Бюро доносів, Бобік мера і тендери у бані. Блог Мостіпаки

Абсурд лише підтверджує давно озвучене в "Діамантовій руці" правило: "Якщо людина ідіот, то це надовго". А якщо вона ще й політичний ідіот, то це загрожує громадській та національній безпеці, а також психічному здоров’ю народу, на чиїй території ці істоти завелися.

***

Ми таки стаємо європейською нацією. Але, за нашою традицією, як завжди, заходимо туди не з парадних дверей, куди порядні люди нас не пропустять, а із заднього проходу. А оскільки Чернівці - то наші маленькі двері до Європи, бо є ще широкі ворота у вигляді Львова, то й стартували ми з маленького.

Пам’ятаєте, з чого починалася Європа? Крім роботи, роботи, роботи і ще раз роботи, а також революцій, війн, страйків, страйків, війн і революцій? Правильно. З доносів. Доносили на самотніх, не доглянутих жіночок, що вони відьми. Доносили Кальвіну, що в когось горить світло після 17.00. Доносили Папі, що хтось не сплатив десятину. Доносили барону, що хтось проїхав чужим возом через його міст без мита. І тоді, коли всі на всіх донесли і всі стали такі чемні, що вже майже не було на кого доносити, і постала єдина демократична, багата і вільна Європа.

От і ми розпочали з того, а, отже, Європа вже до нас близько. Якась "фізична особа, ім’я якої ні про що не говорить" написала донос у НАЗК (це одна з наших антикорупційних контор, яких скоро стане більше, ніж корупціонерів, а їх бюджети перевищать усе, що заховано у сейфах депутатів, суддів, прокурорів, генералів, податківців та митників, разом узятих), аби перевірили декларацію нардепа Бурбака. А НАЗКу то лишень подавай. Одразу взялися до роботи, бо ж треба щось не знайти. Та головне перед тим гучно прокричати "Шукаємо!" Що і зробили. Чим закінчиться ця велика гучна булька, що запалила розуми місцевих любителів смаженини "А раптом!", наразі не знає ні НАЗК (бо воно дуже часто нічого не знає), ні Господь Бог (бо дав цьому народу ліси, річки та родючі чорноземи, але більше нічого не дав). Але, як казав корінний мешканець Крайньої Півночі: "Тенденція, однако!".

Тож, думаю, ця дата увійде у світову історію нарівні з датами появи першого шлюбного агентства, першої лихварської контори та першого пароплава на Гудзоні. Як дата появи на території України, що знемагає у нерівній боротьбі з корупцією, першого професійного бюро доносів.



Бо до цього як було? Хтось на когось завжди щось писав кудись. Чи то у прокуратуру, чи поліцію, чи навіть в СБУ. І на все те там дивилися крізь пальці. Бо корупціонери. Тепер же, з появою професійних борців із корупцією, професіоналізується і цех авторів доносів. А оскільки в нас у цій царині роботи – поле неоране, то може виникнути навіть ціла нова галузь малого бізнесу. Спочатку, думаю, при партіях, бо вони наші керманичі. Порошенко пише на Юлю, Юля пише на Сєню, Сєня пише на всіх, Ляшко пише на Саакашвілі, Міхо "валяє" на Бєню, Сєню, Ріната, Найєм пише "у рельсу", а Лещенко – той взагалі корпорацію створив, депутатство закинув, по телеканалах не ходить, і вже сам не пише, а наймає писарів у КНУ імені Шевченка.

Теж саме - на місцях. Продан пише на Макса, Льошу, Славка і Трохимича. Вони всі пишуть на нього, святу Оксану Петрівну, канонізованого Митра Васильовича Синьківського і "просто так" на Віталь Михалича. Іван пише на Сашу, Саша пише на двох Іванів. Директори пишуть на завучів, завучі - на директорів, дохтори - на санітарок, санітарки - на дохторів. Ректори - на проректорів, проректори - на деканів. Росте попит на коректорів, юристів і просто грамотних людей. Росте продаж копіювальної техніки, китайських ручок і записуючих пристроїв. Зростає попит на електроенергію, а також і ціна на неї, бо пишуть то всі ночами, аби ніхто не бачив. Нарешті, вперше після 1991 року, починає зростати показник загальної грамотності. Вчитися стає престижно, особливо на гуманітарних факультетах.

За ними підтягуються і економічні спеціальності, бо хтось же має рахувати ґешефти від доносів, майбутніх конфіскацій, вилучень, спецконфіскацій і просто крадіжок срібних ложечок, кришталевих ваз і файних коханок у найбільш злісних хабарників та корупціонерів. Водночас, шаленими темпами зростає попит на різних оптимізаторів, скупників краденого, конфіскованого і вилученого, а також професійних приховувачів і переховувачів "чесно нажитого непосильною працею". Будуються бетонно-свинцеві погреби, бункери і схрони. Цілі галузі економіки встають з колін, а також з’являються досі ніде не бачені. Україна, хоч і повільно та зі скрипом, але входить у топ-20.

І лише корупція регоче з цього гомеричним сміхом. Бо якщо з нею беруться боротися ідіоти та ще й ідіотичними способами, то як тут не радіти.

***
Коли до військових частин пізньої Радянської армії їхали великі начальники, то всі дружно починали мести плац, здавати фізуху і фарбувати листя на деревах у зелений колір. Коли у колгоспи приїжджало начальство з області, то перед тим фарбували корівники, мили доярок, видавали їм чисті халати, а коровам давали подвійну порцію сінажу, аби лишень не мукали з голоду.

А що робити, коли на вулиці ХХІ століття, ви живете в незалежній Україні і є депутатом нібито націоналістичної партії у міськраді, а до вас їде партійний вождь? Листя ж дорогою слідування його джипа фарбувати не будете, бо то дорого і можна не вгадати. А раптом вождь любить осінь? А доярок у нас вже майже не залишилося. Та й кому їх тре?




Тож залишається лише наштампувати проектів безглуздих і мракобісних рішень. Наприклад, із ініціативи фракції "Свобода" міськрада розгляне проект звернення до президента з проханням повернути графу "національність" у реєстраційних документах та проект рішення, яким хоче зобов’язати працівників усіх сфер обслуговування у Чернівцях спілкуватися з клієнтами українською.



Щодо першого, то я цілком згоден – треба повертати "національність". Але не етнічну, а соціальну та розумову. Бо не етноси наразі є головною загрозою національній безпеці і політичній стабільності України. Ну от, наприклад, яка мені, чи будь-кому іншому, різниця, що у когось у паспорті буде написано "українець", "росіянин", "румун", "поляк", "єврей", "євроукраїнець", чи "папуановагвінеєць"? Що з того? Як у цьому випадку визначити, ким є насправді ця людина і чого від неї чекати? Наприклад, чи поїде вона по місту на швидкості 130, чи сяде п’яна за кермо, чи повалить на червоне впоперек дороги пішки, чи візьме хабар, чи вкраде комунальне майно або земельну ділянку, чи буде брехати у телевізорі, чи позичить гроші і не віддасть? Ніяк. А от коли у паспорті буде написано у графі національність "соціально небезпечний дебіл", "реєстровий ідіот", "нереєстровий ідіот", "невіглас у кубі", "політичний пройдисвіт", "свиня і хамло", "шахрай із діда-прадіда", "хабарник і корупціонер", "просто кретин", "скотиняка ще та", то, принаймні, це хоча би якесь застереження. До речі. І для виборців це буде особливо цінна і корисна інформація – дехто все ж таки не захоче у таких брати вже обридлі гречку та олію, а захоче шоколадку і згущене молоко.

Що ж до другого, то цілковито згоден. Бо коли я заходжу до магазину і кажу "Доброго дня", або хтось інший заходить і каже "Здрастє", а у відповідь – тиша і повернута до прилавку спина, або десь хвилин через 10 хтось мовчки вилізе з-під стола і так само мовчки втупиться у тебе закам’янілим обличчям із застиглими очима, то тут треба якісь заходи вживати і якось вчити. І саме тут є значні можливості для просування державної мови. Бо легше навчити німих, ніж тих, хто вже зіпсований різними суржиками та односкладовими фразами на запитання клієнтів "Га?", "Что? "Ага", "Нєту!".

***

Демократичні процеси настільки вже проникли в наше життя, що охопили майже всі його сфери: політичну, економічну, соціальну та культурну. Ну і освітню, звичайно ж. Як найбільш передову і прогресивну. Тож коли на трибуні міськради виступає начальник міського управління освіти, а колишній секретар міськради, провідний писок правлячо-опозиційної ( у нас і такі є) партії "Рідне місто", перевідник бабусь через вулицю, вічно усміхнений борець проти "нічо не робиться" Віталь Михалич із свого місця викрикує до мера: "Заберіть свого Бобіка", то не інакше, як у високо культурного і морально-духовного Віталь Михалича, який цілував руку самому Кирилу, у цей момент вселяється "дідько лисий".



Бо якби він ото таке сказав жінці удома, то добре вилизаний макогін враз би зіпсував йому весь "макіяж для бабусь". А якби, не приведи "дідьку лисий", він би то таке ляпнув колись, коли за рогом 14-ї школи просив закурити, то його щелепа би поскакала аж до вулиці Старобельської. Але, оскільки і "макіяж", і щелепа у Віталь Михалича на місці, то він таких необережних і необдуманих висловів та кроків у своєму житті ніколи не допускав. А от до Мартинюка можна. Бо якби на місці Мартинюка – ботана в окулярах і з паперами, стояв якийсь товариш із виглядом товарного потяга залізничної станції "Чернівці", то Віталь Михайлович не ризикнув би. А раптом потяг зірветься у штопор і попсує "макіяж".

А так тепер усі в місті знають, що чернівецькою освітою керує Бобік, із сесійної зали на нього гавкає Барбос, гуманітарну комісію (яка мали би реагувати на такі балачки) очолює Сірко, депутатської етики – пудель, а у залі сидять Рябко, Бровко, Ром (це така нині етнотолерантна назва сільського чорного собаки), а також поважна такса, гламурна болонка, Тяв-Тяв, Гав-Гав, сім чау-чау (від’їли ж си писки), один шпіц , пара Арчибальдів, Акела (який промахнувся), Атас, Аватар, три Боні, Бім (не білий і не з чорним вухом), Бой, Бублик, Беня, Боссік, Буня, Бетмен та ще з десяток безпородних товаришів із притулку Виноградова.

А засідателем на цьому зібранні є поважний добряк і любитель смачно попоїсти старина сенбернар Бетховен. І от через цю зайву доброту і поважність усілякі Барбоси, Боні, Бені, Буні і Тяв-Тяв обзивають його начальників Бобіками, а себе величають Шаріками і Тузіками. Тож, вельмишановна і високоповажна зграє, цьомайте Бетховена у цьопцю, бо, як неодноразово пророче казав поважний бульдог Трохимич, завжди так не буде. А раптом прийде якийсь тібетський мастиф як цьоця Іра. То місця багатьом не буде не те що на сесійній шконці, а й у притулку імені Виноградова. Часи нині непевні. Загавкаєтеся, то навіть модна "вся така Дольче Габанна" лайка цьоця Оксана не поможе і ротвейлер Митро Васильович із своєї фешенебельної віденської будки. А буде Пісєць – не пес, але теж псячої породи.

***

Коли у нашому місті, як і будь-де інде, щось знають троє, то пиши пропало. Це вже будуть на ранок знати всі.

Так і з тендерами вийшло. Ніхто ніколи не знав, що це таке, окрім тих, кому це треба і тих, хто за цим стежить у силу посадових обов’язків (нудьга ж яка, Господи). А тепер всі знають про все і про всіх, і хто як, і з ким. І де. Так от. Є на проспекті баня. Комунальна. І ходять туди по старій пам’яті паритися. І ходить туди понад 30 років паритися наш головний комунальник Кушнірик. Традиція така є у нього. Як у Жені Лукашина, але не раз на рік, а раз на тиждень. Тобто регулярно. Але, виявляється, що останнім часом ходить він туди не сам. А ходить з Янеком. Хто такий Янек, не знаю, але не в тому річ.

Так от, виявляється, що той Кушнірик із тим Янеком у бані "рішають тендера". А поки вони ті тендера рішають, то тим часом під банею ходить і плаче Тихонович, бо теж хоче, а його у баню на тендера не пускають – не приніс "справки" від шкірвендохтора.

І той Тихонович, плачучи, пішов і пожалівся на Кушнірика і Янека самому босу партії Васі. Тобто лідеру фракції Василю Сафроновичу. А Сафронович давно знав, що щось там у тій бані не то і не так. Бо інакше, чого туди Кушнірик ходить? Васьові ж запросто так, для задоволення чи заради традиції, навіть не плюнуть. Тож, коли Тихонович заплакав, аж білугою заревів (благо, організм дозволяє), стало Сафроновичу шкода товариша по партії та й загалом добру, мовчазну людину.

А є напроти тої бані стара квартира. А в тій квартирі стара шафа "Трембіта" на троє дверей. З антресолями. То із-за шафи не видно, що у тій бані. А от як залізти на антресолі, то у щілину відкривається панорама мужицької парилки. Ну і тут виник план. Хто сидів на антресолі, скільки і за скільки (думаю, задоволення це влетіло Сафроновичу у копієчку, бо завдання надскладне та ще й зручностей жодних). Та, врешті, спостерігач подав сигнал: "Тендерять!" Джип "Тойота Прадо" був біля антересоля за лічені хвилини. "Сам" перевірив, бо яка тому Володьці довіра. Справді, двоє схожих на Кушнірика і Янека, прикрившись тазиками щось тендерили.

Під вікном вже звично плакав Тихонович, збиваючи своїм ревінням концентрацію уваги. І як "Сам" не крутився на тій антресолі (а як на ній покрутишся, слизько ж, трясця її мамі), так нічого за тазиками і не вгледів. Але вирішив, що Кушнірик і Янек отам у бані так розтендерили і відтендерили вже пів міста. Тому і вирішив це все піддати привселюдному обговоренню - хай депутатський народ сам вирішує, що Янек і Кушнірик тендерять у бані і чому під її вінками реве Тихонович.

Отак велика таємниця чернівецьких тендерів стала ще однією міською легендою – поряд із віниками з троянд та босим графом на Панській.

Тож відтепер на місці Кушнірика до сесійної зали без пластмасового тазика я би не ризикнув заходити. Бо до трибуни треба йти попри ряд фракції "захисників простих людей". А там з одного боку сидить "Сам" із Володькою, а з іншого – Тихонович. То хто їх знає, що вони на тій антресолі вгледіли і які асоціативні ряди у них виникли. Так що, як у тій казці, йдеш вперед, Денисович, тримаєш тазик, йдеш назад – теж тримаєш тазик. І категорично обрубуй усі спроби представників цієї фракції до тебе наблизитися. І Янека попередь. Бо чомусь же вони сиділи на тій антресолі саме навпроти мужицького парильного залу, а не жіночого. Ну хіба що напроти жіночого не було "Трембіти" з антресолями.

***

Насамкінець про чернівецьке дрібне западло зі здивованим милим виразом обличчя "а шо сталося, ми ж всі свої, а то політика…". Якщо ви, наприклад, депутати міськради і давно запланували на якусь вечірню годину звітно-виборну конференцію, але ваша фракція і партія не входить до числа мобілізованих під знамена Василя Сафроновича найманців, кріпаків і просто безгоспних, то готуйтеся до того, що вони вас "опустять", а конференцію зірвуть – просто так, аби наср…ти, бо більше нічого не вміють. А далі…

Далі всі вони – у звичайному житті поважні бізнесмени, чиновники, у Фейсбуці почнуть вас вітати з обранням, бажати успіхів, клястися у співпраці "на благо" та малювати смайлики. Така придибенція сталася днями з депутатом і новим лідером БПП у місті Василем Сидоровичем Максимюком. І головне, що одним із перших його привітав "Сам". Недаремно Фрейд, який 40 років вивчав людську психіку, наприкінці життя полюбив собак. А починав він вивчати ту психіку, коли Чернівці ще входили до складу Австро-Угорської монархії. Яка ж вона стійка річ – ця ментальність.

Олександр МОСТІПАКА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram