Боюся, що зашкоджу цим матеріалом дуже талановитій і щирій дівчинці – випускниці однієї зі шкіл міста. А вся її провина полягає у тому, що місяць тому вона принесла, а два тижні тому ми надрукували її статтю про візит до їхньої школи канадців. Йшлося про те, що юні іноземці із криком вибігли із туалету (вони ж, нещасні діти, що звикли до стерильності і бездоганності, не підозрювали, що цей об’єкт може так... ну ви самі розумієте – смердіти). Йшлося там також про те, як канадці спершу поводилися дещо скуто, але, як з’ясувалося, їм не чужий наш менталітет, бо невдовзі вони запитали, де можна купити "водки", а коли хильнули її "з горла" на "Тралці", то стали більш комунікабельними. Оце й усе. Але цього було досить, щоби в дівчинки у школі почалися великі неприємності. Про це розповіла нам не вона – ця смілива і делікатна учениця відповіла, що усе гаразд.
Справді ж бо – чи можуть наші туалети смердіти? Ні, не можуть. А чи можуть канадці пити горілку "з горла"? Боронь Боже!
Але найцікавіше було попереду...
Одного дня до редакції влетіла учениця тієї ж школи. Назвалася представником якогось шкільного органу, чемно посміхнулася і простягла комакт-диск зі словами:
– Тут наше спростування брехні про те, що наші туалети... ну, ви самі розумієте, і фото...
Я не наважилася запитати, що там за фотографії. Але не здивувалася б, якби вона відповіла, що там фото рожевого унітазу із білим хутряним обідком, а вгорі напис: "Чи може це смердіти?"
– Ваші туалети не мають специфічного запаху? – обережно цікавлюся, намагаючись непомітно для 17-річної дівчини у діловому костюмі, увімкнути диктофон на запис.
– То відверта брехня. Днями ми отримали листа від канадців – вони жодного невдоволення нашими туалетами не висловили. Автора допису тепер у школі не поважають учні. Як я знаю, усі її однокласники обурені такою відвертою брехнею.
– Може, й горілку на "Тралці" канадці не пили? – ледь не хором запитують журналісти.
– Але ж не у ліцеї, – із подивом дивляться світлі чесні очі.
– А як же ваші вчителі, директор?
– Директор не підтримав нашу ідею йти до газети. А вчителям якось усе одно. А ось ми, учні, небайдужі.
А далі я вкладаю диск з фотографіями до дисководу, а він ... не відкривається.
Прощаємося ми на тому, що вона перекине цю інформацію на інший диск і принесе...
Вона пішла, а нам усім захотілося піти на "Тралку", як тим канадцям... Від гордості, що такі свідомі у нас школярі. Не пригадую, щоправда, жодного, хто би відкрито обурився, що у школах за гроші купуються оцінки. Хоча на тій самій "Тралці" вони горланять про це так, що вуха закладає. А тут не побоялися – відкрито виступили проти "брехні" надто розумної, надто яскравої учениці. Бо чи можуть у нас смердіти туалети?
