Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Послуги | Досьє | Досьє - відомі люди Чернівців Афіша | Пропозиція тижня | Юрист-онлайн | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Все почалося з того, що 1997 року хлопець з Верховини Любомир Кобильчук вступив до ЧНУ на історичний факультет, який, як відомо, подарував Україні не одну непересічну особистість. Любомир провчився два роки і …взяв академвідпустку. Згодом поїхав до Німеччини, навчався там у кіношколі, повернувся в Україну і зрозумів, що зніматиме кіно.
Випадково хлопець познайомився з продюсером і оператором-постановником музичних кліпів Олексієм Хорошком, котрий мріяв зняти трилер, тези до якого вже накидав. Любомир написав сценарій. Хлопці задумали неймовірне: зняти першу незалежну комерційну стрічку українською мовою для широкої аудиторії, побудовану на українських реаліях.
"Божевільні", – казали про них усі, хто спостерігав, як Любомир продає своє "Ауді", а Олексій закладає куплену батьками квартиру, щоби знімати кіно.
Але вони це зробили: 13 квітня 2006 року в широкий кінопрокат вийшов перший український трилер "Штольня".
Знімали під землею – у колишньому військовому доті
– Напевно, небагато знайдеться людей, які зважаться вкласти усі свої гроші у кіно, як зробили ви з Олексієм Хорошком…
– Справді, Олексій вклав у проект абсолютно усі власні заощадження. Є багато людей, які приходять до телестудій, телеканалів і пропонують свої сценарії. Але їм відповідають: "Так, сценарій – класний, але таких – багато". Ми ж вирішили відзняти чорновий варіант і вже його показувати, бо на відзняте кіно люди дивляться інакше, ніж на сценарій.
Зверталися за підтримкою до Департаменту кінематографії Міністерства культури і туризму, який, за визначенням, існує лише для того, аби підтримувати українське кіно. Але там, напевно, свої проблеми. Наступного дня після прем’єри ми отримали відмову у підтримці.
Олексій об’єднав свої зусилля з компанією "Артхаус Трафік", яка стала співпродюсером і офіційним дистриб’ютором "Штольні". Але і після цього проект, як і раніше, був недофінансованим. На фінальному етапі ми знайшли однодумців в особі торгової марки – коньяк "Алекс".
– Чи не було страшно, коли продавали машину, закладали квартиру? На виробництві власного кіно в Україні ніхто не заробляє…
– Ми не мали надії отримати одразу прибуток. Кіно – це така річ, яка приносить дохід протягом 2-3 років. Але не жалкуємо, бо отримали те, що хотіли. Ми чудово розуміли, на що йшли.
В основному фільм обійшовся в чотири мільйони гривень. В Україні зараз близько 150 залів, і це дуже мало. Щоби фільм себе окупив у кінопрокаті, потрібно близько 500 залів. Та відкриваються нові зали і, вважаю, скоро ми зможемо принаймні повертати вкладені гроші. Кіно повинно збирати найбільшу касу саме у своїй країні. Також ми довели, що в Україні можна заробляти гроші на кіно.
– Тим не менше, ви їх ще не заробили…
– Але ж не було ситуації, коли ніхто не дивився стрічку у кінотеатрах. Це питання часу. "Штольня" – це експериментальний проект.
Міжнародні права на фільм купила німецька компанія, коли ми показували його в Каннах. Також російські телеканали купили права на нього. Продаються DVD. Тому можу сказати, що фільм майже окуповує себе.
У Німеччині я навчився дивитися комерційно на кіно. В Україні багато творчих людей, але вони не вміють "продавати" себе, свій продукт. Тому вже на етапі написання сценарію варто думати, як його продати.
– Кажуть, що усі ваші актори – непрофесійні. Це принципово?
– З цим була велика проблема. Ми вирішили, що усі п’ять героїв – це студенти першого курсу. Почали шукати молодих акторів віком від 17 до 20 років. Виникла проблема – в Україні немає шкіл, де б навчали акторської майстерності. Є інститути Поплавського, Карпенка-Карого. Ми їх дивилися. Влаштували великий кастинг: за вісім днів переглянули майже тисячу людей. Розчарувалися, бо люди були далекими від того, що ми шукали. Тому відібрали винятково талановитих і тих, хто дуже хотів зніматися у кіно. Також нам слід було візуально потрапити у створені характери.
Протягом двох днів ми знайшли таких людей. Усі – непрофесіонали. Вони були дуже раді. Була така романтика, коли вони прийшли на знімальний майданчик. Два-три дні вони літали, але згодом зрозуміли, яка то важка праця. Ми ж знімали під землею – у колишньому військовому доті у селі Білогородка під Києвом. Там було дуже холодно. Якщо на вулиці було 30 градусів, то там близько 5. Доводилося пити багато чаю, кави, щоби зігрітися.
Коли знімали останні кадри – були й істерики
– Істерик актори не влаштовували з цього приводу?
– Коли ми знімали останні епізоди, була сцена, де героїв затоплює вода. Оскільки дот залити водою ми не могли і не мали права, нам довелося побудувати величезну декорацію штольні. Саме туди ми залили близько 12 тонн води. Вода була дуже холодною, і наші актори починали істерику, але усе владналося. Як я їх переконав? Сказав, що уся робота, яку ми виконали, буде марною, якщо не відзнімемо останні кадри. І вони зрозуміли, що іншого виходу немає.
– До речі, якими були гонорари акторів?
– Вже на кастингу деякі кандидати починали бесіду з питання: "А які будуть гонорари?" Я їм відповідав: "А що ви вмієте?" Питання одразу відпадало. Ми відібрали людей, які взялися за цю справу на ентузіазмі.
Ми їм заплатили невеликі гроші, кожному по-різному, але ці суми були до тисячі доларів кожному. Насправді це мала сума. Але знімалися вони із задоволенням. Важко було, але цікаво. Коли закінчилися зйомки, вони плакали: "А як же тепер?".
– Комічні та містичні історії під час зйомок траплялися?
– Цього було багато. Ми замовили спеціальні лежанки з каменю для героїв, занесли їх до доту, розклали у певному порядку. Наступного дня виставили камери, світло, відзняли декілька кадрів й пішли нагору обідати. Залишили хлопця пильнувати. Раптом він вибігає наляканий і кличе нас. Ми спускаємося: усі лежанки перекладені у дзеркальному положенні.
Потім хлопець розповів, що заснув на декілька хвилин, а прокинувся – усе перекладено. Найдивніше, що туди ніхто не міг потрапити непоміченим. Для того, щоби перенести такі важкі речі, треба було не менше 10 осіб. Ми пожартували, але дуже налякалися усі… До речі, я також знімався в одному із кадрів. Неймовірно, але його номер …666.
– Що вам не подобається у фільмі?
– Багато було вирізано через обмеження у бюджеті, і багатьох сцен глядачі просто не побачили. Також шкодую, що немає відповідної акторської майстерності. У майбутньому не будемо брати непрофесійних акторів. Хотілося би більше спецефектів – ми були обмежені у коштах.
"Про історичний факультет – найприємніші спогади"
– Бажання знімати не минуло?
– Із того, що було заплановано у "Штольні", вважаю, вдалося виконати на 50%. Але ми зробили перший крок. Ми вчимося, як вчаться лікарі і педагоги. Далі вже буде на професійному рівні.
А бажання знімати стало ще більшим. Зараз я пишу сценарій комедійного бойовика. Тема: усі намагаються виїхати за кордон, але не у всіх виходить.
Зараз легше знайти гроші, бо нашу роботу вже бачили. Сьогодні, щоби фільм окупився з кінопрокату в нашій країні, він повинен коштувати 100 тисяч доларів. Але це просто нереальний бюджет. Наприклад, тільки плівка буде коштувати 70 тис. доларів, я вже не кажу про знімальний процес і обробку всіх матеріалів. Але ми готові якось обходити всі проблеми і рухатися вперед.
Заробляю я на життя на рекламі і музичних кліпах (Любомир Кобильчук знімав кліпи Козловського, Камалії. –ред.).
– А ощасливити історичний факультет ЧНУ своїм поверненням з академічної відпустки плануєте?
– Планую закінчити, бо шкода залишити. Я раніше вважав, що це не той напрямок, у якому я повинен рухатися, але зараз гадаю, чим більше людина володіє різними знаннями, тим краще.
А Чернівці та історичний факультет залишили найприємніші спогади у моєму житті. Я із приємністю згадую своїх улюблених викладачів з історичного факультету – Балуха, Михайлину, Кожолянка. Користуючись нагодою хотів би передати їм великий привіт і подяку за знання.
– Ви хотіли створити прецедент, що українською мовою можна зняти конкурентоспроможний фільм. Чи довели?
– Я переконаний, що це можливо. Наші глядачі будуть дивитися кіно українською. За три роки усе зміниться. Нам українська мова стала професійною підніжкою щодо Східної України. Нас приймали там дуже тепло, але були кінотеатри, які відмовлялися від фільму, бо він – українською мовою. "Якщо ми облаштуємо у місті сіті-лайти з фільмом українською мовою, нам їх просто порозбивають", – пояснювали нам. – "Чому ж так?" Нам відповіли, що це буде сприйматися як нав’язування української мови.
Тепер ми плануємо робити по-іншому – будемо робити декілька копій для тих регіонів російською. Хоча з часом, я впевнений, вся країна із задоволенням дивитиметься фільми українською мовою.
– Чи не жалкуєте, що і "Ауді" продали, і невідомо, чи гроші повернуться …
– Абсолютно не жалкую. "Божевільні"… Нас багато хто так називав. Але ж машини і квартири є у всіх! А кіно немає ні в кого!
Рейтинг:
(голосів: 1)
27-07-2006, 17:50
Коментарів 0 Переглядів 2178

Теги -
Новини партнерів:
У Чернівцях депутат Моклович пропонує демонтувати пам’ятну дошку заслуженому журналісту Пелеху
Депутат хоче, щоб у Чернівцях демонтували меморіальну дошку Володимиру Пелеху
Секретаря не обрали: у роботі сесії Чернівецької міськради оголосили перерву до 30 листопада
Депутати розійшлися, не дійшовши до питання про обрання секретаря
«Нам плюнули в душу»: група вчителів ліцею №4 Чернівців обурилась через заяви депутатів про «секс-скандал»
Вчителі ліцею заперечили поширену інформацію про домагання директора навчального закладу
Aliexpress INT
Aliexpress INT
Популярне Коментують
• Новини
MOYO UA
Швейне підприємство запрошує на роботу (на правах реклами)

Бажано з досвідом роботи, можливість навчання
У Чернівцях пройде безкоштовний семінар для підприємців "Анатомія Бізнесу" (на правах реклами)

Усього за 7 годин 6 ТОП-спеціалістів із командоутворення, продажів, маркетингу та реклами ознайомлять з найкращими українськими кейсами, розберуть найефективніші практики у продажах, у спілкуванні з клієнтами, допоможуть знайти інструменти для швидкого та якісного обслуговування.
7 ресторанів у Чернівцях, де можна відсвяткувати новорічні корпоративи (на правах реклами)

Хто ще не встиг визначитися із рестораном, замовити столики, обрати меню, музичне оформлення, святкову програму, має змогу зробити це вже сьогодні, тут і зараз
Святкуйте корпоративи з нами: пропозиції 8 ресторанів Чернівців (на правах реклами)

До Нового року залишилося… дуууже мало днів! Отож, пропонуємо вашій увазі 8 ресторанів Чернівців, які запрошують відсвяткувати новорічні корпоративи.