До нас зачастили "нардепи за викликом", Бурбак розкинув мережу своїх агентів по місту, міськрада почала гризти Чабана, а наші продукти – таки їстівні.

***

Хто би міг подумати, що на третій рік після революції і війни Верховна Рада настільки збідніє, що кращі її представники ганятимуть регіонами у пошуках хоча би якоїсь поживи. І головне, що не якісь старі зашкарублі та оброслі мохом нардепи їздять, а, так би мовити, цвіт і надія нації, її світле майбутнє і не менш світле сьогодення.

Ну добре, їздили би собі якимись хлібними регіонами, де і корми дешевші, і барабулі урожай кращий, і соняшників поля неозорі, і стада лохів бродять толоками – все ж якийсь харч можна там накопати, назбирати і натрясти, а то й електоратом запастися.

А то пертися вже почали на Буковину, де нічого, окрім яблук-падалиць, і назбирати не дадуть. Ну хіба ще грибів білих – по 100 грн за штуку і чорниці чорної – по 10 грн за ягоду. Бо такі ті буковинці – чужим нєфіг шастати нашими городами. А то поперли сюди і поперли. Спочатку Надя Савченко - захищати якогось забудовника, в якого наша по-більшовицьки чесна, але по-капіталістичному жадібна і заздрісна, міськрада відібрала майно.

Потім самотня звізда на небосхилі БПП Серьожа Лещенко –захищати ще якогось там чи то індичатника, чи яблучника. В білій сорочечці весь такий, майже як Віталь Михалич, тільки геть худий і з бородою. Бо ми свого Віталь Михалича за роки його зіц-царювання не образили, уважили - трохи до європейського вигляду привели. Після київських пісних харчів банушем зі шкварками і сметанкою відгодували. А Серьожу там у Києві,мабуть, у БПП таки справді за звізду тримають. Звізді ж нема чого об"їдатися, вона світити має. От і світить. Голодними зубами. А барабульок із сальцем все ж хочеться. Ой як хочеться, аж під ложечкою смокче. І бороду тре чимсь помастити, і всередину щось аби затекло. От і їздить на гастролі, як Вєрка Сердючка колись. У тої звізда на голові була, а в цього, кажуть, у шлунку палає.

Та головний світоч молодого політичного небосхилу України приперся на Буковину днями. І вже захищати не якихось там забудовників-індичатників-собачатників, а найбільшу цінність нинішніх Чернівців - міську раду. І приперся не будь-хто, а самі Діма Добродомов.



Діма давно знає, що кращої ради, ніж наша, не існує, а працює вона так, що про то вже чули і в Лондоні, і у Вашингтоні, і в Парижі. І навіть наш президент Петро Олексійович про то почув. Щоправда, як завжди останнім і, як завжди, впав "на мороз". Він у нас взагалі часто падає "на мороз", особливо, як мороз кудись припече. Бо фамілія у нього на "ко" - Морозенко, мабуть.

Та не про нього тут, а про Діму, якого Вася "замовив" рятувальником міськради. Діму я знаю давно – ще із часів, коли він бігав "по заробітках" на різних радіо і газетах Львова (Інтернету тоді ще не було у нинішньому його вигляді). У той час Вася ще обслиненими пальцями лічив гривні у контейнері і міняв їх на бакси, Володя мив підлогу у народному домі у споднях із протертими колінами, а політична кар’єра багатьох інших нинішніх могутніх місцевих політиків зависала десь між кущами на Порубне, нічним горщиком у дитячій спальні та баулами зі стамбульськими дивандеками.

Так-от, які мої враження ще тоді були про Діму – перспективне хлоп"я. Грицька Попандопуло він ще тоді переріс. Значно, значно переріс. Моє на своє і твоє не ділив. Вже тоді знав, що всьо – його, А от до Остапа Ібрагімовича так і досі не доріс. Не доріс, що б і хто не казав. Тож, на мою, таку геть примітивну мужицьку думку, Діма – це десь такий собі Фігаро. Пам’ятаєте: "Фігаро тут, Фігаро там". Але не у виконанні Костянтина Райкіна, а лише актора театру провінційного міста, звідки більшість талановитих майстрів сцени виїхали на заробітки до Польщі. На шампіньйони.

Отож, непереконливо Діма тут "зажигав". Непереконливо. Але, думаю, не дорого. Хоча Вася подумає, що вцілив у саму чічку, якщо я про Діму тут пишу. Та розслабся, Вася. Хоч раз. Хоч на День міста. То я не для тебе пишу, не для себе і не для Бурбака за його гроші. То я для тих, хто наївний, молодий, файних книжок не читав і думає, що Надя, Діма і Сірьожа – то чергове наше всьо. А я от заперечую це і думаю, що наше всьо – це Вася. Бо в нього бабло для таких, як Діма і кнопка на пульті. А всі решта – лохи.

Тож найбільш голодні нардепи, аби не продешевити, могли би створити якусь ескорт-агенцію "Нардьопи за викликом – Три ікса". Могли би і райдер мати: номер - лише Іво Бобула, затемнені штори з куліс старого сільського клубу, вода - без газу, бануш – без шкварків, самогон – без хріну, бабло – налом, показ по місцевому тілівізору – безплатно у прайм-тайм під час матчу "Барселона"-"Реал" на "Футбол 1".

***

Пам’ятаєте. Юліан Семенов, полковник Ісаєв, він же Штірліц, Шеленберг, Мюллер, пастор Шлаг. Будьонівка з парашутом на Унтер ден Лінден. Скрегіт лижами по асфальту у нейтральній Швейцарїї. І вазон. Вазон на вікні. А ще. Ще радистка Кет. Такі вони "Сімнадцять миттєвостей весни".

Але Чернівці би не були Чернівцями – таки так, якби не мали чогось свого. Тому у нас є, звичайно ж, не така напружено-трагічна, але від цього не менш прикольна і комедійна драма – "Сімнадцять миттєвостей осені". Адже у нас теж війна. Ви не чули? Як не чули? Та все ж місто про них говорить. Принаймні ті, чиї прагнення, бажання. емоції та інстинкти не виходять за межі Центральної площі. Бо так. У них десь там колись 600 років тому– Біла і Червона троянди, Монтеккі і Капулетті, гвельфи і гібеліни. А у нас – Продани і Бурбаки. Точніше, Продани, які думають, що скрізь – лише одні Бурбаки.

То наразі у першому акті наших миттєвостей осені Максим Юрійович начисто переграв Василя Сафроновича. Причому – по класиці. Видно, в геть ранньому дитинстві дід Микола таки читав Максиму Юліана Семенова. Тим часом, поки Василь Сафронович приблизно у тому ж віці, але вже по "променю", дивився "Помилку резидента" - пам’ятате: " я в весеннем лесу пил берьозовий сок, с ненаглядной певуньей я в стогу ночевалллллл…".

Тож поки Васьові чуваки з ленд-крузерів – дорого і неефективно (думаю, сиділи зо три тижні на повному пайку і командіровочних) вистежили, як Матвієнко і Ставчанський виходили з офісу Бурбака, Максим Юрійович створив ефективну (і головне, безкоштовну та ще й ідейну) мережу стеження за офісом опонента на Університетській (дві точки), за базаром на Зеленій (три точки) і "Сорбонною" - сторожовий пост на дереві у сквері біля Юрія Трансформеровича. І не ленд-крузери то. І не камери з піксєлями. І не жучки вживлені у мозок Захарка чи Володьки. А звичайні мамочки з візочками.

Не вірите? А от докази. Цього тижня одна молода журналістка з дитячим візочком, ніби так випадково гуляючи тротуаром, вистежила, як Бодя Ковалюк із портфеликом у руках пер в офіс "Рідного міста", що на початку вулиці з досить символічною, як для цієї всеїдної партії, назвою – Дарвіна.



Фоток, звичайно ж, не вийшло, бо камера у візочку заклинила – не скупіться, Максиме Юрійовичу, не скупіться – на техніку треба тратитися. Але факт є фактом. Пер Бодя не в офіс "Самопомочі", що на вулиці Руській, а на Дарвіна (хіба може так блукав – шукав, де ті паї на Заставнівщині).

Звичайно ж, агентом "Радистка Галя", окрім памперса, який переклинив камеру, були допущені й інші серйозні проколи. Через брак досвіду. Але інструктори попрацюють і все буде "вері гуд". Тож через проколи досі так і невідомо, як саме виглядав Бодя Ковалюк із портфеликом. Йшов він у кашкетику, пальтішку з піднятим комірцем і підв’язаною марлевою пов’язкою щелепкою, чи просто відкрито пер у піджаку і краватці, не озираючись?



Тепер давайте включимо дедукцію. Якщо перший варіант, то діло не інакше, як іде до перевороту. Якщо ж другий, то так собі – буде черговий виступ у міськраді ренегата Каутського за підтримки Бронштейна з Нижньої Калічанки (не плутати з Верхньою, бо там я сам собі Бронштейн). Тепер дедукція працює далі. Якби діло йшло до перевороту, то Бодя пер би або з мішком, або з клітчастою сумкою, аби запустити їх у "фонди" для поповнення кормових запасів учасників сього гешефту. Сумки і мішка не було, а був портфелик. Ну і скільки влізе у той портфелик? Трохи паперів, пістолєт для відлякування собак. І ще пара баксів. Так що, як підказує мені моя інтуїція, і як свідчить проведений дедуктивний аналіз інформації від агента "Радистка Галя", перевороту не буде. Бо "сцєють", як казала моя бабуся, Царство їй Небесне.

***

До наших задзеркально-абсурдних країв прибув геть наївний чоловік. Чому наївний? Бо думає, що він сюди приїхав працювати. Чому наївний? Бо думає, що йому тут дадуть працювати. А ще наївний, бо думає, що у нашому гламурно-грошовитому співтоваристві бариг під портретами бургомістрів зібралися люди, які зацікавлені, аби він щось робив і щоби у нього щось та й вийшло. А дзуськи вам, Анатолій Чабан (новий начальник водоканалу). У нас там під бургомістрами засіла ДРГ. Так, так. Справжня ДРГ – диверсійно-руйнівна група. І ср…ти вона хотіла на вас, нас і наш-ваш водоканал. У них свої тьорки-мутки.

Тож голос волаючого Чабана із закликом до депутатів міськради "дати нормально працювати" залишиться не більше, ніж голосом волаючого чабана до блеючого стада, що несеться витовченою їхніми ж мордами полониною у надії, щоби ще чимсь там поживитися. Стада безумного, блукаючого, але дуже гонорового. Бо чого це у них на полонині робить чужий Чабан, а не якийсь місцевий баран? Ось у чому ключова суть проблеми. Чужака ні в нашій міській зграї, ні у нашому міському стаді не має бути. Такі правила стада і зграї. Чужий та ще й щось знає – то нє... Нам таких не треба. Нам би свій. Щоби з поклоном, із дякою за посаду, з "чаво ізволітє, здрастє, вашє високородіє, нам би трубу поміняти".



До того ж у нас своїх достойників на той водоканал – хоч греблю гати. Я сам нарахував із півтора десятка. Але найдостойніші з них, на мою думку, сидять там – під бургомістрами. Он, хоч одразу п’ятеро призначай – і Юра Ткачук, і Макс Тихонович, і Артур Мунтян, і Таня Бешлей. А нє. П’ятого не буде. Для Алінки Олевич ще доми моди "Гуччі" та "Луї Віттон" гумаки на шпильках не вилили і стразами від Сваровскі не обсипали. Тож і чотирьох достойників вистачить. Я би їх вже призначав. А то все чужі та чужі. Все рятують той водоканал та рятують, врятувати не можуть. А свої би одразу за ним парастас справили і трупик ще теплий на труби, крани та вентилі розтягли.

***

Що це все про погане та не дуже гарне? І далися мені ті депутати? Та я їх на своєму віку бачив, як Віталь Михалич бомбонів на зорі свого політичного злету над Чернівцями. Кіко бачив-перебачив, що й згадати нікого. Бо ж не ними славна наша буковинська земля. Ой не ними. А єнотами. Бо хто би про ту Буковину і ті Чернівці весь тиждень говорив, якби не єноти у продмазі в Сторожинці нам славу зробили. Але слава славою. Річ вона скороминуща: "Sic transit gloria mundi".

А от користь нам ці дві тварюки смугасті принесли неоціненну. Дивіться самі. Вони нашу ковбасу їли? Їли. І наш сир їли? Їли? І наші печеньки гризли? Гризли. І шо? А нішо. Живісінькі-здоровесенькі збацали потім по району діткам їзду на лісопетах і самокатах і поперли далі бабло косити. І ні поносу у тваринок, ні гикавки, ні печії. Отже, не все так вже безнадійно.



Нашу ковбасу, сир і печеньки можна їсти! Можна, громадяни-співвітчизники! Можна! Та я би після цього пам’ятники єнотам поставив у кожному ковбасному цеху і кожній молочарні. А на печеньках "Рошен" намалював би двох щасливих, щокастих єнотів і слоган: "Наші печеньки їдять навіть єноти!" І всіх інспекторів Держпродспоживслужби замінив би на єнотів. На чолі зі Старшим Єнотом. І навіть би купив їм по самокату. Повірте. І для бюджету було би значно дешевше, і ефективність та результати перевірок зросли би в десятки разів.

Я он вже собі почав єнота домашнього приглядати. Буду з ним до супермаркетів і на базар ходити. Хай спершу все спробує, а потім будемо брати. До речі, його можна буде і в оренду здавати. Все ж якийсь бізнес.

Олександр МОСТІПАКА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram