Щоби дитина почула вас і послухалася з першого разу, треба навчитися правильно доносити до неї інформацію. Говоріть їй коротко і чітко.
Вам здається, що саме так ви і робите. Наприклад, нагадуєте про дещо важливе, розповідаєте про цікаве та корисне, дитина слухняно хитає головою, наче все розуміє, а у результаті не виконує ваше прохання. Чому? – запитуєте ви її. А вона у відповідь – я не чув (чула), що мене просили. Інколи і справді дитина може схитрити, але часто самі дорослі в цьому винні – вони прос¬то не вміють сказати правильно.
– Оленочко, – звертається мама до дівчинки, – ти би хотіла на вечерю млинців з сиром? От бабуся принесла нам сиру, а ти сходи в магазин, купи десяток яєць, борошно, молока, сметану. На здачу можеш взяти собі щось солодке. Дивися, уважно переходь дорогу і не чіпай бродячих котів, а дорогою назад захопи нашу пошту.
Мама наче детально описала, що молодша школярка повинна зробити, але Олена таки борошна не купила.
– Ну, про що ти думала? – врешті сварить мама. – Як я без борошна зроблю млинці? Ти взагалі слухаєш, що я кажу? Добре, що про солодке ти не забула, а те, за чим я тебе посилала в магазин, – не купила.
Згідно з маминою версією, винною залишилася дівчинка. Однак цієї ситуації можна було б уникнути, якби мама не навантажувала дитину безліччю непотрібної інформації з ліричними відступами. Дитина краще би виконала прохання, якби воно було простим і зрозумілим. n
Чому діти нас не чують:
n Якщо дитина сумна, стривожена, незібрана, вона ймовірніше неуважно слухатиме вас і не зможе точно виконати ваше прохання.
n Так само ви не зможете "достукатися" до дитини, коли вона збуджена і сама намагається вам сказати дещо важливе.
n Ми самі навчили дітей не чути один одного. Іноді задля з’ясування стосунків дорослий запитує: "Що у тебе в голові?" І, не чекаючи відповіді, сам відповідає, що, на його думку, в дитячій голові.
Декілька правил для дорослих:
n Не звертайтеся до дитини із сусідньої кімнати, а підійдіть до неї і зверніться на ім’я.
n Зловіть погляд дитини, дивіться їй у вічі і лише тоді починайте говорити. Прохання має бути небагатослівним, а ваш голос – спокійним і товариським.
n Коли щось пояснюєте, використовуйте прості, доступні, зрозумілі для дитини слова. Не намагайтеся пояснити те, що неможливо пояснити.
n Попросіть дитину повторити те, що ви сказали. Поправте, коли щось не так і без докору.
n Спостерігайте за реакцією дитини. Щойно ви помітили, як дитина відводить погляд, переминається з ноги на ногу, почала крутитися на стільці чи колупати його, шморгати носом – відразу припиняйте розмову.
n Набагато легше дати можливість виправити помилку, аніж сварити її. Це допоможе дитині зрозуміти, що легше бути уважним, запам’ятати і зробити все відразу, ніж потім ходити і виконувати прохання двічі.
n Не забувайте заохочувати дитину бодай добрим словом: "Ти молодець – все виконав!"
