Останні події багатьох у Вашингтоні поставили на вуха. Якась маленька Україна зацікавила більшість арабських держав на Близькому Сході. Ай-яй-яй. А що ж воно таке сталося? Чого це раптом не бідні країни Перської затоки так активно прагнуть військової співпраці із країною, яка перебуває у війні вже 5-й рік? Хіба вони не союзники США і перебувають під їхньою гарантією безпеки? Як бачимо у реальності – гарантії безпеки від США – це ще не реальна безпека, а може бути зовсім навпаки.
Зрозуміло, що останні десятиліття США зробили акцент на дуже високо-технологічну та надмірно вартісну військову продукцію. Це цілком зрозуміло. Яка вигода продавати державі ( Пентагону) дешеву продукцію, якщо можна втюрювати ракети по декілька мільйонів доларів кожна. Але у нас ситуація була протилежна, нам потрібно засоби вже і зараз, і по розумних цінах аби максимально тиражувати та масштабувати виробництво зброї.
Усі тактичні наробки Другої світової війни стали застарілими та непрацюючими. Саме біда примусила нас бути креативними та на ходу змінювати підходи до ведення війни та шукати такі альтернативні засоби її ведення, які були б відносно не дорогі і водночас ефективні. Араби наявно побачили, що мало дружити із Трампом та "супердержавою". Потрібно не пуляти мільйонами проти копійчаних дронів, а мати щось таке ж дешеве та ефективне.
Тому в нас виникла унікальна можливість продати свої ідеї та мілітарні продукти на дуже не бідний ринок арабських держав Перської затоки та Аравійського півострова. Україна стала затребувана, бо має живий досвід протидії тій, без перебільшення, хмарі дешевих засобів ураження. Було б великим гріхом та помилкою не скористатися цією ситуацією. Вже згаданий мною регіон і зараз, і в майбутньому буде важливим районом постачання вуглеводнів. А отже і стабільності енергетичної безпеки не лише для себе, але і для світу. Тому навіть і після завершення бойових дій у протистоянні з Іраном немає гарантій, що мир там стане стабільним та тривалим. Тож практичні араби думають стратегічно. Можна подарувати літак Трампу, але від цього безпеки більше не стане. А можна співпрацювати з Україною, яка має ідеї, практичний досвід та зброю, яку можна тиражувати тисячами і мільйонами зразків.
Що нам може дати така співпраця? Кошти на масштабування виробництва. Зразки зброї, яка у цих державах готувалася до списання. Перспективи майбутньої співпраці, коли і у нашій державі настане мир. Адже, як архітектор, можу стверджувати, що за останні десятиліття країни Перської затоки здійснили справжнє диво у архітектурі та будівництві. Вони активно розвивають туризм і дуже зацікавленні у стабільній продуктовій безпеці, а ми залишаємось однією із головних житниць світу. А у разі становлення стабільного миру ця роль лише посилиться. Тому не здивуюся, якщо окремі арабські держави візьмуть активну участь у відбудові окремих сфер нашої держави. І принесуть нам нові технології та нову продуктивність. Нам потрібно думати про повернення наших мільйонів біженців із Європи та світу, а без нових робочих місць, гідних зарплат, безвідсоткової іпотеки на тридцять-сорок років на житло, таке повернення мало ймовірне. Тож переконаний, що ми не будемо надто противитися тому, аби взамін за наші дрони ми отримали хоча б із сотню арабських шейхів, емірів чи принців із їхніми інвестиціями у нашу оборонку та економіку. А, як вам здається?
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
