У Чернівцях кандидат у секретарі вийшов із-за чорної фіранки. Єноти-крадії подали добрий знак депутатам і меру, а Бурбаки і Продани помирилися. Шутю я так. Лише на мить для файної фунтиграфії.

***

Дворічна "Гра наперсточників" вийшла на фінішну пряму.

На світ божий із темних і слизьких, як привізні голландські слимаки, підворіть чисто-конкретно європейського міста над Прутом вилізли зібрані підписи за "не першого і не другого" нашого нового зверхника – міського зіц-секретаря. І жодного тобі секрету. Підписи зібрали за "хай благословен буде" (вже пора кланятися, тримаючи в руках притиснуту до грудей спортивну шапку "Адідас", і нести десятину) Василя Сафроновича Продана.



Бо дехто з наївних ще думав, що Сафронович – то наш кардинал Рішельє з відомого радянського водевілю за участю Міші Боярського. Мовляв, сам за фіранкою, а в зіц-прєдсєдатєлі – свого пацана. Ага. Ось вам великий карась. Сафронович – конкретний бізнесюк – з дебитом-кредитом, "ти мені – я тобі", "рупь дав – три взяв", "куртка замшева. Три. Куртки замшевих". Два роки ту раду "поїти, кормити і в ясла досипати", а на фініші сказати: "Пацани, ви руліть, а я далі - за фіранку". Та який же Митро після цього поважати буде!

Тому все пораховано, лохів розведено, лошиць прикуплено, тілівізор замовлено (три тілівізори), аналітіків із аналізами в Інтернет-масу "а я сєводні пірожків із пєкла і прічьоску здєлала, о, какой музчінка на сєкрєтаря" запущено. Все, як у відомому анекдоті: "Я її напував. Я її годував. Я її одягав. Я її й танцювати буду". Так що недаремно Володька першим прибіг в оргвідділ із криками: "Ваську на царство! Ваську на царство!" та ще й другий підписався (перший, звичайно ж, вождь Віталь Михалич). Його, до речі, якщо на секретарі вже не подали, то, думаю, скоро канонізують і на хоругвах та братствах зобразять – зіц-прєдсєдатєль - то вже надто дрібно для великого вождя, який руку самого Кирила так поцьомкав, що аж обслинив.

***
Та все ж, думаю, то циркове чернівецьке шоу "Зіц-прєдсєдатєль" матиме неабиякі позитивні наслідки для розвою, звою і завою в сувої нашого славного міста, де навіть посол Німеччини шукає зразки етнічної толерантності (у них то після сірійського великого ісходу вона явно дала тріщину).

Недаремно ж два циркові єноти саме на Буковині об’їли і обпили генделик. Єноти, та ще й циркові - то вірний знак, що з секретарем все буде "аллес гут"!



Бо, по-перше, зуби тих єнотів дуже навіть схожі на зуби багатьох представників нашого депутатського корпусу. А. по-друге, єноти виявилися також всеїдними – пакували у генделику за обидві щоки та свою єнотячу пазуху і масло, і ковбасу, і сир, і печеньки та конхвєтки "Рошен" (і не побоялися, і не погидували). Оце так пацани – все, як у нашій ратуші – нікого не бояться. Як там у Роберта Рождественського: "На пять замков запирай вороного - выкраду вместе с замками".

А, крім єнотів, другий вірний знак того, що "на районє всьо буде пучком" із появою нового зіц-прєдєсдатєля, - заява мера.

"Майже два роки говорю: хоч дідька лисого собі оберіть секретарем і я буду з ним працювати", - сказав мер. І який привід у мене йому не довіряти? Нема. Бо мер вже давно у тій ратуші перетворився у такого собі пророка Іону, що виживає в череві ненаситного кита.

А раз пророк, то знає, що каже. Лиш скаже, що он там-то провалять – провалили, лиш покаже, що отам вкрадуть – дивись, вже й вкрали.

І депутати до нього прислухалися ж. Не висунули в секретарі ні волохатого, ні пелехатого, ні вусатого, ні бородатого, ні з епіляцією, ні без, ні з манікюром, ні з педикюром, а саме такого, якого і просив мер.

І це ж не лояльні висували, а справжнісінька "аппазіція": пацанська фронда, "кріпаки білого брата Івана", Зять, Дєвочка, Бодя і прилиплий до них Славко. Ще когось забув, але "дідько лисий" із ним – пощастило пацану. А якби висували секретаря ті, хто трохи добріший? То вони би знайшли зіц-прєдсєдатєля ще більш відповідного критеріям мера – такого, як куля для кегельбану. Тож всьо в ратуші буде окей. А як "окей" - читайте далі.

***
Отож. Перший день із житія зіц-прєдсєдатєля.

Сцена перша. Секретар сидить, розвалившись у кріслі. Напруга не спадає. Від неї трясеться графин із водою та стакан на підносі. Раптом двері прочиняються і заглядає кругленька пані з найдобрішим виразом обличчя:

"Чого розсівся? Ану пішов до роботи. Нині три комісії, шість нарад, п’ять брифінгів, вісім покладань, купи вісім вінків, а ще десять вручень – купи десять букетів, скажи, хай випишуть двадцять грамот і купи ще всім по гвоздиці. Рухайся, рухайся! Куди пішов? Двері он тут. І щоб мера згадав і не забув про всьо прозвітувати. Ану повтори: вісім вінків, десять букетів, двадцять гвоздик. І за свої. За свої. Ти ж, коли он там сидів, штани тер, то не виділив на це жодної копійки".

Сцена друга. Володька у піджаку, рожевенькій сорочечці і краватці зі стосом паперів починає бігати кабінетами з криками:

"Пан секретар сказав! Пан секретар доручив! Пан секретар вимагає! Пан секретар наказав!"

У кожному кабінеті Володька тицькає кожному по паперу з підписом зіц-прєдсєдатєля. Кожен акуратно бере "доКУмент" і засовує його глибоко у… шафу. Потайки жалкуючи, що не може це засунути Володьці у потайне місце, але мріючи, що рано чи пізно цей інтимний момент таки настане.



Врешті-решт, на багатьох дверях мерії ближче до середини дня з’являються наклейки: "Обід", "Обережно, злий пес", "Дохтор приймає лише по п’ятницях", "Ревізія", "Переоблік", "Чай – лише за гроші!", "Нема світла". А на одному з кабінетів за дивними залізними дверима взагалі висить промовистий папірець: "Пішов на…!" Тут Володька оглядається на всі боки і намагається крадькома підсунути доручення зіц-прєдсєдатєля ногою у шпарку під двері. Звідти лунає: "Бєшлєй, сходи до школи, шо, читати не вмієш?".

Почервонівши, Володька ховає папірець, прикриваючи ним інтимний момент. Так пробігавши весь день, він ввалюється до зіц-прєдсєдатєля в кабінет. Там весь у милі перед купою грамот і гвоздик сидить секретар: "Ну, бля…" "Перевтомилися, пане Василю?" "Дякую за вірну службу", - відповідає той, згадавши подумки надпис на дивних залізних дверях.

Сцена третя (фінальна). У кабінеті зіц-прєдсєдатєля прєдсєдатєльствують запрєдсєдатєльствовавшієся. Старший чоловік із цапиною борідкою розповідає про "царя Каспрука", про урізання-нарізання-дорізання-обмеження-перегляд- доповнення-довивчення-тлумачення-ро’яснення повноважень, згідно з частиною 13-ю положення про доповнення до додатків і перегляд Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Секретар вдає, що уважно слухає. Віталь Михалич видає свою присутність періодичними зауваженнями: "Я - юріст!".



Володька намагається всунути своїх 30 мідяків, але його роль визначена – розносити папери. Інші, хто дрімає, а хто у смартфоні "фейсбучить" жінці додому замовлення на вечерю, посилаючи віртуальні цьомки та інші знаки уваги, бо не хоче через бородатого вуйка залишитися голодним. А бородатий вуйко входить у раж: руками розмахує, папери зі столу сам собі під носа тицькає, до неба очі піднімає (щоправда, там стеля). Тобто насолоджується власною геніальністю, вченістю, освіченістю, розумом, красою, суперпуперовістю та власною надважливістю. Всіх приводить до тями бамкання годинника на вежі ратуші. Врешті, документи складені, проекти завізовані. Володька бере три мішки і набиває їх паперами.

Далі перетягають мішки через коридор, кидають Каспруку за двері і розбігаються.

Каспрук встає, обережно так копає один із мішків черевиком (а раптом цеглину підклали?), переконується, що все гаразд і з усього маху двома ногами заганяє ті мішки подалі у куток. Входить Шиба. "Павлович, ви що, невже за "Буковину" геть нема кому грати?" "Та є ще. То я розподіл повноважень хринячу". "І що?" "Що? Що? Хочеш, то твоєму управлінню передам, хай розгрібає". "Та що ви, Павлович, свят, свят. Ми то вам що поганого зробили?" "Отож бо. Поки нічого. То хай у кутку полежать. А як тільки зробите погане, то так ті мішки до вас і перекочують". Шиба задом, задом і до дверей, весь час хрестячись, вивалюється з кабінету. Каспрук включає мультик про їжачка у тумані і знімає стрес. Завіса.

У "Санта-Барбарі" 2137 серій. А це лише якась 30-та…

***

Та оскільки Чернівці – то так собі, дріб’язок пузатий, який цікавий хіба що німецькому послу, то наші депутати, навчені своїми юридичними радниками, замахнулися вже на всесвітній перерозподіл повноважень на користь охлоса, демоса, Кроноса, піфоса і Шрайбікуса. Кажуть, що коли їх викликали в парламентський комітет для пояснень, чому вони перетворили сесійну залу в кошару, то ці мудрагелі почали втирати народним депутатам, що в усьому винні…. вони ж. Мовляв, це вони через свою недолугість не провели реформу місцевого самоврядування, конституційну, пенсійну, земельну і відмовилися взагалі від кардинальної реформи сексуальних відносин.

І почали шпарити нардепам щось із копій шпаргалок Бориса Артемійовича. А далі наших Остапів понесло. Натаскані у "Сорбонні" на вечірніх семінарах і тренінгах, вони погнали про реформу ООН, ЮНІСЕФ і ЮНЕСКО, внесення змін у Міжнародний пакт про мирне використання Арктики, внесення доповнень до статуту Міжнародного союзу захисту дикої природи (у частині збереження рідкісних, вимираючих видів рептилій).

Врешті договорилися до того, що конкурс "Міс Всесвіт" проводиться не там і не так і що дівки там не всі файні, а у Чернівцях навіть кращі є. Тут нардепи офігіли остаточно і зі словами "Трамп, Трамп", зашикали на цих дивних заїжджих ходаків із провінції, виперши їх за двері. Далі сіли думати, але поки що так нічого і не придумали. Тому вирішили звернутися до праць Вільгельма Грізінгера і пошукати там розгадку цього феномену.

Бо раніше як було. Як писав класик, "да вот беда: сойди с ума, и страшен будешь как чума". А зараз прикрився мандатом і, як писав той же класик, "и силен, волен был бы я, как вихорь, роющий поля, ломающий леса".

***

Біда спіткала моїх сусідів на Нижній Калічанці. Мало того, що маршрутки припинили їздити за графіком. Так у них ще ж є і супер-пупер активний депутат Володька.

Так от він надумав на знак протесту, що не їздять маршрутки, перекривати там дорогу. Логіка цього проста і зрозуміла. Якщо не їздять маршрутки, то треба перекрити дорогу. Все одно ж вони не їздять. А якщо там раптом хтось і проїде, то своїх пропустимо, аби не отримати домкратом по голові.

Але я би хотів заспокоїти своїх сарак-сусідів. Володька то, звичайно, чоловік системний, глибоко вдумливий, надміру організований і до всякої роботи придатний. Особливо для селфі – це таке самофотографування. У цій справі крутіший за нього лише Іван Миколайович – тому він і голова крайового парламенту, а Володька – лише калічанський сенатор.



Так от, я про своє. Знаючи Володьку ледь не з пелюшок, можу запевнити, що перекриття триватиме лише на час селфі, ну і ще може для сюжету "ЧП" про те, як Каспрук дітей і бабусь замучив. Далі можна йти по домах і пити пиво. Маршруток все одно не буде. А якщо і будуть, то Володька тут зовсім ні при чому. Він просто робив селфі. Спочатку на фоні пікету, а потім на фоні маршруток. Бо як тільки вони там із якогось дива з’являться, то перше селфі буде "Володька – на фоні маршрутки".

Так що мені ще пощастило, бо я живу на Верхній Калічанці і в мене депутатом не Володька, а Таня. Таня – мовчазна, скромна, мила панянка і ні маршрутки нашої єдиної №42, ні тролейбуса №4 ще не чіпає. Тож поки що їздимо, гей! Поки Бодя Ковалюк із Тонею Бабюк та інші борці проти кредиту ЄБРР та автобусів для тролейбусного депо ще не поховали остаточно старий комунальний тролейбусний парк.

***

У нас на Буковині таки триває державне будівництво, як ніде. Семимильними кроками валимо. Та де там семимильними – мінімум восьмимильними. Раніше як було. Був секретар обкому партії – як правило, якийсь тимчасово "понаїхавший". Були у нього ще декілька секретарів – хтось із місцевих, а ще один – від румунської меншини. Так і правили, поки самі то все і не розвалили.

А тепер у нас секретарі обкому – виключно патріоти-державники. От і цього тижня патріота-державника Куліша на посаді секретаря обкому партії "БПП "Солідарність" (це ж треба так назву польського антикомуністичного руху спаскудити) замінив в. о. секретаря обкому партії, теж патріот і теж державник Іван Рибак.



Тобто, я так гадаю, що, якщо хронологічно порівняти з КПСС, то та партія БПП уже десь перебуває на стадії пізньої перебудови. Якраз перед самим ГКЧП. А більш достойного кандидата, який би у такий складний період партійного будівництва міг очолити такий безнадійно складний і хитро зроблений партійний організм як БПП, окрім Івана Петровича, нам ніде не знайти. Навіть у Польщі. Бо такі партійні будівники є тільки у Микитинцях. Ну, ще може зрідка зустрічаються у Чернівцях, Ріо-де-Жанейро та Одесі.

До речі, "хай ся йому не гикає", Петро Дмитрович вже проголосив Івана Петровича майже губернатором. Я йому, звичайно ж, вірю, як завжди. Бо хто у нас нині губернатор? "Дєдушка". А тут патріот-державник із Микитинців. Молодий, завзятий та ще й загадковий весь такий, як отой "Хрінзнаєщоробив". То чому би не поєднати в одній особі одразу два титули – і партійного вождя, і губернатора. То у відсталій радянській імперії, що жила за залізним парканом, секретар обкому і голова облвиконкому були різними людьми. А ми ж молода, прогресивна, процвітаюча демократія, заквітчана державним будівництвом та його будівниками, як червона калина у заростях бузини і кропиви на березі закиданого кізяками струмка.

***

Унікальне фото хтось зробив на відкритті почесного консульства Німеччини у Чернівцях. Ніжне таке. Добре фото. Людяне, що аж білі завидки беруть. На ньому однокурсники - бізнесмен Олексій Бурбак і народний депутат Оксана Продан.

Так-так. Вам не причулося, Олексій Бурбак і Оксана Продан. Це той самий Олексій із родини Бурбаків, яку постійно – 24 години на добу - "поносить" медіа-імперія чоловіка Оксани Василя Продана, а також він сам і купка його депутатів. А це та сама Оксана з родини Проданів, яку постійно – 24 години на добу - "поносить" брат Олексія Максим Бурбак, а також належне йому інформаційне воїнство.

От ви можете уявити, щоби ви своїх однокурсників (Василь, кажуть, теж ніби однокурсник Олексія, а Олексій – Василя) "поносили" 24 години на добу – і в сніг, і в дощ, і в спеку? Я – ні. То що ж це таке?



Чи то у нас геть корозія якась усього. Чи то совісті і цінностей. Чи то просто здорового глузду. Чи то ми давно пустилися берега і все ніяк не можемо до нього прибитися? Чи то може вони на публіку все. Мовляв, я борюся з тобою, ти борешся зі мною, а ми боремося з ним. І нас, лохів, так розводять. Хто зна… Хто зна.. Якщо це правда, то це візантійщина якась і макіавеллізм. Але ж то було 500-700 років тому, а зараз надворі ХХІ століття, а учасникам цього не 70-80 років, а 35-40. А що далі?

Олександр МОСТІПАКА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram