Спека, спека. Плавиться мозок. Плавиться. А якщо його нема, а він все ж плавиться? Тоді це називається політичним життям.

***
У Чернівцях з’явилася своя символічна місцина, як от Мамаїв курган, Сапун-гора, чи Дюнкерк – вулиця 28 Червня. Вулиці катастрофічно пощастило і при правильному маркетингу її можна продавати за великі гроші – і туристам, і просто роззявам. Бо де ще і в якому місті України вулиця одночасно має назву дати приходу у місто "освободителів" і дати ухвалення конституції держави, яка від цих "освободителів" ніби то "освободилася"? Нема? А тут є.

Отож спочатку впарюєш роззявам про те, чому вулицю назвали на честь "освободителів", а потім пояснюєш, чому її назву не декомунізували. Очевидно "освободителі" про щось здогадувалися і прийшли до Чернівців у 1940-му році саме у день Конституції України 1996 року. Точно якась нечиста сила до цієї історичної метаморфози руку доклала.

Та найбільш символічним місцем цієї символічної вулиці відтепер стане місцина, де днями зійшлися у жорстокому безкомпромісному бою власник "готелю Бешлея" високоповажний бізнесмен і політик Анатолій Чесанов і значно більш високоповажний політик всеукраїнського масштабу (чому Анатолій, і не тільки він, страшенно заздрить) Максим Бурбак.



Виявляється, високоповажний Толік спер у більш високоповажного Макса (чи то в його брата) півтора метра землі по всіх довжині будівлі. Звична в Україні справа – в колі добропорядних бізнесменів "іплом не щолкай". Що з "Мерседеса" впало, те пропало.

Другий би зробив вигляд, що про то забув і тишком гадив би під двері "готелю Бешлея" ще років 30 – то рибою стухлою, то котиком здохлим, то просто штанці нічкою темною би скинув на порозі після вечері огірками з кисляком, то воду би перекрив, то газ. Але не Макс. Той чесно і відкрито вирішив показати Толіку, який забув, який на вулиці рік, хто на районі хазяїн. Що далі було, всі бачили відео. Толік на передовій, За ним вождь простолюдинів Віталік, далі у коридорі зі смартфоном Ростік Білик (все ж кандидат наук і професорський син, то ж панське то діло руками розмахувати і на решітку кидатися - видно хроніку писав, бо йди потім доводь історикам, хто у тій війні – верблюд, а тут раз - і у Ростіка вже готова "Хроніка ясновидця, провидця і правдолюбця"). Ну і "звєзда бойов" за готель брата Таня Бешлей з пластиковим баняком води. Добре, що хоч з іншого боку не було знаменитої "банди чотирьох" Яценюка-Бурбака-Федорука-Каспрука, а лише якійсь хлопці у чорних футболках.



А то був би повний армагеддон – остання битва у Чернівцях сил добра зі злом (причому така собі цілком демократична битва – глядачі самі обирають, на чиєму вони боці і всідаються перед телевізорами і компами з колою і попкорном) . А так вийшов дешевий водевіль ( і водолій) невідомого автора, поставлений для чисельних труп легковажних дівок із паризьких нетрів, що копіювали знаменитий "Мулен руж" задля сякого-такого заробітку. Загалом же, для нашого села і то якась подія – не все ж сесії в шортах та виконкоми з фешн-гламуром транслювати.

Кого вранці після цього шоу здибав – трималися за животи. Ржу німагу. Дехто навіть, ділячись думками, сказав, що то буковинська класика на новий лад в сучасній обробці та з модерними декораціями – "Земля" Кобилянської. Та я би так трагічно цей водевіль не оцінював – все ж жертв і потерпілих нема, струмом нікого від зварювального апарата не вбило (поки що), водою з "водомета" Тані Бешлей не залило, уламками цегли не засипало. Це все ще попереду: лайно і кипляча смола замість води та бейсбольні бити (як варіант і найбільш дешевий, і зручний і головне – традиційний та звичний – ще руки пам’ятають).

Тому думаю, це дещо інша,, але не менш колоритна і не менш ментально-традиційна українська класика - "Толік-Параска" проти "Макса-Палажки". Бо "Земля" - це тяжка, соціальна, чисто буковинська трагедія, дріб’язково-малоземельна якась і зла до безвиході. А те, що було на 28 Червня – це вже ближче до класичного центральноукраїнського – широта душевна (свиснув півтора метра землі), "хрін тобі, а не мою землю" (замуровані, а потім заварені вікна), бурхливе весілля "на все село" (телекамери, журналісти, поліція).

Ну і звісно, дуже так делікатно, але "в тєму" вкраплена сюжетна кульмінація "то моя межа" - це коли Таня поливає опонентів з пластикового баняка (у класичній інтерпретації українські сільські жіночки поверталися до межі спиною і задирали на голову пишні спіднички (а стрінги тоді ще не носили).



То чому ж все таки "Земля" з її сокирами, лопатами, косами, граблями та важкими підборіддями і похмурими обличчями тут неактуальна? Та тому, що у Чернівцях фактично не залишилося корінного населення, а майже всі учасники водевілю – нащадки (у різних колінах) із понаїхавших після війни. Тому я би й увіковічнив ці події як "Битва понаїхавших на вулиці "освободителів" імені Конституції України". І банер би (гранітний із позолотою) повісив через усі два "готелі": "Право приватної власності – священне і непорушне – ні метра землі ворогу. Таня Бешлей".

А, якщо підійти до цього місця з великою фантазією, то там такого можна наробити – і "Музей "Ремейк із 90-х", і майстер-клас "Чим залити (заварити, зашпаклювати) вікно сусіда, яке він встановив у вашій хаті?", і просто меморіальні дошки встановити – групові та індивідуальні - кожному із учасників.
А загалом не соромно? Їм за себе точно ні. Мені за них теж ні. Бо думаю, що далі буде гірше.

***

Ще одна важлива історична подія цього тижня сталася у Чернівецькій міськраді. Рятуючи від переслідувань і репресій "політика без громадянства" Міхо Саакашвілі, його буковинський соратник Іван Гончарюк приперся на сесію міськради у футболці, шортах та сандалях на босу ногу.



З подиву у багатьох портретів бургомістрів повідпадали вуса і бороди, а дехто втратив і пейси. Втім, сам учасник репризи та його колеги нічого незвичного в цьому не побачили і голосно та довго "відгавкувалися" від недругів у соцмережах, звинувачуючи тих у продажних, підступних "наїздах" на підростаючого, молодого і перспективного політика, який наразі так дбає за народ і так стурбований його нелегкою долею, що не спромігся купити собі штани, шкарпетки та сорочку з коротким рукавом.

Втім, Іван Дмитрович, попри всю екстравагантність його шортів і сандалів, далеко не самотній у тих нових віяннях стилю і моди, що охопили Чернівці в останніх років п’ять. Наприклад, днями вождь усіх простих людей і улюбленець бабусь Віталій Михайлович прибули на зустріч із представницями ініціативи ЄС по боротьбі з корупцією в Україні у сандалях на босу ногу. Тіпа, шо, дєвочкі, потанцуєм? Дєвочкі виявилися "непонятліві" і звалили, так і не продефілювавши з Михаличем у віденському вальсі. Феміністки, видно.

До речі, про Відень. Вже минуло три роки, як там безнадійно засів ще один законодавець чернівецького стилю і моди Дмитро Васильович Фірташ. У 2012 році він виявився єдиною особою за всю історії Чернівців, чиє дорогоцінне тіло висадили із машини прямо під сходи "будинку з левами", заїхавши на майданчик перед будівлею, і в оточенні здоровенних "лосів" провели всередину. Такого собі не дозволяли ні монарші особи, як от імператор Франц Йосиф, чи румунський король, ні президенти України та Румунії, ні навіть "князь всієї Буковини і Бессарабії", його мосць Михайло Миколайович Папієв. Та, врешті, хто вони такі всі, як то був сам "Митро з Синькова".

Тож, якщо у вас бабло рве кишені, то можете заїхати броньованим "Мерсом", хоч на сходи ратуші, хоч у кабінет мера, чи губернатора (не кажучи вже про апартаменти голови облради).

Якщо ж ви борець за справедливість і соратник самого Саакашвілі, то можете ходити у шортах не лише до міськради, а на прийом хоч до Папи Римського, хоч до британської королеви.

Ну а якщо вже ви загальновизнаний вождь простого народу, тоді вам прямий хід у сандалях на босу ногу, хоч у Кремль, хоч у Мавзолей, хоч на прийом до президента Порошенка (тим більше до нього).

Головне при цьому сказати пароль: "Вибачте пане, та то я з Чернівців".

***

Несподіване прозріння, але досить специфічне, цього тижня найшло на відомого чернівецького письменника, архіваріуса і потрошителя старих радянських газет та душ давно почилих радянських інтелігентів Сірожу Воронцова. Його спроба проїхатися у чернівецькому тролейбусі виявилася не такою вдалою, як Сірожа сподівався. Він чекав, чекав, а тролейбус все не їхав і не їхав (хвилин 25, от дивина), а маршрутки все їхали і їхали набиті "оселедцями по-чернівецьки". Врешті, щось таки приїхало, велике і гримуче, схоже на колишній тролейбус, і відвезло Сірожу "куди нада".

Так от з цієї всієї жахливої і майже апокаліптичної, як для кожного провінційного інтелігента, що зіткнувся із реальною, а не фейсбучною дійсністю, історії, Сірожа робить панічні висновки: "Аааааааааааа.. Робіть щось із Іванічеком (начальнік тролейбусний такий)… Ааааааааааа… Змова тролейбусників із маршрутниками". Ну і далі щось таке, де всі всіх у чомусь підозрівають, але ніхто нічого не робить, бо… підозрівають. Тобто, зайняті ділом.

Так от, Сірожа. Відкрию тобі велику превелику таємницю, якої не знає навіть сам Василь Грицак. І вписується вона у звичайнісіньку філософську категорію "причина-наслідок": не вистачає тролейбусів – вони не їдуть; не вистачає водіїв – тролейбуси теж не їдуть; не вистачає запчастин для накупленого металобрухту – він теж не їде.

Так що коли ти, Сірожа, і твої "сотоваріщі" боролися з кредитом ЄБРР, то тре було підходити до цієї боротьби хоч трохи по-філософськи. А тепер можеш поцілувати той тролейбус, що їде вперед, у ліву фару, а той, що повертається назад – у правий стоп. Ага, забув. А ще на польсько–українському кордоні можеш наздогнати водія чернівецького тролейбуса і поцілувати його… у небриту щічку, аби повернувся додому їздити на тому, що йому накупили і ще накуплять твої "сотоваріщі", разом із якими ти боровся проти кредиту ЄБРР. І нічого лічного , Сірожа, лише "причина-наслідок". Лише філософія. А не знаєш філософії, тоді ходи пішки. Або позич "Тойоту" у Бешлея – він, як бачиш, на відміну від тебе, чистий матеріаліст.

***

Скоро ми всі (чи майже всі, мені так точно ніц не перепаде, бо таке я г… ) будемо багаті і щасливі. І ощасливить нас сам Василь Сафронович Продан. Судячи із того, що за два роки тяжкої і виснажливої політичної боротьби за права бабусь крокодил так і не зловився, а кокос не виріс, Василь Сафронович вирішив піти "в останній і решітєльний", де "хто був ніким, той стане всім". А який ще є найбільш дешевий у світі спосіб добитися всенародної любові в рекордно короткі терміни? Правильно! Роздати, розкидати, засіяти гроші. Зрозуміло, що не свої.

Своїх шкода, Дітки підростають. Двійко. Челядь дзьобики щомісяця роззявляє: "Дайте, не минайте". Медіахолдінг ще. Боти. Просто прошаки… Та мало хто… Тож вирішив Василь Сафронович від доброти душевної, щирості людської і щедрості небувалої, змахнувши скупу чоловічу сльозу на піджак Віталія Михайловича, роздати 100 мільйонів бюджетних грошей. Не своїх, не Толіка, не Валєри (той взагалі в сільраді живе), а наших спільних.

І що думаєте, таки роздасть. І буде щастя. І буде повна і тотальна, як у КНДР, перемога "Рідного міста" на виборах. І буде більшість. І буде Віталь Міхалич мер, а Василь Сафронич – регент. Бо прийдуть "ощасливлені" і на знак глибокої вдячності будуть ставить галочки у бюлетенях навпроти тих, хто роздав 100 мільйонів не своїх грошей. І вистачить їм тих щасливих по 300-400 писків на округ, бо інші просто не прийдуть. І що робити? І нема на то ради? Є. Прийти тим, хто не "ощасливлений", але ще притомний, адекватний і не мріє про "халяву" за чужий рахунок. І показати у бюлетені "остапам ібрагімовичам" відомий жест по лікоть "А ось вам, пацани!Риба!" Отоді пройдисвіти почнуть ставати політиками. Та, підозрюю, що це вже буде не при нашому житті.

***

Прикольну петицію днями зареєстрували чернівчани (не про парк Реформації, слава Лютеру): встановити на всіх зупинках громадського транспорту, де нема дерев (а їх скоро не буде ніде) розприскувачі води.

Я "за". Але пропоную встановити їх взимку, щоби перевести "стадний інстинкт" при посадці у громадський транспорт в "інстинкт самозбереження", тоді може у нас будуть не табуни, а черги, як в інших не таких цивілізованих, як Чернівці, містах . А зараз пропоную зо три зайвих рази на день просто поливати центральні вулиці та вулиці, де ходить громадський транспорт. Нема грошей? То запитайте у Василя Сафроновича. Він он зібрався 100 мільйонів роздати "на халяву". То може знайде декілька десятків тисяч на бензин і воду для "Міськшепу". Хоча, вже скоро дощ і спека спаде… То краще вже "на халяву" роздавати, а не на воду.

Олександр МОСТІПАКА