Чернівці - батькам Міли Куніс, а демократ - демократу: «Пішов на….!», а у відповідь луна: «Сам, сам…». Блог Мостіпаки

Мер взявся рятувати виконком від нього ж самого, крайовий парламент захотів форматувати ОТГ під "себе красивого" і у відповідь побачив середній палець, а розвою туризму у Чернівцях завадили ковані ворота з полікарбонатом.

***

Скоро у нас буде щастя. Або не буде. Мер Каспрук затіяв реформу міськвиконкому. На потаємну думку мера, яку мені здав його мольфар, "Виконком "Калінка" варто перетворити хоча би на "Виконком "Село" (дві наступні стадії його розвитку "Виконком "Місто" і найвища із них "Виконком "Громада" будуть уже не за нашого життя і навіть не за життя нинішнього наймолодшого депутата міськради).

Тож мер запропонував скоротити кількість членів виконкому з 18 до 12, аби хоч когось збирати, а не чекати, поки дівки зроблять зачіски у салунах собі і домашнім пуделям, вип’ють чашечку "Лавацци" і приймуть ванну, а хлопці відійдуть після вечірньої сауни і преферансу.



Наміри мера, звичайно ж, еволюційно-благородні – перевести виконком із стадії розвитку гусені хоча би у стадію розвитку лялечки (до метелика йому ще ой як далеко). Та є одне але. Тобто, щастя нам ще не буде. Виконком "Калінка" з начальником Тонею та масовкою "А ля пудель і преферанс" цілком влаштовує начальника "Калінкограду" Васю, який вміло розводить лохів (та так, що лохи йому вірять, бо на те вони і лохи). Тому, поки у цьому буде зацікавлений Вася, який, наприклад, може виконком міняти на своє секретарство, чи просто на чашку файного чаю, то у нас засідатиме "Калінка" з Тонею на чолі. Як тільки ж це стане Васі нецікаве і з’являться інші проблеми, то "Калінка" може стати "Селом".



До речі, я отут якусь дурню парю, але основного ще не пояснив. Тож каюся і б’ю поклони. Тому про основне.

Чим відрізняється недосформований виконком "Калінка" від сформованого виконкому "Село"? Не буду вам пудрити мізки всякими там "органами місцевого самоврядування, що створені для контролю контролерів і контролюючих і захисту незахищених від захисників". Це все по часті Міші Шморгуна, бо він си на політолуха вчив на кахведрі політолухів в Анатолія Миколайовича. А я ся ніде не вчив і таких "букофф" не знаю, то поясню на свій мужицько-селянський розум.

Перша стадія розвою місцевого самоврядування і свідомості та активності місцевих громад - виконком "Калінка". Уявіть собі таку звичну раніше і таку милу та ностальгійну багатьом мешканцям нашого славного міста картину. Калинівський базар. Кінець 90-их. Ранок. Купа оптовиків з Кіровограду (ще не декомунізованого), Житомира, Умані і Шепетівки. Ряд розкладайок. Із них половина торгують одним і тим самим – джинсами "Мальвіна" і споднями "Пумо-Адідас" для шлюбів, хрестин, парастасів і заручин. Народ ніби гребе, але чомусь усе в однієї найбільш сварливої, крикливої, галасливої тьотьки, яка і на розкладайці танцює, і боками розгойдує, і подерті сподні з кривими замками видає за "фірму", і на дах "Форд-Транзіта" заскакує з розкладайки на ходу. І все в неї загрібають, і фарц іде, як на мазі. Інші ж сидять і за день заледве вторговують мішок "Мальвін" і то оптовикам із Заліщиків, які запізнилися на базар, бо їм найдалі. І злі всі, але нічого зробити не можуть, бо тьотька – беспрєдєл, а за тьотьку підписалися "бики". І що роблять найбільш активні з них? Хтось міняє місце торгівлі, хтось до розкладайки чіпляє "Знижка 100%", а інші просто преферансять, саунять і заливають свою політичну кар’єру коктейлями Молотова і Ріббентропа з "Кривавою мері" і абсентом уперемішку.

А ось інша стадія розвою місцевого самоврядування – виконком "Село". О! Це вже шарман, шарман! Тут однією тьотькою не обійдешся, бо є кворум, консенсус, повага кожного до самого себе, свого газдівського статусу і просто власна значимість та розуміння того, що мені, файному газді, таке довірили, то маю до людей увагу, а від людей - повагу. Тоді тьотьку з її споднями відсувають на край ряду, оптовикам пояснюють, що танцювати на розкладайці у леопардовій спідниці то непристойно, а товар треба мацати руками, розглядати очима, обнюхувати носами і не хапати вночі мішками. І тоді там вже можуть з’явитися і якісь адекватні люди. Так у зародку і з’являється культура бізнесу, і культура управління, і взаємна довіра, і взаємна повага, і розподіл інтересу на власний і загальний, а не за принципом ад’ютанта пана атамана "Єто мойо, а єто снова мойо".

Але це не про нас, бо Вася сказали: "Калінка!".

***

Поки у нас був режим бандитів, то нам, не звиклим до різних буржуазних заманух на зразок представницької демократії і політичної відповідальності, було жити просто (хоч і тєжко) та зрозуміло. Були бандити. Вони навіть не ховалися і гордо носили почесні звання "Хам", "Вася біта", "Нікола Пітєрскій", "Хмирь", Косой" та інші. Бандити були всім: законом, релігією, владою, судом і слідством. Бандити, оскільки їх було не так багато (переважно з Донбасу та навколишніх сіл), мусіли брати собі на службу місцевих: шпану, бариг, пройдисвітів і шахраїв. І всім було добре. На місцевого пройдисвіта можна було поскаржитися центральному бандиту і той "по дєлу" міг дати у диню. На місцеву шпану можна було доповісти місцевому пройдисвіту і той міг щось нахомутати, аби шпана більше не світилася перед очима. Так ми і жили. Ієрархія проста і зрозуміла: всі партії – КПРС, всі бандити – начальники, а всі начальники – бандити. Над іншим народ не запарювався.

Але тут гримнула революція і звичний порядок перекинувся, як віз із п’яним фірманом у яму з позаторішнім силосом. І тепер ніхто не знає, хто є хто. Бандити зміліли і втратили свою територіальну базу. Пройдисвіти, шпана, бариги і шахраї осміліли і почали на повну, по "беспрєдєлу", пройдисвітсвувати, шпанити, барижничати і шахраювати.

Та пам’ять історична у них жива. От і пам’ятають, як то добре було бандитам і як вони мусили їм служити, прислужувати, прибріхувати і прилизувати. Тож кожен барига, шпанюк, шахрай і пройдисвіт вирішив створити собі базу, де міг би проголосити себе "Верховним бандитом" і мати спокій на віки-вічні. Аби і йому, і тещі, і дітям, і внукам вистачило і земельки, і бабла, і посад, і рабів, і худоби (два останніх так переплелися, що вже мало хто і розуміє, хто де є і чим між собою різниться).



Отак на шляху спроб створення так званих об’єднаних територіальних громад постала численна армія різних товаришів і товаришок, панів і панянок, які вирішили під шумок, коли бандити вже слабкі, а ніхто притомний, аби взяв усе це за ср..ку та змів у пащу Цербера, ще не з’явився, прихопити собі хоча би щось чи когось. То район, то село, то містечко, то декілька сіл, то сіножать, де колись пас корову, а то курник, де колись крав яйця, аби сходити на сеанс бойовика "Зіта і Гіта".

Тому і почали на місцях переписувати урядові плани формування ОТГ, розказувати байки про те, що всі мають бути в одному районі, бо так було ще за Франца Йосифа І, брехати, що закриють школи, медпункти, дискотеки в клубах і кіоски з чебуреками на автостанціях, якщо Іван Іванович не буде головою райради, Параска Никифорівна – депутатом облради, а її племінник – директором племінної ферми.

Щось таке днями довелося спостерігати, коли засідав наш славний крайовий парламент. Мало того, що його і так очолюють "управлінці від Господі Ісусє", то і паства там в переважній більшості – ніби на підбір. Бо раніше, якщо хтось хотів, приміром, піщаний кар’єр, чи ставок із золотистими карасями, то мусів брехати про рекреацію, санаторно-курортне оздоровлення трудящих (у кар’єрі), будівництво рибозаводу для конкуренції з чилійським риболовецьким флотом та ріст надходжень до обласного бюджету. Нинішні ж так брехати вже не вміють, бо по-перше, революція і брехати стало соромно, а по-друге, їх у школі навіть цьому не навчили. Тому вони прямо кажуть: "Дай!", "Хочу!", "То моє!", "Куди преш?", "А я що жерти буду?" І голосують. І хімічать.

А що ОТГ? А в ОТГ тепер теж не ликом шиті і не у валянках в серпні ходють. Там теж вже знають, що бандити ослабли, а притомних нема, а барига, шахрай, шпана і пройдисвіт – то так, дрібнота, плотва в Дністровському водосховищі. Тому у відповідь на "Дай!" кажуть "Фіг вам!", а у відповідь на "Пішов на…!" радісно відповідають: "Пішов сам… до суду!".

І дивиться Захід, який і припер наших бариг межи двері і змусив робити реформу місцевого самоврядування, так заздрісно на все це. Так заздрісно. Бо він своїх бандитів, бариг, пройдисвітів, шпани і шахраїв давно позбувся. А тут така ностальджі, ніби дивишся "Тарзана" з Джоні Вайсмюллером. Бачиш, що примітивно. Розумієш, що ніц у тих бариг не вийде, але зате який запал боротьби. Яка щирість у реалізації хапального інстинкту, що навіть Дарвіну не довелося би писати своє "Походження видів шляхом природного відбору або збереження порід у боротьбі за життя". Всім би все і так було зрозуміло.

***

Чи чули ви десь колись, з чого будуть їсти хліб Чернівці, якщо раптом Калинка обірветься, бо смугасті труси там коштуватимуть як норкова шуба, генделиків намножиться скільки, що вже не вистачатиме на всіх весіль, хрестин, корпоративів і днюх, а дупи італійських дідів і бабів нам вже не допоможуть утримувати всіх лайдаків – 36-річних діток та 50-річних здорованів-чоловіків? Не чули? А я чув. І вже років 15-ть чую, що єдиновірним і магістральним напрямком, який рано чи пізно приведе нас до нового хліба, а також до чорної і червоної ікри, шампанського "Мадам Кліко" та лобстерів завбільшки з наших підсвинків, є туризм.

"До нас приїдуть туристи! До нас вже їдуть туристи! Вони вже залишили нам сто рублів – біля церкви Святого Духа! У нас туристичний збір зріс за три роки на тисячу гривень, що в процентному відношенні до воєнного 1916 року склало рівно 999%!" А таке чули? Точно чули. І що? А нічого. Бо туристи у нас – зайшлі і надокучливі мухи, а ми - селюки. Не вірите і ображаєтеся, бо читали Пауля Целана і Розу Ауслендер? Ну, по-перше, не читали. Всі 20 зубів і 12 коронок даю. А по-друге, чого ображатися на правду.

От уявіть собі таке. Прибули ви у Краків, Гданськ. Барселону, Прагу, Будапешт, чи хоча би в Ясси. І луплять із вас єври, а поселяють у готельний номер без вікон в історичному центрі на якійсь пішохідній Рамбла. Ви що робите? Зрозуміло, що, знаючи нашу національну натуру та вільний доступ до ФБ, починаєте дико, заслинившись і обплювавши всю клавіатуру, верещати: "Ааааааааа. Ганьба!!! Нас тут ні за кого не мають. Наших б’ють!" І більше туди – ні ногою, ні рукою, ні хвостом. І десятому закажете. І всі перед вами вибачаться, покланяються, гроші повернуть ще й пиріжок на дорогу дадуть. А у нас що? Поселили хлопа з дівкою посеред білого дня у темну кімнату і кажуть, що так має бути. А в коментах пишуть: "Та їхав би ти на… свій Київ!".



І де тут Пауль Целан? Прямо якийсь незрячий Гомер. Та поселили "втемну", то хоч вже брешіть: "Атракціон у нас такий. Кімната брата графа Дракули. Сам Дракула там он за горбом жив, а брат тут – від вампірів переховувався. У нас тут лише вдень темно, а ввечері світло включаємо, аби вампіри не шастали". Ет. Му-му, як сказав би Герасим.



Або ж уявіть, що в якомусь там Брюсселі (капуста така) чи Дрездені якусь зірку Голівуду чи її тата і маму не пустили у двір, де вони колись жили. Я, звысно, розумію, що миле личко не завжди (а часто і ніколи) не відповідає вмісту кістяної коробки на голові, незалежно від того, де цей живий об’єкт мешкає – в Америці, Європі, чи Азії. Тому звізда могли і щось переплутати. Але ж.. Усьо підтвердилося. Не брехала. Таки не пустили.

Не пустили, бо там тепер … село. З високими воротами наглухо задрапованими полікарбонатом. І вуйна якась авторитетно так пояснила, типу "нєфіг шастати": "У нас тут не Америка". Амінь, туризм. Амінь. Бо як це було б у нормальних людей, якби їм випало щастя жити у дворі, де колись бігала Міла Куніс? Та на тому будинку і у тому дворі вже не було би живого місця. А все, аби лишень заманити роззяв і злупити з них якусь десятку. І меморіальна дошка Міли з барельєфом бронзовим та місцем для вінків, і фонтан з фігуркою Міли посередині двору "Міла а ля Брюссель", і Ештон Кутчер у шортах, що підглядає за нею з-за рогу. І пиріжки, які пекла мама Міли, навіть, якщо вона їх ніколи не пекла. І лавка, де тато читав Мілі перші сценарії. І навіть Тора, яку ночами, аби совєтська влада не виділа, при свічці читав дідусь.

Я вже не кажу про кіоск із форшмаком і тріо скрипалів. Та що там. Цей двір би годував зо три квартали, а також би утримував найближчу школу, дитсадок і фітнес-зал "Стань як Міла". А так "у нас тут не Америка". А де ж тоді корови, свині, кури, гуси, паї, грядки з курудзами? Будуть? Хто би сумнівався. Просто туристи на курудзи не йдуть. Вони ж не коропи.

Олександр МОСТІПАКА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram