
"5 квітня, вівторок, 1932 рік. Штучно створений голод набуває жахливого характеру. Чому до кожної зернини забирають хліб? Коли обурений селянин зауважує, що у нього забрали увесь хліб, йому відповідають запитанням: "А навіщо ти весь віддав?" – писала вона у щоденнику.
Через рік записи Олександри стали ще більш сумними та тривожними: "Вже третя година ночі, значить, сьогодні 27 квітня. Не сплю тому, що хвора, а що зі мною – не знаю. Болить серце, болить голова... Люди умирають по декілька чоловік на день".
Вражають і листи селян до своїх дітей, які служили в Червоній армії. Усі листи масово читали в ДПУ УСРР. У довідці про негативні настрої селян України в листах, що надходили із села в Червону Армію, записано: "В окремих повідомленнях люди пишуть, вказуючи на матеріальну незабезпеченість села, радять червоноармійцям після завершення служби не повертатися додому. По питаннях роботи колгоспів та економічному становищі колгоспників переважають повідомлення про недостаток хліба на селі, опухання, смертність та випадки самогубств від голоду. Автори листів просять червоноармійців надати допомогу, надіславши продукти".
"На сьогодні вся робота в нашому колгоспі зупинилася, бо народ голодний, опухлий і масово умирає. Багато людей покинули домівки і виїхали. Матір хвора, приїдь, бо більше її не побачиш. Якби було що їсти – може б ще трішечки пожила". (Харківська область).
"Дорогий сину, прийдеться всім нам вмирати з голоду, бо в нашому хуторі дуже багато голодуючих. Уже з’їли усю полову, так що вмираємо всі... Голод кругом, важко дочекатися нового врожаю". (Чернігівщина, Городницький район).
"У нас немає що їсти. Їмо буряк і капусту. Допоможи нам. Не забувай, що твої брати вмерли від голоду. Пришли нам скільки зможеш хліба".
"Хліба колгосп не дає. Хліб віддали державі, а самі голодні та босі. У нас тут страшний голод, багато людей задавилися від голоду. Одна жінка задавила своїх чотирьох дітей і сама два тижні пожила голодна".
Під грифом "Совершенно секретно" є нотатки комісара держбезпеки 2-го рангу, члена РСДРП(б) – ВКП(б) з 1917 року Зиновія Борисовича КАЦНЕЛЬСОНА, якого розстріляли 1937 року. Він нотував: "У Гадяцькому районі особливо вражені продовольчими труднощами. Десять сільських рад, в яких за останні місяці зареєстровано дві тисячі смертельних випадків, вже на основі виснаження... Необхідно підкреслити, що смертність настільки прийняла широкі розміри, що ряд сільських рад перестав реєструвати померлих. Кількість безпритульних дітей росте з кожним днем. Діти бродять селами і просять милостиню. Дитячі ясла набиті до відмови, продуктами не забезпечені. Діти голодують, вживаючи в їжу усілякі сурогати. На цій основі є велика захворюваність дітей та смертність".
Документи із секретних спецсховищ засвідчують, як жорстоко карали за будь-яку "крадіжку" їжі. З протоколу допиту обвинувачуваної Параски Дмитрівни ГВОЗДЕЦЬКОЇ, 26 років: "7 червня 1932 року, приблизно о третій годині ранку, я сама пішла до загального хліву колгоспу, двері хліва були незамкнені. У цьому хліві була прив’язана корова. Я взяла її, вдома надоїла. Крадіжку скоїла тому, що відсутні харчі. У мене троє дітей, старшому – п’ять років, меншому – вісім місяців. Чоловік засуджений". Жінці дали п’ять років, але потім замінили умовно.
Страшний документ №17 із секретних сховищ – це обвинувачувальний висновок у справі Федори Петрівни Агуреєвої: "Під час слідства, яке велось секретно-політичним відділом Харківського обласного відділу ДПУ, з’ясувалось, що Ф. Агуреєва разом з дітьми їла десятирічну доньку. Звинувачена Агуреєва у своєму свідченні каже, ще в неї 12. 05. 1933 року померла дівчинка десяти років, яку похоронила у себе на городі, але на другий день вона ввечері труп вийняла із ями, м’ясо пожарила і вживала у їжу".