Днями група німецьких туристів перебувала у Чернівцях. Останнього дня подорожі декілька німців поділилися своїми враженнями від міста і нашого туристичного сервісу з кореспондентом "МБ".Філіпп Оельзе у Чернівцях уже втретє. Він супроводжує туристичні екскурсії до країн Східної Європи. Мати Філіппа – росіянка, тому мовних проблем з ним не виникає.
– У Чернівцях є радянські будови, "хрущовки", але коли перебуваєш у центрі міста, не відчуваєш, що колись це був Радянський Союз. Хоч вулиці названі українською мовою, у місті відчувається європейський дух, – каже хлопець.
У готелі не давали ключі, доки не заплатиш гроші
Філіпп уже звик до традицій нашого життя. Але є речі, які досі його обурюють.
– Мені не подобається готель, де нас поселили. Умови непогані, але обслуговування – жахливе. У вечір нашого прибуття від нас вимагали оплати за кімнати. Усі втомлені від подорожі, хочуть зайти у свої номери, відпочити, повечеряти, а нам не дають ключів, доки ми не розрахуємося. Того вечора я ще не встиг обміняти євро на гривні, тому не міг одразу заплатити. В інших готелях України, де я зупинявся, можна було платити пізніше.
Обслуговування у ресторанах німцям сподобалося. І їжа також.
– Офіціанти знають, чого і наскільки швидко ми цього хочемо, – каже Філіпп. – Приємно, що у ресторані ми можемо сидіти, скільки нам заманеться.
Крістофу Мьольманну особливо сподобалися булочки з бринзою і горіхове варення. Пивом німці теж задоволені. Поганого їм не пропонували.
Із українських національних страв Філіпп Оельзе любить борщ. Каже, що у Німеччині навіть би не намагався приготувати його, бо для цього треба знати "золотий рецепт".
Петер Струтинський, батьки якого жили у Чернівцях вісімдесят років тому, зауважив, що обслуговування у кафе, куди вони заходили навмання, було пасивним і офіціанти не дуже допомагали гостям. А Філіпп розповів, як він намагався купити пляшку води у кіоску.
– Продавець сиділа і розгадувала кросворд. Вона навіть не помітила, що хтось підійшов. Я запитав, чи можна купити води. Аж тоді вона підвелася. У Німеччині я не бачив жодного магазину, в якому би продавець розгадував кросворди.
Дорогам і будинкам бажано бути кращими
Чернівецьким дорогам німці побажали бути кращими. Будинкам також.
– У місті погані дороги, – зауважив Петер Струтинський. – Але розумію, щоби виправити ситуацію, потрібен час. Можливо, є й інші пролеми, якими треба зайнятися у першу чергу, наприклад, відремонтувати житлові будинки. На мою думку, вони у дуже поганому стані. А ще потрібні нові автобуси. Транспорт треба обов’язково оновити.
Німці відзначили, що в українських жінок дуже своєрідна манера одягатися.
– На мій погляд, вони одягаються непристойно – короткі спідниці, глибокі вирізи, – каже Ангеліка Гасманн.
– Я не розумію, як вони на таких елегантних високих підборах ходять по, м’яко кажучи, не дуже добрих вулицях, – говорить Петер Струтинський. – Українські жінки настільки гарні, що їм не потрібно ще якось це підкреслювати.
Проте від спілкування безпосередньо з чернівчанами німці залишилися задоволені. Ангеліка Гаусманн шукала будинок письменника Карла Бодека, який народився у Чернівцях, і дорогою зверталася до перехожих. Каже, що вони люб’язно відповідали на запитання, а коли зайшла до будинку, була вражена теплою атмосферою прийому господарів.
– У Чернівцях у мене родичів немає, але тут мені приємно спілкуватися з людьми, – каже Філліп Оельзе.
