Секретарське прокляття, Бодя з машінгвером і сараки-хабарники. Блог Мостіпаки

Листопад – то тяжко. Ой, як тяжко. Дощі, сльота. Попереду ще вся зима. Знову ж таки – ціни на газ, тепло і мнєсо. Не весело зовсім. А ще ж загострюються різні виразки, кашлі, шмарклі, прищі, чуханки від укусів літніх комарів, кліщів і блох і починається авітаміноз. Усе це сильно б’є по людях, які думають, що вони політики, бо мали 200 грн на бутиль воливи і торбу гречки. Ту воливу вже давно всі випили і гречкою собі писки засипали, а цим все нема спокою. Все ще думають, що всі їх люблять і помнять. Ніби та волива і гречка були загорнуті у скатертину-самобранку з делікатесами.

***

Того тижня всі всіх боялися. Всі всіх так боялися, що аж десь в Трускавці ховалися на "рішаловці", і слину по фейсбуках пускали про "мєнтов", "гебню" і "бурбачню", і пресухи збирали. А для того, аби ніхто не здогадався, що всі від всіх страху на були, то почали вдавати, що бояться не вони, а ті тамо.

Так почалося чергове загострення в’яло протікаючого, як хронічна діарея, клінічного процесу "Секретаріада". Вже думалося, що то кінець. А нє. Лише початок. Мер оголосив сесію. Володька зібрав підписи за ваше високородіє Василя Сафроновича. Далі шухерили і терли, терли і шухерили, а одного голосу все одно не вистачає. Врешті, знайшли високоморального Славка – проректорового сина, аби підсобив, бо ніхто інший маститися тими виборами не хотів. А тягнибоковим орлам (не тим що над горами літають, а тим, що гумус клюють) нібито сам Тягнибок категорично заборонив вляпуватися в авантюру "Вася-секретар" і пригрозив особисто їм вписати "п’яту графу" до паспорта кожному - і по мамі, і по татові, і вивести на парад ЛГБТ-спільноти "по той бік фронту".



Та мобілізований Славко не допоміг. Далі секретаріада знову почала провисати. Василь Сафронович стали боятися, "як би чогось не вийшло". І зі страху почали голосно кричати, що то його так бояться Каспрук і Бурбак, що Каспрук ледь не самого Яценюка просив, аби Продан не став секретарем, а депутатам роздають по п’ять тищ, а Кандибу взяли за ср..ку, бо він "штик" і міг проголосувати. До речі, тут, як назло, таки справді всі звізди почали світити не в писок, а з другого боку: і з’їзд НФ відбувся ( точно проти Васі його замишляли, бо як інакше – всі з’їзди в Україні або за нашого Васю, або проти), і Кандиба зі своїм цвинтарем "спалився", і в чудика якогось знайшли десь під подушкою гранату, якою він бавився на ніч (а нібито чудик із "правильних пацанів" і міг засвітити у диню тому, хто міг засумніватися у великій життєвій місії Василя Сафроновича стати секретарем), та ще й Ткачук вкрав світло (певно, подумав, що на Жучці всьо його – і обленерго теж).

Нормальна людина це все би в житті до купи не зв’язала, але ж не Василь Сафронович і "група товаришів". Вони давно живуть у світі, який собі самі придумали – не ночують вдома, закривають щільно чорні фіранки, коли лягають спати (навіть не самі), тричі зазирають під ліжко, ходять обвішані камерами і жучками для підглядування і підслуховування, як шахіди тротилом, сплять у тапочках і треніках, за дверима тримають тривожну валізку з бутербродами, машини у них гурчать постійно заведені, пси їхні мусять постійно гавкати, їдять вони лише у спеціальних комірках спецкафе зі спецпосуди і після того бігають здавати спеціальні аналізи у спеціальні лабораторії, аби їх не стравили підлеглі Каспруку дератизатори. Тому і стали так боятися Бурбака і Каспрука. А раз стали боятися, то найкраще боятися перед телекамерами і розказувати лохам, що то нас бояться, а не ми. Все ж перед телекамерами не так страшно, як вдома за чорною фіранкою.

А щоби ще переконливіше вийшло, то знайшли пожовклі і затерті папери Михайла Миколайовича і його політтехнолога-кума Георгія Костянтиновича по перевороту 2011 року. Там жлобські тищі гривень замінили на щедрі тищі доларів, Кандибу проголосили великомучеником, Володьку відправили лягти через дорогу на сміттєзвалище до Чорнівки (відвести увагу), Таньку – в суд тримати бамажку за святого Кандибу (зробити ікону пожолобилися – не знайшли жовтої фольги), а самі пішли у білій сорочечці розказувати, як то Бурбак і Каспрук його бояться, бо як стане секретарем, то там побачить таке, щось таке, що світ такого ще не видів і не чув.

А що ті двоє, які Василя Сафроновича так бояться? Бурбак зрозумів, що то безнадійно і не лічиться навіть у Феофанії. Тому пішов до церкви шукати відповіді на вічне філософсько-теологічне запитання, коли це все закінчиться, в ікони про страшний суд. Виділи його, що йшов звідти не дуже веселий. Напевно, зрозумів, що то не тільки не лічиться, але й відмолюється. Залишилося лише відвідати могилу Дарвіна. Думаю, що саме там і захована відповідь на запитання, як таке все могло спливти, звідки і коли, як і де воно потоне.

А мер? О. Мер, попри всю свою добродушність, заховану у щоках, то ще той підступний тип. Він вже давно лише чекає, як Вася (тьху, тьху, Василь Сафронович) залізе у капкан під назвою "Секретарство" і покаже, який він "пацик до управи". Бо секретарство - то вже влада, а не апазіція, не крики з залу, не диригування Володькою і Бодею і не середній палець меру. В президії ж середній палець не покажеш, бо не всі поймуть кому – що сам свого пальця не бачив, а чи такий святий, що ніколи у носі не колупався. Отака то в нас секретаріада. Далі буде. До неї ще штири дні. А раптом ще хтось щось десь потягне і його хтось загребе? Може, хтось газу вкраде, чи води, чи Володька у ромів з Чорнівки потягне якийсь крам? І шо тоді? Прощавай, великомученик Кандиба, і оголошуй нового великомученика? Так на всіх ні грошей, ні адвокатів не вистачить.

***

І ті страхи так охопили наше місто і так поперли з кожного кутка, закутка, провулку, підворіття, ями, канави і люка, від кожного перехожого у капюшоні і кожної перехожої у короткій спідниці, що єдиний справжній захисник трудящих у міськраді Бодя Ковалюк наваляв проект звернення до центру, аби нам усім дозволили користуватися вільно і необмежено люфами, машінгверами, пістолями, мушкетами, гранатами, кулеметами (ручними і станковими), а також усім, що стріляє кулями, осколками і снарядами на відстань довжини і ширини сесійної зали, а також від Коровії до Садагури і від Калічанки до "Графської садиби".



Народ завмер в очікуванні радикального та епохального рішення, що не тільки змінить наше життя раз і назавжди (для декого таки назавжди) на краще, але й зробить Чернівці одним із найспокійніших міст не лише України, але й світу поруч із Кабулом, Дамаском, Багдадом і Могадішо. Щоправда, є деякі нюанси. Там всі пальнуті ідейно, а в нас таких ні зі свічкою, ні ж прожектором аеропорту вдень не знайдеш. У нас все більше по бухлу та із жадібності. Там – за всесвітній халіфат, а тут якось як би то у сусіда бізнес, тачку, жінку, дачку відхопити. Вопшим, дуже потрібна річ, бо кормів мало – пора переділювати. А як без машінгвера? Бо хто Боді паї на Заставнівщині ще віддасть без машінгвера? Хіба якась бабуся у кальошах на босу ногу, яку Бодя "розведе" розповідями про її дивіденди в її царстві небесному. А всім решта або гроші подавай, або машінгвер показуй.

Втім, деякі проблеми нашого міста воно таки би порішало. Наприклад, нашу найнагальнішу, найнеобхіднішу проблему – з секретарем. Отак завалюють Володька з люфою, Бодя з браунінгом дамським, Васька з револьвером, Тихонович з гаубицею, Танька з водометом і ше зо два десятки товаришів – хто з чим. І до мера: "Ну шо, Льошік, гаплик, наш тепер секретар, наш завгосп, наш колгосп, наш радгосп, і мольфар наш, і вопшє тут тепер всьо наше". А що мер? Білі рученьки склав, окулярці на носика зсунув і: "Зараз, пацани, зараз. Порішаємо. Потремо. Погутаримо". Відкриваються задні двері, а звідти офіцер Збройних Сил України Степан Руденко і батарея "Точок У": "Ну шо, контра, нє ждалі? Хто тут на секретаря? Ти, парасьоночєк бєлєнькій, чи ти, чмо гламурне?" Ай, ай. Конфуз. Куди тут із браунінгом дамським – хіба по дамах.

Але проблема була би тут же вирішена. На вибори секретаря вистачило би 45 секунд – як в армії на відбій. Обирали би на швидкість. Думаю, секретарем би проголосили Якоба фон Петровича – його портрет до трибуни найближче висить. Ну і що, що його вже майже 200 років нема? Нема, то й нема. Таке діло. Вмер чоловік. Із ким не буває. Так портрет то є, а він на ньому, як живий. Файно у рушничок вишитий Танька би вбрала, Алінка би вінок із калини сплела, сніпок колосків звідкілясь би притягли. Нормально би вписалося це все з портретом у місце секретаря. І ділу вінець.

Так що голосуйте, пацани, голосуйте. Ви вже давно нікого ніде і нічим здивувати не можете. Тільки халіфат не визнавайте. Вони ідейні і не бухають. Прийдуть і поставлять свого секретаря.

***

А тепер про Кандибу. Кандиба – це фамілія така. Гуманітарна. Бо це цілий голова гуманітарної комісії міськради. І партійний, бо там тепер багато партійних. Але з іншого боку Кандиба – це такий сарака. Справжній сарака. Але національно свідомий. І цього національно свідомого, гуманітарного сараку якесь там управління захисту економіки взяло за хабар 1200 дулярів. Взяло сараку за саму ср…ку.



Якби воно взяло якогось іншого сараку – не такого партійного і не такого національно свідомого, то про то би забули рівно через день і це все було би проблемою самого сараки і його родини, а також оплаченого нею адвоката. Але партійні та ще й національно свідомі сараки у нас мають інший статус. Вони особи політичні. Пам’ятаєте, був такий совєтський анекдот про півня, якого в тюрму посадили як політичного за те, що в дупцю піонера "при ісполнєнії" клюнув. Це щось із тієї ж опери.

Політичним у нас можна брати хабарі і навіть треба, бо вони їх беруть виключно для потреб політичної боротьби з режимом. Вони і не беруть ці хабарі – їм їх дають співчуваючі для оплати прокламацій, промов проти режиму, оренди явочних квартир на цвинтарі, замаскованих під майстерні надгробків, де насправді тешуть не надгробки (бо ще, слава Богу, ніхто з цих борців не брикнувся), а справжню зброю борців – гранітні каменюки. Не вірите?: Послухаєте наступну сесію міськради.

Тому, коли ти політичний і національно свідомий, патріотичний хабарник, то тебе не посадять, а спочатку оголосять мучеником за віру, далі влаштують у суді "бикувальню", потім обізвуть дітей-журналістів, бо політична, національно свідома, патріотична "бикота" має на це вроджене право. Потім напишуть заяву-прокламацію, що вони "за боротьбу з корупцією, але то політична розправа, але хай меч правосуддя впаде, але якось би кудись мимо, але то всьо Бурбак". Ну по-іншому не можуть, бо академійов не кончали, а перевчатися вже пізно.

Але відкрию усім хабарникам, а також їм співчуваючим одну страшну військову таємницю. Не Бурбак. От всі зуби даю, що не Бурбак. То Вася Продан всім розказує, що то Бурбак, але у Васі і віник у кутку називається "Бурбак", і навіть миша під тим віником.

А то всьо винні двоє чуваків таких поганих. Ні сараку Кандиба, ні сараку Вася, ні сараку інші про них і не чули. Бо надгробки вони у нас не замовляли і про вибори нашого сараку секретаря теж не чули. Є такі єврокомісар Йоганнес Ган і спецпредставник Держдепу по Україні Курт Волкер. Вони самі зізналися, а Ган ще й наголосив днями, що вони задовбалися від наших сарак великих, середніх і дрібних, в тому числі і політичних, і партійних, і національно свідомих, які ніяк нажертися не можуть. І настійливо так попросили апетити спочатку зменшити, а потім і взагалі перейти на підножні корми, як і всі громадяни неньки. Бо не буде нам нічого, як не припинять дрібні кандиби і великі кононенки жерти, хто дрібно, а хто і на повний писоко. Ні грошей, ні зброї, ні ринків, ні хріна тертого. І нагадали, що в нас того добра, яке має боротися з жерунами вже скоро буде більше, ніж самих жерунів: і НАБУ, і антикорупційна прокуратура, і НАЗК, і СБУ, і УЗЕ, і вже ДБР, і старі прокуратури – військова і цивільна, і ще біс його мамі знає що.



А шо робити нашим зверхникам? Не жерти? Бабло з офшорів вертати? Своїх закривати, з ким пили-їли-спали? Ага, зараз. Ми ж сало їмо, а тому тупуваті, але хитрі. Змащений тупий склерозний мозок працює все ж краще, ніж не змащений. Ще не таких, як Ган і Волкер розводили, думають наші. І пішла команда – хапати всіх і побільше. І показувати по тілівізору побільше, роздувати по Інтернету, а там як Бог дасть, може рапс подорожчає, а може соя, а може метал, чи десь буде голод і хліба не буде. І ото як лиш ото, то пішлемо ми тих Гана і Волкера подалі і заживемо щасливо, як раніше.

А поки щастя нема, то мусимо боротися з хабарниками, хапати корупціонерів, гребти дрібних і середніх, аби великі почали боятися. А оскільки ми хитрі, бо їмо масне сало, то дивимося у перспективу – так років на два-три до наступних виборів. Еврика! Ця ж боротьба з корупцією і хабарництвом – тєма. Це тренд, бренд, хоругва, братство, ікона, жупел наш виборчий. Проти неї можна боротися, нею можна лякати, на неї можна жалітися, її можна проклинати, про неї можна звітувати, її можна показувати. Вічна тема для борців від влади і від опозиції. Але потрібні показники, агенти, конверти з грошима, крики, верески, гучні затримання – у бронежилетах, масках, з гарматами і кулеметами. на танках. І це вже не має значення, кого загребуть: сараку Кандибу, сараку військкома, сараку Іваненка, Петренка, чи Сидоренка. Священних і недоторканих дрібних корів вже не залишилося. На черзі – середні і великі корови.

Бо хто буде ризикувати своєю владою і кар’єрою, чи навіть головою заради якогось дрібного хабарника, чи навіть середнього і великого. Своя ср.. ка все ж ближче до своєї спини, щоби її підставляти Гану чи Волкеру. Он кілько є всяких інших - дрібніших. Ач хабарники погані, поховалися за надгробками, у військкоматах, школах, вузах та лікарнях. Усіх – до нігтя. Європа і Америка вимагають. І боротьба лише буде наростати. Корупція – зло.

Олександр МОСТІПАКА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram