Вперше справжній швейцарський годинник довелося побачити декілька років тому на руці помічника одного з лідерів вельми одіозної політичної партії. Звичайно, зарубіжний хронометр престижної марки не кожен з нас може собі дозволити – доходи не ті, однак власників дорогих годинників вочевидь побільшало. Як каже мій співрозмовник – чернівецький приватний підприємець Олександр Олександров, – це все від того, що нині з’явилося чимало спеціальної літератури й у відповідної категорії населення зріс рівень розуміння свого соціального статусу, який вимагає й відповідних матеріальних символів.
Перший годинник придбав за кросівки
Про те, що Олександр неабиякий знавець "швейцарців", свідчать сотні книг і журналів різними мовами, що зберігаються у нього вдома. Зрозуміло, має господар і годинники на продаж, які залюбки демонструє.
– Любов до годинників у мене була ще з дитинства, але зайнявся я годинниковим бізнесом лише декілька років тому, – розповідає Олександр. – 1986 року в Ялті з величезними труднощами придбав у фіна гарні кросівки, але невдовзі реалізував їх, щоби купити справжнього імпортного годинника. Пізніше, працюючи у Санкт-Петербурзі, купив собі за 1100 доларів ще одного.
– Годинники яких марок швейцарського виробництва ти порадив би придбати українцям із середнім достатком?
– Це годинники вартістю до 1000 доларів США. Марки є різні, всіх не перелічиш, адже у Швейцаріїї майже 300 фірм тією чи іншою мірою займаються виробництвом хронометрів. Однак радив би придбати "Tissot", "Longines", "Raymond Weil", "Oris", "Maurice Lacroix", "Frederique Constant", "Omega", "Louis Erard", "Fortis", "Mido". До речі, середня вартість годинників, які я продаю, – 2000 доларів. Ось тільки що телефонував покупець з Києва, хоче придбати дорогого годинника за 20-30 тисяч євро.
"Швейцарців", здебільшого, купують "піджаки"
Як каже Олександр, за чотири роки свого бізнесу, він продав понад 100 годинників. Деякі з його клієнтів нині створили своєрідний неформальний клуб фанів.
– А хто найчастіше купує в тебе годинники?
– Це так звані "піджаки" – чиновники різного рангу, бізнесмени, депутати, один з яких є депутатом Верховної Ради. Недорогі купують і співробітники правоохоронних органів, але, як правило, не для себе, а комусь у подарунок. Серед моїх клієнтів були і кримінальні авторитети, щоправда, про це я довідався після того, як вони придбали годинники. А у Чернівцях є сім’я, яка вже купила вісім годинників. Недорогий (у межах 1000 доларів) імпортний хронометр придбав пенсіонер, причому він так захопився вивченням спеціальної літератури, що постійно приходить до мене, як до бібліотеки. Буває також, що годинники купують жінки для своїх чоловіків, і навпаки. До речі, серед жіночих престижних швейцарських годинників найбільшого попиту зажили "Chopard", "Cartier", "Van Der Bauwede", які вартують 1800-3000 доларів.
– Скажи, а який годинник носиш ти?
– На годинник, який би я хотів мати, я ще не заробив. А ношу хронометр англійської марки, майстра Джорджа Грехема вартістю 6000 євро. Він легкий і дуже зручний у користуванні, хоча за виглядом ніколи не скажеш, що цей годинник стільки коштує.
Скажу, що годинники, які продаю, є нові і не нові, вже вживані, але їм від декількох місяців до декількох років. З усієї кількості реалізованих лише у двох випадках були поломки: від удару та від того, що годинник два роки пролежав у сейфі клієнта і в ньому все "закисло". У такому разі здійснюю їх профілактику у Києві на спеціальному обладнанні. Іноді доводиться довго чекати на той чи інший замовлений годинник. Наприклад, якось півроку шукав потрібну марку клієнтці, а коштував годинник 10 тисяч доларів. Треба сказати, що є й молоді швейцарські фірми, але їхня продукція зажила великого попиту і за нею велике майбутнє. Зокрема, маю на увазі марку "Maurice Lacroix". Годинники цієї фірми нині дуже престижні.
– А де береш годинники ти?
– Де доведеться. Приміром, щомісяця кожної останньої суботи їжджу до Києва, там на "Експоплазі" відбувається зліт годинникарів і колекціонерів, куди постійно навідується й Президент України Віктор Ющенко. Також буваю й на годинниковій біржі у Мюнхені.
– Олександре, а чому б тобі не відкрити власний магазин?
– Знаєте, одного разу спробував, але власник приміщення дорого захотів за оренду. Однак цієї ідеї я не відцурався і зараз працюю над втіленням її в життя, сподіваюся, що незабаром такий магазин буде.
Коли ми закінчили розмову, хоча про годинники Олександр може розповідати годинами, господар смачно розкурив люльку, набивши її дорогим данським тютюном. Це теж його хобі.