%0%Останніми днями деякі телеканали і радіостанції драматично так повідомляли: "Країна завмерла в очікуванні… підпишуть чи не підпишуть (учасники "круглого столу" Універсал національної єдності), підпише чи не підпише (президент хоча би щось)". Та ні, не завмерла країна, панове алармісти! Країна живе своїм звичним життям, насолоджується літом і місцями навіть процвітає, ось і економіка протягом першого півріччя зросла на 5%, що не могли не помітити прискіпливі західні оглядачі і назвати це українським парадоксом (в політиці – криза, в економіці – бум). Інша річ, що чотиримісячна бездіяльність Верховної Ради вилізе усім нам боком ближче до холодів, що, незважаючи ні на що, ростуть ціни на хліб і бензин, що в структурі п’ятивідсоткового зростання, як стверджують фахівці, наявне помітне зниження рентабельності великих і малих підприємств на тлі зростання їхніх же корпоративних
боргів (набрали іноземних запозичень, іншими словами), а Універсал, навіть якби його підписали Юлія Тимошенко і Петро Симоненко, не "зшиє" цю таку неоднорідну територію під назвою "Україна".
До речі, ми не унікальні в цьому сенсі. Ще 1927 року письменник Герман Гессе писав: "Справжнім стражданням, пеклом людське життя стає там, де перетинаються дві епохи, дві культури, дві релігії… Але є епохи, коли ціле покоління опиняється між двома укладами життя такою мірою, що втрачає будь-яку природність, будь-яку спадкоємність у звичаях, будь-яку захищеність і чистоту". Герман Гессе тоді не мав на увазі Україну (і не Ліван, звісна річ), але погодьтеся… Для того, аби створити з цієї території "Україну", потрібні потужні лідери з ясними привабливими для всіх людей ідеями і волею для їх реалізації, такі, наприклад, як канцлер Бісмарк чи генерал Сухарто, що свого часу "зшили" відповідно Німеччину та Індонезію. Але це не з нашим щастям.
Що ж до горопашного Універсалу національної єдності, то замість можливої величної "Книги буття українського народу" з’явився пересічний документ поточної ужиткової політики. І потрібний він, за великим рахунком, лише одній людині в Україні – президентові Ющенку. У будь-якому вигляді (підписаний, не підписаний, підписаний частково). Універсал мав стати таким собі ідейним забезпеченням того чи іншого президентського рішення. Підписують Універсал регіонали, утворюється нова коаліція з участю "Нашої України" (в тій чи іншій формі), у президента з’являється виправдання за подання Януковича на прем’єр-міністра: розбіжності подолано, позиції зближено, стратегічний курс зберігається. Не підписують головні "антикризовики" Універсал – теж варіант: Верховна Рада розпускається, всім спасибі, готуйтеся до нових виборів, ви ж бачите, любі друзі, що працювати нема з ким, самі деструктори.
Під час читання Універсалу національної єдності (первісного його варіанту) українські серця наповнюються радістю, самоповагою і надією. Але не всі. Втішаються лише ті носії таких сердець, що голосували за БЮТ, "НУ" та за проукраїнські партії, що в парламент не потрапили, а для виборців інших орієнтацій (нинішні "антикризовики", Вітренко, Базилюк, путінці…) цей папір цілком неприйнятний. А відредагований на основі безкінечних компромісів він, як уже було сказано, стає ідеологічним камуфляжем для процесу працевлаштування в Кабміні, або навпаки для позбавлення робочих місць у ВРУ кількох сотень найбагатших людей України. Бо ж треба бути дуже наївним, аби вірити, що "Розвиток культури та відродження духовності…" (уривок п.11 УНЄ) всерйоз може зацікавити уряд мільйонерів і парламент мільярдерів.
