Чому «не росте кокос» і свічковий магазинчик для захисника трудящих. Блог Мостіпаки

Чернівці вже давно мала б охопити тиха літня сплячка. Та не так все, ой не так. Хтось гребе під себе, ніби востаннє, тож спати йому ніколи. А хтось пильно стежить за тим, щоби гребли хоча би у межах пристойності. Відповідно, йому теж не до літа, пляжу і курортних романів.

***

Здавалося би, витрачені мільйони на політичну клоунаду, мочилово всіх і вся, найм пропагандистів "курсу чучхе" та армії тролів і ботів, договорняки і сходняки з різними групками і жадібних, і просто заляканих партійними босами депутатів та членів виконкому вже давно мали би дати колосальний результат і нарешті встановити у місті навіки владу однієї партії та одного вождя. Та мрія невеличкого, кругленького чоловічка з дуже великим "Середнім пальцем" про те, що "завтра всі вони" приповзуть, прийдуть на напівзігнутих, будуть кланятися, проситися, розкаюватися, нести до ніг хоругви, цілувати "туфлю" і приносити "оброк", все ніяк не збувається.



Чому би це? Не знаю. Чи то імідж не той підібрано, чи часи вже не ті. Чи може і те, й інше. Та "щастя нема". Все, як у тій клятій пісні: "Плачуть, богу моляться…, не росте кокос". Прикладом того, що "щастя нема", стали результати опитування центру соціологічних досліджень ЧНУ та товариства "Знання".

Війна проти нових тролейбусів виявилася програною начисто. З’ясувалося, що люди хочуть нових тролейбусів і їм глибоко по барабану, хто, де і в кого візьме під це кредит – головне, щоби швидше купив. Тож тепер купівлею старого металобрухту іміджеві втрати великого і могутнього збірного образу "Депутати" нічим не компенсуєш і вони будуть далі наростати – в міру того, як розвалюватимуться старі тролики і "брухт із Європи". З тяганиною з виділенням грошей на ремонт доріг теж "лажа" - проблема, згідно з опитуванням, одна із головних у місті, а всім можна легко і доступно пояснити, хто на дороги гроші виділив лише у травні і якими "маячками" обставив виконавців робіт, щоби нічого не робилося досі. І тут теж проглядається великий і могутній збірний образ "Депутати".

Ну і нарешті, рейтинги місцевих так званих політиків, які на "слуху" (вони так собі думають). Теж виявилося, що справи кепські. Два роки (а дехто вже й усі шість, а то і більше) пускали слину, селфилися під кожним деревом, придумували тунелі, ліпили з себе і борців з "режимом", і так звану "третю силу", на кожну програму департаментів мерії придумували свою (тихо вкравши з тієї все, що можна вкрасти), а в результаті – від 0,7 до 1,5%. Оце так бізнес! Так навіть циган зі співомовок Руданського не ярмаркував. І це лише видима частина опитування. А що як є ще "таємні протоколи соціологів" і не оприлюднені вони лише тому, щоби не травмувати повністю психіку і так не врівноважених місцевих високоповажних і гордовито-гонорових персон?

А от хто може спочивати на лаврах, не напружуватися і зайвими "пішов на…" не псувати собі карму, так це "світ наш" Віталій Михайлович. Бо нинішній політичний процес, якість нинішнього місцевого політичного класу, а також його виборців, а також інерція дії колись (у 2012) вкладених у ВМ десятків мільйонів гривень дають йому змогу спокійно зустріти в міськраді і 50-річчя, і навіть (за щасливого для ВМ збігу) 60-річчя. Бо поки не засохне в Чернівцях в останній пластмасовій чашечці "За Михайлішина" останній фамільний кактус, ВМ завжди набиратиме своїх 10-15%, незалежно від того, як партія на чолі з ним буде називатися – "РМ" чи "Завтра – долар по 8!". Тож ВМ має повне моральне право запитати тих, хто в його "обозі" і на його шиї їде вже не один рік: "Пацани, а ви хто такі і де тут я?".

Звичайно ж, більшість дружньо, а дехто і хором, верещать, що опитування – фікція, бо там товариство "Знання" і Ярослав Курко, а це Бурбак і Каспрук, а я то пишу, бо "мені платять". Та ні, пацани. Багатьох із вас, якщо не переважну більшість, я щиро і цілком безкоштовно вважаю міськими шкідниками та політичними ідіотами і, думаю, в глибині душі ви з тим погоджуєтеся (якщо не щодо себе, то щодо багатьох колег по сесійній залі чи партії точно). Але тут я не про вас, а про Курка і довіру до соціологічних досліджень кафедри соціології ЧНУ. Ярослава Курка знаю років 20, а його опитування пам’ятаю років 15.

Достовірність їх завжди була з похибкою в середньому 3- 4%. Хочете вірте, а хочете – ні. І пояснення цьому просте. Ярослав Курко був, є і назавжди залишиться науковцем. Незважаючи на те, де він був, є чи ще буде, крім науки. А "усе інше" (крім науки) для нього є не більше, ніж бажання перевірити на практиці, як діє те, що є в теорії.

***

Що робити, коли політичні перспективи, як туман над яром? Вкладати важко зароблене у всілякі новомодні штучки – ребрендинг, піар? Вибирати: ставати політиком, науковцем чи баригою? Визначатися з ідеологією, партією? Та на фіг ті заморочки треба. Гребти, гребти і ще раз гребти. Бо ж невідомо, що завтра буде – голод, повінь, зсув, лавина, градобій, мор, Ебола, чи нова "беха" задешево підвернеться ... Тому і гребуть.

Це найбільш зрозуміло, просто і природно. Депутат? Греби. Начальник? Хапай. Хапають? Втікай. Гребуть? Відкуповуйся. А чим наші чернівецькі гірші? Нічим. От і гребуть, і хапають. Отож, 11 липня міськрада має подолати (думаю, що буде дуже старатися і подолає) вето мера Каспрука на дозвіл ради його полум’яному опоненту, трибуну, захиснику трудящих та автору глобальних (навіть у межах Парижу) інфраструктурних проектів, справжньому заставнівському газді Богдану Ковалюку добудувати до геть обдертого і занедбаного генделика (навіть за Румунії таких шинків не було) другий поверх.



То не проблема, що мешканці проти і не біда, що та споруда там буде не лише дивною, але й недоречною - дозвіл дали, бо ми ж, справжні пацани, тут рулимо. А все, що проти нас, то організовують Каспрук і Карімова (мешканці ж лохи, хіба вони можуть проти чогось самі протестувати?). Та й хіба може справжній газда, майбутній претендент у мери (бо кого Вася ще висуне – не Таню Бешлей же), майбутній будівничий тунелю під людськими городами бути депутатом, заступником голови бюджетної комісії, балакаючою головою Сафроновича, мочилом мера і при цьому не мати свого свічкового магазинчика? Та де ж таке бачено? Це ж тоді не депутат, не заступник голови, а лошара якийсь. А так усьо пучком – є свій свічковий магазинчик, свій шинок, трохи поля, ставок, млинок і вишневий садок. Тил надійний забезпечено. Ще не народженим внукам ( мінімум трьом) по генделику відписано.

А тепер ти вже пацан конкретний і вже можна і в мери, і в губернатори, і в голови крайового зібрання. І в народні депутати, і навіть у президенти. А нема двоповерхового магазинчика - значить, лошара, лузер, невдаха і шлях тобі один – на заробітки до Польщі. Але ж Богдан Іванович не такий. Він той двоповерховий магазинчик хоче сьогодні, щоби потім повернути чернівчанам. Справді. Заходьте, гості дорогі, все задарма. Але то буде у світлому майбутньому. Коли БІ знову оберете депутатом.

***

Та якби ж то лише справжній заставнівський газда. З ним усе зрозуміло. Газда має мати хазяйство – сад, город, Рябка у буді, генделик на два поверхи, 10 гектарів рапсового поля. Бо без цього він уже газдою не буде, а саракою. А от що робити зі справжніми реєстровими націонал-патріотами? Що робити, якщо вони теж їсти хочуть і не лише пісні бараболі? І при цьому мають мандати нинішньої міської ради. Та тут сам Бог велів.

Хіба може справжній реєстровий націонал-патріот у такий небезпечний і відповідальний для країни час залишатися голодним? А чи може він нічого не мати, маючи мандат? Правильно. Не може. Бо чого він у раді протирає свої націонал-патріотичні штани? А де у наших Чернівцях завжди було найлегше заробити на масні барабулі? Правильно, На базарі. А чи видів наш реєстровий націонал-патріот якийсь кращий вид заробітків, окрім, як на базарі?

Не видів, бо все його життя минуло в оточенні базарів - продуктових, промислових, депутатських, партійних. Але ж місця базарні вже давно розписали більш хитрі – ще у 90-х. А де ще у нас нема базару, а місце людне – на перетині шляхів пішохідних магістральних? Правильно. Вулиця Кобилянської. Тому й вирішили два реєстрові націонал-патріоти, депутати Кандиба і Моклович проштовхнути ідею відкриття навпроти Палацу урочистих подій (за спиною у Свято-Духівського собору) ярмарку для народних майстрів. Типу сувеніри і вироби ручної роботи продавати. То не біда, що тих сувенірів (справжніх – із Чернівцями та Буковиною) як кіт наплакав, що якість їх бажала би бути значно кращою і, що на ярмарку на Кобилянської їх заледве вистачить на півтори-дві будки. Адже дерев’яна, обсмалена паяльною лампою табличка "Обережно, злий пес" чи "Теща – друг людини" не є виробом декоративно-прикладного мистецтва. Та націонал-патріоти мусять їсти, бо на голодний шлунок і мозок (ги!) просувати ідеї світової величі і виключності української нації, заборону абортів (правильно, бо інакше де тій нації взятися) та інші чудернацькі кліше кінця ХІХ століття якось важкувато.

Так що ярмарок на Кобилянської мусить бути, бо інакше нас спіткає повний провал у націонал-патріотичному розвої держави і нації. Так що вето мера на цей геніальний план перетворення Чернівців у масову торговицю, думаю, теж буде подолано. А оскільки у міськраді ще є достатньо обділених долею (тобто власним базаром чи генделиком), але дуже талановитих і винахідливих обранців, то ярмарки у нас поступово будуть розповзатися як нафтова пляма узбережжям, куди викинуло танкер. До того ж місць ще є достатньо для "освоєння".

Міськрада – ярмарок марнославства (вхід платний, виступи безкоштовно). Облрада – біржа тихого розподілу "потоків" (вхід безкоштовний, стеження за руками головуючого – платне). ОДА – лабіринт Мінотавра (за невелику плату відстежуєте рух документа кабінетами і його телепортацію в загадковому напрямку з невідомою метою). Неоране поле роботи. А ви заздрите Мокловичу і Кандибі. Та вони зі своїм ярмарком міфічних чернівецьких сувенірів тихо курять за стовпами на сходах міськради. Тут таке розвернути можна. А ідеї, вчення та ідеологію звідси на продаж? Наприклад, бариго-націоналізм, бариго-соціалізм, бариго-юлізм (це ваапсчє бомба), бариго-комунізм, бариго-лібералізм. Тим більше з нашими місцевими практичними напрацюваннями.

Та бариги у центрі, позбавлені ідеологічної основи і духовності, хапали би це у нас мішками і все за долари. Ще й слава би пішла по світу широкому. А її ж теж можна капіталізувати. Наприклад, відкрити ярмарок "На славу славних Чернівців". Там взагалі можна нічого не продавати – головне лише, щоби вхід і вихід були платними, а зовні не було видно, що там усередині.

Олександр МОСТІПАКА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram