До приходу на Буковину росіян 1940 року ліси у нашому краї перебували в приватній власності. На цьому фото 30-х років – лісова охорона лісової адміністрації, яка була розташована у місцині Єзар на невеликому плато за шість кілометрів від селища Красноїльськ. Назва походить від німецького слова "єзар" – земля, що провалюється, зсув. Незважаючи на те, що насправді грунт тут твердий і зсувів немає, назва прижилася до наших днів.У 1933 році німець Піклер (на фото він у другому ряду посередині) збудував будівлю лісової адміністрації. Згори було прокладено водогін протяжністю півтора кілометра. Дотепер у лісі ще збереглися оглядові бетонні люки на зразок наших водогінних, але зараз водогін вже не діє.
Дрова згори спускали дерев’яними жолобами
Біля приміщення лісової адміністрації було посаджено сад, збудовано господарські приміщення. Усі ці споруди розміщувалися на невеличкому плато. Нижче була водойма площею понад гектар – чудове місце для відпочинку. На вихідні сюди приїжджали панянки з родинами, ловили рибу, варили уху, розважалися.
У 30-х роках ставок відігравав ще й велику роль у тодішньому виробництві: вода із нього шлюзом надходила на велике водяне колесо, яке приводило в рух пилораму. Цей шлюз зберігся й до наших днів.
За архівними даними, в ті часи на Буковині заготовляли на рік 500 тисяч кубометрів лісу та виготовляли 140 тисяч кубометрів пиломатеріалів. І це при тому, що не було ні електрики, ні трелювальних тракторів. Деревообробні заводи діяли у Фалькові, Лукавцях, Берегометі над Сіретом, Нижніх Петрівцях. Ними опікувалися такі лісопромислові фірми, як "Хаїм Маркович і Шапір", "Гец і Ко", "Мозес Майданек" та інші. Пиломатеріали продавали до Росії, Бессарабії,
Туреччини, Греції, Італії, Німеччини, Індії.
Деревину 70 років тому заготовляли лише взимку. Дрова згори спускали дерев’яними жолобами (лотками). Для спуску ділової деревини використовували спеціальні сани – шлойфи (німецькі), які мали спеціальні пристрої для гальмування – райци (міцні сталеві ланцюги).
Дрова складали біля дороги або гірського потоку, а вивозили аж наступного року, коли вони добре висохнуть. Тоді їх можна було більше навантажити на підводу.
Була спеціальна вага – дрова зважували, і тоді відправляли їх до залізниці. Ділову деревину транспортували до переробних заводів тільки взимку.
Селяни носили на дорогу сніг, а пан кидав їм гроші
На Глибоччині і Сторожинеччині чимало лісів належало панові Миколаю Маврокордату. Старожили розповідають, що пан намагався вивезти ліс санною дорогою. А однієї зими, коли несподівано почав танути сніг, пан просив селян згрібати сніг з городів, подвір’їв і виносити на дорогу. Коли селяни виносили на дорогу сніг, пан йшов дорогою і кидав їм леї. У ті часи ліс охороняли особливо ретельно. Так, дощової погоди заборонялося в’їжджати до лісу. А дорога до урочища Єзар поблизу Красноїльська була вимощена дерев’яними брусами. Згодом їх засипали гравієм, розповів 77-річний мешканець Красноїльська Георгій Веля. Ця дорога і досі у доброму стані. Гравій на річці пересівали і підводами возили на лісові дороги. Була навіть спеціальна посада – капрал дідрум (румунське, тобто капрал від доріг). Він відповідав за стан доріг у лісі. Восени з доріг згрібали листя, потім замітали їх мітлами, щоби земля не набиралася вологи.
"Побережниками" – охоронцями лісу – були місцеві румуни (на фото вони у своєму національному вбранні). Без дозволу лісової охорони не можна було зрубати навіть лозину чи бук для вудилища. Категорично заборонялося випасати худобу. Для збирання ягід потрібно було мати спеціальний дозвіл від майстра-фештеря (ними, як правило, були німці). Селяни з особливою повагою ставилися до лісової охорони. І робилося це не зі страху, а із сумління. Намагалися зберегти ліс, бо він і земля годували цілі села.
А нещодавно мені доводилося бачити напівзруйновану альтанку в лісі, деталі з якої відпочивальники (якщо їх так можна назвати) використали для багаття. Зараз в лісі ні прибиральників, ні двірників немає. Ними за сумісництвом стають працівники лісової охорони.
Завдяки старанням нинішніх лісівників в урочищі Єзар поблизу Красноїльська облаштовано альтанки, перехідні містки, встановлено гойдалки, мангали для приготування шашликів. Зараз сюди на відпочинок приїжджають як з навколишніх сіл, так і з обласного центру.
