Нещодавно відбулося підбиття підсумків літературного конкурсу "Найкраща українська книга", який організував журнал "Корреспондент". За результатами sms-голосування читачів журналу та згідно з думкою експертного журі переможцем конкурсу у номінації "Белетристика" став Тарас Прохасько зі своєю книгою "З цього можна зробити кілька оповідань". Друге та третє місця дісталися Сергієві Жадану ("Anarchy in Ukr") та Любкові Дерешу ("Архе").У номінації "Документалістика" найкращою визнали книгу Оксани Забужко "Let My People Go". Данилові Яневському і його "Хронікам "помаранчевої" революції" дісталося друге місце. А Костянтин Стогній ("Кримінал") і Сергій Кузін ("Донецька мафія. Антологія") розділили у цій категорії третє місце.
Усі переможці отримали грошові премії: по п’ять тисяч гривень за перше місце і по 1500 – за друге і третє.
Коли "МБ" зв’язався із Тарасом Прохаськом, він саме відпочивав із дружиною і двома синами (15 і 14 років) у горах і збирався поплавати у річці. Розчути назву ріки через примхи мобільного зв’язку, на жаль, не вдалося, але основне ми почули – вона впадає у Прут.
Частину премії витратив на велосипед синові
– Пане Тарасе, ви почуваєтеся автором найкращої української книги?
– Мені приємно, що є вияв читацької симпатії. Це означає, що те, що я роблю, знайшло відгук у читачів, а це найважливіше. Книжкові експерти також кажуть, що непогано.
– Свою премію – п’ять тисяч гривень – ви вже витратили?
– Так, я купив велосипед своєму старшому синові, бо молодший вже його має. Після цього премія вже не здається такою великою (сміється, – авт).
– Це правда, що, як стверджують деякі письменники, можна жити з продажу своїх книг? Вам, як автору найкращої книги, було би найкраще жити…
– Це не так. Насправді, усі ці перемоги нічого ринкового не означають, щоби дуже серйозно. Навіть ті п’ять тисяч гривень раз на декілька років не є поштовхом для якісної зміни життя.
Українські письменники
з продажу своїх книг не живуть
– А з чого ж письменники живуть?
– Те, що я знаю, – з написання різних фейлетонів, колонок, есе у журналах, газетах. Живуть письменники також завдяки поїздкам за кордон на різні конференції, з’їзди. Переважно більшість мусить писати щось не надто літературне.
– А як ви викручуєтеся?
– Я працюю репортером в обласній івано-франківській газеті і отримую там платню, завдяки якій утримую свою сім’ю.
– Як реагує на ваш рід занять дружина? У вас окремий кабінет, усі ходять навшпиньки…
– Цього немає. Я, навпаки, знаходжу час, коли вже всі сплять, і пишу. Мені це подобається. До того ж пишу я багато за короткий час, а не щодня.
– А чи не дорікає вона, що у інших чоловіки – бізнесмени і заробляють купу грошей на вілли і мерседеси…
– Не дорікає. Слава Богу, вона у мене дуже мудра. Вона ніколи не вимагає більшого і добре розуміє енергію життя.
Довідка "МБ"
- Народився 16 травня 1968 року у м. Івано-Франківську. Закінчив біологічний факультет Львівського державного університету ім.
І. Франка(1992). Учасник студентського руху 1989–1991 рр. З 1992 року постійно живе в Івано-Франківську.
- Працює у газеті "Галицький кореспондент", пише про культуру і про "багато інших речей".
- Автор прозових книг: "Інші дні Анни", "FМ-"Галичина", "Непрості".
- Деякі твори перекладено польською та англійською мовами.
