Роки наприкінці XIX століття стали справжнім випробуванням для чернівчан. Налагоджене ділове життя аж на два десятиліття поступилося місцем банкрутству і зупинці підприємств.
Біднота харчувалася жолудями
Дуже голодними були 1865-1866 роки у Чернівцях: біднота змушена була харчуватися лише жолудями.
"Буковина" у ті дні писала про те, що голод і тиф – на порядку денному. Люди помирали з голоду. Лише протягом травня на вулицях підібрали 11 чоловіків і двох жінок, які померли від голоду. Не дивно, що почастішали крадіжки. З’явилися чутки, що деякі нужденні батьки продають своїх дітей.
Влітку до епідемії тифу додалася холера. Багато людей втікали з міста, бо епідемія набула
жахливих розмірів і поширилися чутки, що то – чума. Незважаючи на те, що одразу вжили запобіжних заходів і влаштували додаткові шпиталі, а також утворилися два товариства для порятунку хворих на холеру, помирало дуже багато людей.
Слабкий опір хворобі пояснювався голодом. Нічні великі похоронні процесії були жахливою картиною. Численні тіла померлих, за якими ніхто не доглядав, скидали на холерному кладовищі у великі ями і засипали вапном та глиною. Поширилося також безглузде середньовічне повір’я, що євреї відвертали хворобу від себе і переносили її на християн. Приводом для цього стало проведення євреями одного весілля на кладовищі як засобу відволікти хворобу від єврейських кварталів.
1866 року у Чернівцях від тифу і холери померла п’ятнадцята частина населення, яке нараховувало тоді 34 000 осіб.
До усього цього додалася величезна пожежа, яка сталася у вересні 1866 року у Чернівцях на вулиці Львівській (нині вул. Головна та Гагаріна між Центральною площею і мостом на Пруті), під час якої згоріло шість державних будівель і стільки ж приватних та римо-католицька церква. Пожежа розпочалася з будинку крайового суду і завдяки вітру так швидко ширилася довкола, що пожежна команда з її жалюгідним оснащенням та організацією не змогла достатньо швидко надати допомогу людям. До того ж не вистачало запасів води.
Сувора зима гнала
до міста вовків
Справжнім шоком для чернівчан стала морозна зима 1870 року. Тоді, як писав Р. Кайндль, була найнижча у наших краях температура – мінус 30 градусів. Через тривалі холоди мешканці міста почали хворіти, багато хто загинув через обмороження. Порушилася робота залізниці. Сувора зима навіть вигнала вовків до околиць міста, яких чернівчани ганяли з Винної гори (нині – горб, на якому розташовані Руське і Єврейське кладовища).
1 лютого близько о пів на восьму вечора можна було побачити Північне сяйво. Коли нарешті 12 лютого мороз спав на 10 градусів, згідно з повідомленням "Черновітцер цайтунг", це подіяло на мешканців, "як діє на нас травнева погода". Тієї зими загинуло багато фруктових дерев.
1-07-2006, 17:55
0
1 513
