%0%На пагорбах біля Глибокої, незважаючи на приморозки, пасеться чимала отара овець. Серед них і вівці рідкісної у нас остфризької породи з Німеччини.
– Збоку воно гарно виглядає, та як пригадаю собі скільки зусиль потрачено на цих овечок, моторошно стає, – ділиться власник отари з 200 овець 31-річний Богдан Григорчук. – Але якщо подобається справа – труднощі перебореш. Так і я: хотів завести таких овець, яких ні в нікого немає, – добився свого.
Дехто зі знайомих Григорчука вважає, що Богдан міг вкласти кошти у більш прибутковий бізнес, де менше клопотів і чимала віддача, а не займатися тваринами, які не швидко дадуть дохід. Після закінчення місцевого профтехучилища й служби в армії хлопець подався на заробітки за кордон.
Зароблене
за кордоном вклав
у сад і ферму
Декілька років гарував у Польщі на різних важких роботах, потім в Австрії працював на полі і в теплицях. Дехто з його приятелів і досі перебуває на заробітках. А Богдан вирішив вкласти зароблене в нелегкий бізнес. Не купив ресторан чи кафе, а звернувся до міської ради з проханням виділити йому в оренду землю. Григорчукові пішли назустріч, і незабаром він отримав сім гектарів угідь в урочищі "Поляни". На схилястій ділянці фермер посадив горіховий сад.
– Частину саджанців придбав на чернівецькій станції садівництва, а решту вирощував сам, – продовжує чоловік. І далі, жартуючи: – Горіхи мають здатність плодоносити до 200 років, тому, як помру, хоч пам’ять про мене залишиться. Не хочу хвалитися, але думаю, що горіхи у мене будуть гарні, такі, що по три роки можуть зберігатися. А поки ще врожаю нема, а трави багато, вирішив завести овець – це була моя давня мрія.
Щоби втілити її в життя, Богдан Григорчук написав листа тодішньому міністру Мінагрополітики Олександрові Баранівському: мовляв, на Буковині вівчарство в занепаді, допоможіть придбати плідників гарних порід овець. І чекав на відповідь. Не дочекався. Тоді вирішив діяти сам. На Косівщині придбав перші два десятки овець місцевої породи, потім декілька купив вдома. Але перед цим переглянув і перечитав чимало спеціальної літератури. Потім у Бересті Новоселицького району придбав баранів-плідників асканійської м’ясо-шерстої породи. Але хотів мати ще й молочних овець. Тому вирішив придбати двох плідників німецької остфризької породи, яких немає в Україні. Звернувся по допомогу до знайомих поляків, які пообіцяли доставити двох річних "хлопчиків" з Німеччини. Звичайно, діяли нелегально.
"Думаю придбати ще німецьких баранів, але вже легально"
– Пізніше я довідався, що легальне придбання таких плідників коштувало би мені 6000 доларів, адже потрібен для супроводу ветеринар і купа різних документів,– розповідає фермер.– Натомість два барани обійшлися у 1500 доларів. Через німецько-польський кордон, до половини, їх перевели два поляки, а далі ми з дядьком: запхали у великі сумки і на візочок. Один баран важив 100, а другий 120 кілограмів. Уявляєте? Вже в Україні нас зупинили даішники і питають, що веземо. Відповідаємо: баранів. "Ну, коли баранів, то їдьте далі".
Відтоді минуло два роки. Нині в отарі Григорчука є 100 молочних овець. За одну лактацію вівця німецької породи дає 500-1000 літрів молока. А це бринза – цінний продукт, який фермер успішно реалізовує. Нещодавно на фабрику в Путилі здав і півтонни вовни за натуроплату – ліжники, ковдри. Держава дає й дотацію на вовну – по шість гривень, і по 50 – за вівці. Побудував Григорчук і дві кошари, придбав обладнання й посуд для молока та бринзи. Іноді торгує й молодою бараниною – продає по 12-20 гривень за кілограм м’яса живої чи битої ваги. Допомагають фермерові поратися біля отари наймані робітники – двоє чоловіків і жінка.
– Маю намір придбати, але вже легально, ще декілька німецьких плідників і збільшити отару, – каже Богдан Григорчук.– А для цього хочу взяти в оренду ще землі. Вівчарство треба відроджувати, це корисна й потрібна справа. Скажімо, в нашому районі 270 овець має ще мій колега з Коровії Петро Кирияк. І все, хоча є в нас і пасовища, і не один гектар земель пустує.