Авто | Нерухомість |
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Радіо | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Сімейна сага у новелах із загадковою назвою "...Майже ніколи не є навпаки" нашої землячки Марії Матіос спричинила справжній фурор на XIV форумі видавців у Львові. Окрім нової книги, яка цього року отримала Гран-Прі конкурсу "Коронація слова", пані Марія представила четверте видання "Солодкої Дарусі" і "Нації" та інші твори – усього вісім книжок. З 13 по 16 вересня письменниця ані на хвилину не могла відійти від стенду, де по дві-три години поспіль роздавала автографи. Кореспондентові "МБ", вистоявши понад годину у черзі прихильників, таки вдалося "пробитися" до Марії Василівни та у проміжках між підписуванням книг поговорити із відомою авторкою.
"За ноутбуком можу провести 18 годин"
– Чи очікували на такий успіх?
– Я ніколи не пишу творів для ажіотажу. Гадаю, що це цікавість людей до проблем, які я порушую у книжках, а не цікавість до мене як до особи чи письменника. Такого успіху не могла сподіватися навіть уві сні, але до нього ставлюся дуже тверезо.
– Самі щось встигли придбати на форумі?
– Майже не мала часу купити книжок, бо усі чотири дні не могла відмовити людям, які прийшли до мене. Коли на півгодини вдалося вирушити поверхами, придбала роман про Ольгу Кобилянську "Шарітка з Рунгу" Валерії Врублевської, "Код української літератури" Ніни Скоровської та книгу про Івана Франка Ярослава Грицака. Я завжди їду з форуму, як бідний на Великдень йде з церкви, – з повними торбами книжок. А цього року через відсутність часу не мала можливості подивитися, що тут пропонують.
– Де писали останню книгу?
– Маю творчий принцип: ніколи не пишу поміж роботою, приготуванням борщу чи прибиранням. Удома моделюю ситуації та вибудовую каркаси. Потім настає момент, коли я сідаю у потяг та їду в гори. Мені найкраще працюється на Івано-Франківщині, де в мене багато друзів. Там особлива аура. Частину "Солодкої Дарусі" я написала на Франківщині. "Нація" також там написана. У новій книзі "...Майже ніколи не є навпаки" – багато містики, бо я її починала писати у містичному місці – івано-франківському селі Микуличин. Це те село, де тривалий час мешкала Ірина Вільде, те місце, звідки забрали її чоловіка Полотнюка на розстріл, те село, де микуличинські майстрині плели гердан, який потім Олена Пчілка подарувала своїй дочці Лесі Українці.
– Скільки часу можете провести у горах?
– Їду на кілька тижнів кількома "заходами". Беру відпустку, але майже ніколи не вдається відпочити. Я тоді працюю над книжками. Винаймаю приватну садибу. Коли працюю, мене цікавлять тільки дві речі – світло, аби працював ноутбук, і триразове харчування. Більше мене нічого не цікавить. Я тоді не потребую жодного спілкування. Навпаки – уникаю його. Обираю такі місця, де мене не знають, або де я ніколи не зізнаюся, хто я. За ноутбуком можу провести 18 годин. Я вже й кульковою ручкою не вмію писати. Здається, що якби мені довелося написати любовного листа, то не змогла б. Творчий процес захоплює, наче повінь.
"Коли напишу нову книжку, страждаю фізично"
– Ірен Роздобудько казала, що почала писати через те, що хотіла "розчленувати" свого начальника. Фізично цього не могла зробити, тому взялася за перо...
– Я ніколи не сідала за роботу зі злості, з бажання помсти чи ненависті. В житті можу бути різною, як і кожна людина. Але коли сідаю писати, усе лихе і зовнішнє відпадає від мене, як штукатурка від стіни. Мені здається, що я – немовля і цілком невинна людина. Я нікому не хочу помститися. І люблю навіть тих негідників, яких вимальовую, для того, щоб їх високо зненавидів той, хто читає.
– Важко любити антигероїв?
– Важко, бо треба влізти у їх шкіру. Треба стати тим енкаведистом чи жінкою, яка вбила свого коханця, або залізти в той бункер, де плачуть люди. Треба бути дуже переконливим для свого читача, аби він повірив. Важко "залазити" у цей бункер і уявляти його, якщо не маєш досвіду. А повертатися у реальне життя не важко. Я не страждаю від метаморфоз, які відбуваються зі мною під час творення. Але після того, як я напишу нову книжку, просто фізично страждаю.
– Вочевидь, земля, де ви народилися, багата на історію, тож маєте з чого писати...
– Фотографії, які використали під час оформлення перевидань "Солодкої Дарусі" та "Нації", – наші, родинні. На обкладинці "Солодкої Дарусі" – моя прабабуся, а на форзацах – мої прадіди. Одного з моїх прадідів, який був 25 років двірником у селі Розтоки, люди обрали війтом. Для того, аби стати сільським головою, треба було закласти своє майно громаді. Якщо ти не виконав обіцянок, які давав сільській громаді, все майно відходило до громади. Це я не вигадала, а взяла з історії. Хто буде розглядати обкладинку "Нації", побачить фотографію з нашого сімейного альбому. Там є така маленька стежечка на хуторі Сірук, де я народилася. Колись до війни на тому хуторі було 16 хат, а тепер одна. Кого умертвили там, а кого заслали до Сибіру. Неподалік від хутора Сірук у місцині, що називається Дупалівка, стоїть хрест. Його встановили на місці хати, в якій 1948 року енкаведистський загін поквитався з родиною батьків того, хто був в УПА. Це була родина Том’юків. Більшого варварства не придумати. Їх не просто закатували, їм відрізали голови і залишили на столі їхньої хати. Цього року, коли я була у відпустці у Розтоках, разом із батьком відвідала Дупалівку.
– А про що "...Майже ніколи не є навпаки"?
– Мені близька теза Ірини Вільде, яка казала: "Поки я не впораюся із цим маленьким світиком – людським серцем, не візьмуся, просто не зможу сягнути до ширших проблем людського життя". Ця книга – про те, на що здатне людське серце, яке вражене любов’ю, ненавистю, бажанням помсти, заздрістю, і на що воно спроможне у часи випробування радістю і печаллю. Коли мене питали, яка головна думка твору, відповідала і такими ж словами підписувала книжки: "Честь понад усе". Кожен персонаж доводить своє людське алібі морального плану. Воно може видатися для когось жорстокістю чи злом. Я намагаюся розвернути кожну людину так, як розвертають діамант перед прожектором, і з’ясувати, чому людина вчинила, можливо, жорстоко, але справедливо.
– Куди поїде ваша книжка?
– На форумі я завжди проводжу маленьке соціологічне дослідження. Спілкуюся із читачами, слухаю їх, і так визначаю географію, куди поїдуть мої твори, аби догукатися до тих, хто має потребу читати. Той, хто каже, що в Україні немає потреби читати українською мовою, що лише вузький прошарок інтелігенції цього потребує, – великий всесвітній брехун. Україна має потребу читати, але вона не має де придбати ту книжку. Я не знаю, до кого гукати, щоб замість цих набридливих білбордів, на які витрачають астрономічні суми, відкрили книгарні у кожному районному центрі, де була б українська книга. Де прийшов би покупець і сказав: "Я хочу читати Марію Матіос російською мовою", а інший: "Українською".
"Найкращі подруги – мама та двоюрідна сестра"
– Ви дуже гарна жінка. Коли-небудь користувалися своєю красою?
– Хто гарна – я? Я так не вважаю. Знаю, що можу викликати цікавість, але маю дуже прикрий характер. Товаришую з чоловіками. Немає на те підстав, але товаришок серед жінок не маю. Найкращі подруги – моя мама та двоюрідна сестра. Я вже вийшла з того віку, щоби думати, як скористатися красою. Той, хто не має більше чим користуватися в житті, міряє довжину своїх ніг. Я навіть ніколи брови не висмикувала. Один мій шанувальник казав: "Маріє, твої тексти нагадують твої брови. Вони у тебе не вищипані, не модні, але усім подобаються".
– Як ставитеся до того, що вас вважають масовим письменником?
– Той, хто каже, що є щось несерйозне чи попса, бреше. У кожній повноцінній літературі має бути твір на той випадок, коли ти хворий, і коли не зовсім тверезий, і коли лежиш на пляжі, і тоді, коли маєш потребу у високій літературі. Коли кажуть "попса", я кажу: "Добре, приписуйте мене до масової літератури. Кажіть, що я масовий письменник", – але я тоді виправляю тих, хто так каже: "Я може готую грунт для тих, хто прийде за мною, за такими, як я, – грунт для високої та елітної літератури". А читач обиратиме для себе того письменника, якого потребує у той чи інший період свого життя.
Автор: admin

Рейтинг:
(голосів: 1)
20-09-2007, 12:26
Коментарів 0 Переглядів 2089

Теги -
Підприємці Калинівського ринку збираються відновлювати торгівлю попри «червону» зону
Підприємці непродовольчих секторів Калинівського ринку планують відновлювати торгівлю попри обмеження "червоної" зони, встановлені урядом
«За що нам жити?»: Чернівецьку ОДА пікетують підприємці, вимагаючи послабити карантин
Учасники акції протесту заявили, що прийшли до ОДА, аби відстояти своє конституційне право на працю
Рік тому в Чернівцях виявили перший випадок коронавірусу в Україні
Дефіцит на маски, закриття області на карантин і пікети бізнесу під ОДА: як Буковина пережила перший рік коронавірусу
Популярне Коментують
• Новини партнерів












«Нехай випробують вакцину депутати і міністри» Блог Надії Будної
Минулого вівторка до мене зателефонувала знайома і запитала, чи буду я вакцинуватися від коронавірусу
Чогось славна Садагура зажурилася Блог Ярослава Волощука
Цього року минає 250 років від часу заснування монетного двору в Садгорі
«Люди їхали з шуфлями в машинах...» Блог Анни Семьонової
Останні два тижні в місті панувала негода
загрузка...
Ритуальні послуги у Чернівцях. Що робити і куди звертатися, коли вас спіткало горе?*

Стикнулися із болючою втратою близької людини? Зверніться у ритуальне бюро "Чорний тюльпан".
«АТБ»  для тебе: чому покупки в магазинах найбільшої української мережі завжди вигідні*

Вартість будь-якого товару в магазинах "АТБ" нижча за середньоринкову на 10–15%, а постійні акції ("Товар тижня", "Товар дня" тощо) дозволяють економити на покупках до 40–50%.
Як підготуватися до ЗНО з англійської мови якісно та вчасно? Як батьки можуть допомогти своїм дітям?*

Підготовка до ЗНО з англійської мови має бути послідовною і систематичною.
Сонячні кіловати посеред обійстя: реалізація сонячного проєкту у с. Топорівці*

Сонячну електростанцію потужністю 36,72 кВт ввели в експлуатацію у грудні 2020 року.
Медичний центр Altero: у вас завжди є вибір!*

Чуйність, розуміння, чесність та право вибору пацієнта – філософія Altero.
Чи потрібно заїздити на СТО взимку? У Шинному центрі "ReZinka" розповіли про причини ДТП і як їм запобігти!*

Як же вберегтися від ДТП та від чого залежить справність автомобіля у зимовий період, розповіли фахівці шинного центру ReZinka.
Нові магазини та нові можливості: цьогоріч «АТБ»  дивуватиме мешканців Буковини*

Наразі маємо нові можливості та чекаємо від "АТБ" приємних новин.
Набридло жити у багатоповерхівці? Приватні будинки і дуплекси за Чернівцями чекають на своїх власників!*

До початку будівництва ви маєте можливість придбати помешкання мрії за акційною вартістю.