі. А коли прийшли вчителі, то їм сказали, що вони задовбали, бо вони тут причому? Боролися ж не з ними і не за них. Боролися з домаганнями і Мартинюком. З першими, бо так у Голівуді, а з другим, бо пацанів "ні в гімно не ставить". А насамкінець Кандиба так накандибився, що показав меру і попутно вчителям середній палець. Могли би у запалі боротьби з домаганнями показати і щось більше, але руки тряслися, бо болячка така – трясця рук. Кажуть, що вона викликала передозуванням в організмі винаходу Дмитра Івановича Мендєлєєва, який приснився йому після того, як приснилася періодична таблиця елементів і він від неї жахнувся та пішов вранці до найближчої корчми.

Загалом все брудно, бридко, сморідно, жалюгідно, противно і огидно, а "чудіще обло, озорно, стозєвно і лаяй". Але цілі досягнуто – вибори Васі секретарем відкладено, Алінка – на під’їзді, Анатоль Анатоліч - на підході, а боротьба з домаганнями забудеться, лохи змиряться, а пацани щось придумають. Бодя Ковалюк вже придумав – типу і Європа бореться, і Голівуд, і зірки спорту, і шоу-біз, і просто всі, хто має доступ до Фейсбука, але не має його до любові, ласки і людського щастя. То чому би і нашій міськраді не поборотися? От і поборолися. Як сказала одна з вчительок, ложечки знайшлися, але осад залишився. Та наших депутатів то не стосується – вони з тих, що "хорошій чєловєк, солонку спьор і не побрєзговал". У них все вже пораховано – кому скільки занести, щоби набрати своїх 300-400 голосів. Їм не потрібні ні вчителі, ні батьки, ні діти. Ні, тим більше, честь, совість, чи достоїнство. Це все химери, яких вони давно позбулися. Це їм ампутували ще у дитинстві – шмлякнуло у лоточок разом із перерізаною пуповиною.

Тому будуть боротися і далі, бо у них ще два роки каденції. Можу навіть спрогнозувати, з чим будуть боротися.

По-перше, з ЛГБТ-спільнотою (трудовик, фізкультурник і військовик закривалися на трьох у підсобці, а Мартинюк не прослідив).

По-друге, із зоофілією (у військово-спортивному ліцеї завагітніла льоха без дозволу депутатів міськради і без рішення комісії з питань регламенту).

По-третє, з домаганнями у міському управлінні освіти, бо "риба гниє з голови".

По-четверте, з домаганнями мера до депутатів, бо чого це депутат Микола сидів у мера півгодини, а депутат Василь лише зайшов-вийшов і на дивані у підсобці не позлягав, а дуже хотів.

По-п’яте, з домаганнями депутатів до депутатів: БПП – до "Рідного міста", "Самопомочі" - до "Свободи", а "Свободи" - до трибуни, бо далі вже попереду нікого нема.

По-шосте, з некрофілією, бо депутат Моклович вже почав домагатися до меморіальних дощок, до давно померлих журналістів, а також до їх нагробків (аби виробник надгробків депутат Кандиба не залишився без роботи).

Тож залишається лише сподіватися, що через два роки цих борців все ж таки поменшає, бо через природні обставини поменшає любителів халявних олії, гречки і цукру. Хоча про що це я? "Надії збавтесь, як сюди ступили".

***

Боротьби з домаганнями у ліцеї №4 виявилося замало, бо день був довгим, а Васю секретарем обирати було і ніким, і нічим. Тому далі почали боротися зі свинями, курми, і сауною у військово-спортивному ліцеї. І багато хто повірив (я сам бачив чимало таких диваків), що в тому ліцеї процвітає свинячо-курячо-саунячий безпрєдєл.

«Пси їх не знали», борці з домаганнями і свинське свинство. Блог Мостіпаки


А оскільки диваків у нас так багато, що ми вже навіть включили їх в Угоду про Асоціацію з ЄС як предмет експорту, то тому ліцею таки справді не позаздриш. Бо ж дивак ніколи не додумається, а провокатор йому завжди допоможе не додуматися, що військовий ліцей – це заклад-інтернат і що люди там і сплять, і їдять, і миються. Тобто, що вони там живуть. Що там військовий порядок – підйом, відбій, велике фізичне навантаження і так далі і тому подібне. І що свиней ті люди там їдять, як і яйця курей, а не продають їх на зупинці на Шкільній, як, очевидно, думає депутат Ваня, який ходить на сесії у шортіках і сандалетах, поки діти у ліцеї ходять строєм у берцях, висять на брусах, ганяють кроси, повзають на пузах, а потім їдять оту свинину і яйця, бо організм потребує відновлення фізичних сил. А відходи від їх їдальні потім їдять оті свині, аби ліцей, як бюджетна установа, не платив гроші за вивезення тих відходів, бо тих грошей катма. І свині дякують, що у них є відходи, а люди дякують свиням, що вони дають м’ясо, а курям, що вони дають яйця. Такий от кругообіг господарського співіснування людей, курей і свиней.

Логічно? Ніби так. Але не для депутата Вані. Бо депутат Ваня – мажор і у нього інший кругообіг: мікрофон-камера-селфі-фейсбук. І звідки Вані знати, що свиней і яйця перед тим, як їдять у ресторані, десь вирощують? У фейсбуці свині не ростуть – там лише росте свинство і рішають глобальні проблеми ті, у кого зі свинями і курми нема проблем – їм їх подають під писок на тарелях, а потім лише забирають обгризені кісточки і масні серветочки. Так живуть мажори.

А зовсім по-іншому живуть діти у військово-спортивному ліцеї-інтернаті. Їх дитинство забрали підйом, відбій, казарма, тир, спортзал, стрій, статути і команди, а їх юність заберуть армія або військове училище. Їх дитинство і юність, а не депутата Вані.

І, у випадку біди, вони прикриють ср…ку Вані десь на Донбасі, на Кримському перешийку, чи під Харковом (та Бог його знає ще де), як зробив це на Донбасі ціною свого життя 22-річний випускник ліцею Дмитро Руснак взимку 2015 року, чий портрет висить у коридорі закладу.

От якби депутат Ваня знав чи думав про це, а не про камери, селфі, фейсбук, піар і дешеву славу, то він, як відповідальний місцевий підростаючий політик, поїхав би у ліцей, почитав їхні статутні документи, зустрівся з колективом, поговорив з дітьми і директором, запитав би свиней і курей, як їм там живеться, сходив би до їдальні, постояв перед портретом свого майже однолітка, який вже ніколи не побачить неба і сонця. І може би тоді він попросив мами і тата і сам привіз у той ліцей двійко файних свиней і десяток гарних курочок. І дякував би Богу, що він не там, але що є ті, хто готовий прикрити його, щоби він міг сидіти на сесії, робити селфі, фейсбучитися і просто радіти життю. Але депутат Ваня цього не зробить. Бо мажор.

У кожного своя доля і свій шлях. Хтось когось вчить захищати Вітчизну. Хтось вчиться її захищати, натираючи мозолі і набиваючи гулі. А хтось біленькими ручками з файненьким дорогеньким айфончиком рахує і фотографує свиней у свинарнику і курей у курнику. І цим світам ніколи не зійтися, а один із них точно зайвий. Здогадайтеся, який.

Олександр МОСТІПАКА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
Рейтинг:
(голосів: 1)
26-11-2017, 10:13
Коментарів 0 Переглядів 1798

загрузка...
Блоги
блог Миколи Кобилюка
Блог Миколи Кобилюка

блог Марини Корпан
Просять допомоги, попри лютий мороз

блог Валерії Чорней
Колись люди навіть билися шляхетно

блог Ігоря Буркута
Що буде далі, сказати ніхто зараз не зможе

блог Катерини Ганц
Про нові "модні" тенденції нічних клубів

блог Ліни Нагірняк, Фото
Те, на чому спекулюють у нас, у Тернополі - успішно працює

блог Лесі Токарюк
До мене звернувся знайомий військовий хірург із Чернівців, який перебуває у зоні АТО

блог Ярослава Волощука
Як у влади, так і в опозиційних політиків мета - власні політичні інтереси, а вже потім Україна та її люди

блог Оксани Драчковської
Треба підтримувати одне одного, а не дерти сім шкур з ближнього

блог Юлії Боднарюк
Не заважайте тим, хто малює безкоштовні картини

блог Ігоря Довганя
Свято, але не для всіх

блог Михайла Салітри
Про повернення екс-губернатора

блог Олександра Мостіпаки
Про головні політичні події минулого тижня - у блозі Олександра Мостіпаки

блог Галини Олійник
Поділ на "чернівчан" та "нечернівчан" дуже помітний у висловах представників фракції "Рідне місто"

блог Марини Карасьової
Таку систему боротьби з корупцією у медицині придумав… міністр

блог Людмили Осадчук
Не всі готові до змін
блог Ірини Григоращук
Жити "за блатом" звикли ще з радянських часів
блог Віталія Олійника
Рідні вперше побачили у військовій формі
блог Анни Мячиної
Погляд збоку на засідання Чернівецької міської ради
блог Христі Венгринюк
Отак воно і було: відбув пристрій нічного бачення рік в АТО, переходить далі...
Популярне Коментують
• Новини
Пацани ходять табунами, а корупція – городами. Блог Мостіпаки
Про головні політичні події минулого тижня - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Автомобіль у розстрочку від 0,01% річних відтепер можна обрати в будь-якому автосалоні України (на правах реклами)

Клієнти ПриватБанку отримали можливість придбавати нові автомобілі в розстрочку на акційних умовах з будь-якого автосалону України
10 причин, чому дитині варто відвідувати заняття у центрі розвитку дитини ІриСкА (на правах реклами)

У цій статті ми постараємося відповісти на питання: у чому ж переваги Центру дитячого розвитку "ІриСкА", з якого віку потрібно віддавати дитину на навчання і для чого це дитині потрібно?
Сльози від амброзії та полину
У серпні люди, що страждають на алергію, потерпають від небезпечного пилку
Рубрика здоров'я ...