Маленьких Парижів не існує. Блог Юлії Пацаранюк

Минулого місяця випала нагода провести кілька незабутніх днів у прекрасному Парижі. Так, саме прекрасному, бо як по-іншому можна назвати місто, яке є музеєм просто неба. Ледь не кожна будівля історичного центру – витвір мистецтва. Оскільки в столиці Франції я не була до цього вересня, вона справила на мене неабияке враження. Чисто! Так, немає закиданих мотлохом вулиць, немає сміття в метро (до речі, Паризький метрополітен входить до десятки найбільших у світі), немає безхатьків у коробках (кажуть, до Олімпіади їх повивозили кудись).



З пагорба на Монмартрі, з верхівки Ейфелевої вежі чи оглядового майданчика на Монпарнасі можна помилуватися панорамою міста. І, о диво, Париж білий! Усі будівлі в місті світлих барв – від холодної світло-сірої до теплої пастелі. Це створює надзвичайний шарм і неймовірну картинку. З розповідей гідів почула, що фарбувати будинки в будь-які інші кольори, які вибиваються з вказаної гами, заборонено, тим паче робити це "клаптиками", лише на свою квартиру. До того ж будинки раз на десять-двадцять років миють спеціальною технікою. "Ось як просто розв’язати проблему чийогось несмаку в підборі кольору для екстер’єру, – подумалося мені, – просто заборонити! З одного боку, якісь права порушено, але результат цього вартує!"



Крім того, на фасадах будівель суворо заборонено встановлювати прилади систем кондиціонування. Тому коли дивишся на будинки, а всі вони тут конкретної висоти, зайві конструкції не відвертають уваги від споглядання красивої архітектури.



Неймовірно ошатні й паризькі балкончики в центрі. Їхні ковані поруччя – ніби мереживо на сукні. І з балконами пов’язана ще одна заборона: на них не можна тримати нічого, крім вазонів із квітами чи таких самих кованих столиків із кріслами! Жодних строкатих парасольок і, боронь боже, старих меблів, коробок і всього того, що заважає у квартирі. Навіть за сушіння прання на балконі мешканцям загрожує штраф.



Це лише кілька моментів із цікавих розповідей про це величне місто, які привернули мою увагу. Проте, побувавши там, я зрозуміла: жодних маленьких Парижів не існує! І тепер я ніколи не назву так Чернівці. Не тому, що наше місто не таке красиве чи не таке величне. Просто це не Париж… І, як на мене, краще бути унікальними Чернівцями, ніж стояти в черзі маленьких копій Парижа, Відня, Рима. Наше місто по-своєму красиве, затишне і рідне. Воно має славну історію і людей, які її творили. І жодні порівняння йому, як і Парижу чи будь-якому іншому місту, не потрібні! Місту насамперед потрібні люблячі господарі, які дбатимуть про нього, мешканці, які дотримуватимуться правил і доглядатимуть свої будинки й прибудинкові території, митці, які оспівуватимуть і змальовуватимуть його неповторну красу!

З прийдешнім святом, любі Чернівці! З днем народження, рідне місто!

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram