Днями ми побували на річці. Там було лише декілька людей: подружжя Тохир та Світлана Ікромови і пенсіонерка Марія Алєшкевич.
"Мені 54,
а почуваюся значно молодшою"
– На жаль, сьогодні не всі змогли прийти, свята, є багато домашніх справ, – пояснила Марія Алєшкевич. – А загалом нас,
моржів, є з десяток осіб.
– Наші дівчатка вчаться в педагогічному університеті, – розповідає Тохир. – Щойно діти поїхали вчитися, ми вирішили серйозно зайнятися моржуванням. Почали ходити на Дністер з весни минулого року. Намагалися долучитися до наших новодністровських моржів й раніше, але то справи, то діти, то ніяк не могли наважитися. Тому поки що наш стаж невеликий. А пані Марія вже десять років моржує.
– Так, понад десять, – підтверджує жінка. – Мені вже 54 роки, а почуваюся значно молодшою.
–Тут не потрібно якоїсть надзвичайної мужності, – підхоплює розмову Світлана Ікромова. – Головне – перемогти лінощі. О п’ятій ранку виповзти з-під теплої ковдри спершу й справді не так легко. Але якщо себе пересилити, то бігом понад два кілометри і 570 сходинок – це вже дрібниця. Лише той, хто спробував, може підтвердити, що це енергія, бадьорість духу і кайф – все в одному.
"Рибалки наше місце не займають"
– Цьогорічна зима тепла, а бували сильні морози. Як тоді моржували?
– Купаємося за будь-якої погоди, і з головою, і голяка, – каже Марія Алєшкевич. – Виходимо з води, швидко витираємося і одягаємося. Назад пробіжиш 570 сходинок – ніколи не змерзнеш і не захворієш. Коли річка замерзає, щодня розбиваємо лід. Рибалки вже знають наше місце, тому ніколи не займають нашу лунку.
Підійшли до сходів, вони неширокі, розташовані близько одна до одної. Якщо ловиш гав, не довго й скотитися. Полегшує спуск те, що час від часу трапляються такі собі майданчики.
– Мій чоловік не просто йде, біжить цими сходами – дуже
гарний спосіб почистити легені. Він фарбує машини, тому йому це особливо корисно, – каже Світлана.
– Як навколишні сприймають ваше захоплення?
– Якось у лютому йдемо вдосвіта до Дністра. Зустрічаємо чоловіка, питаємо куди йде. Каже: "На роботу. Просто з бару, навіть додому не заходив". Ми кажемо: "Ходи з нами, освіжишся". Ми й не зчулися, як він роздягнувся і – шубовсь у воду. Ми переживали, як він без звички, а він потім так дякував, казав: "Як на світ народився".
Підходимо до Дністра. "О, тут вже Валя і Леся купаються, – зауважують моржі. – І Зінаїда Іванівна тут".
– Це моя мама, – каже Світлана. – Вона з Ожевого йде, їй ще далі, ніж нам. Вона морж із трирічним стажем.
Наші супутники швидко роздяглися – і у воду. Нам аж моторошно стало. А вони сміються: "Яка вода приємна, тепла".
– Коли заходиш у Дністер – холодно і вода теж холодна, – пояснюють моржі. – Далі – швидко у воду з головою. Виходиш – тепло, затишно, радісно, витираєшся, сухий одяг на себе і бігом назад. Головне не стояти, а рухатися, тоді й усю благодать відчуєш.
