У 24 роки Денис Свекла, комерційний директор магазину "Музична скриня", заочно навчається у Чернівецькому торговельно-економічному інституті КНТЕУ на економіста-маркетолога. До нього ставляться з повагою такі відомі виконавці, як Кузьма Скрябін та Олег Скрипка. Про музику Денис, здається, знає все.
– Денисе, звідки таке знання музики?
– Я брав участь у культурно-масових заходах разом зі співачкою Мартою, котра навчалася зі мною у школі №28. Із сьомого класу почав крутити дискотеки в школі – тричі на тиждень. І за кожну отримував десь по 12-14 гривень. Гроші ці не витрачав, а складав. І вже у восьмому класі купив собі круту апаратуру, щоправда, таку, що була у використанні. Приносив її до школи на вечори. А потім познайомився з деякими чернівецькими ді-джеями. Дискотеки крутили на "Гравітоні", в нічному клубі "Сова", на машзаводі, в "Черемоші" та в Будинку текстильників. У "Сові" мені переписували музику на диски. Тут я зустрів людину, котра і ввела мене в музичний бізнес, – це Саша Пержан. Коли я вже навчався в училищі на телерадіомайстра, апаратуру продав, а взамін придбав собі дорогий комп’ютер за 800 доларів, де встановив п’ять колонок. Тоді це були великі гроші і крутий комп’ютер.
– Не хотілося займатися ремонтом телевізорів?
– Дуже хотів здобути вищу освіту. Тому, закінчивши училище з відзнакою, подав документи до університету. Але саме тоді тяжко захворів батько. Йому зробили декілька операцій, потрібно було постійно сидіти біля нього. І я забрав документи з університету. Пізніше я все-таки вступив на заочне відділення Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ, де навчаюся і зараз. Але тоді до обіду працював на Калинівському ринку, а потім біг у лікарню, щоби змінити маму. До речі, я ніколи не відпочивав. Навіть їдучи на море, крутив там дискотеки. На "Калинці" працював три роки. Мене взяв продавцем у свій магазин ще один мій друг Михайло Гнатюк. Тут продавалася не "ліва", а ліцензована продукція. Люди приходили сюди, наче до бібліотеки. Я читав їм цілі лекції про виконавців, гурти, класичну музику і джаз. Скажімо, частим відвідувачем був священик Володимир, котрий захоплювався джазом.
Але з часом я зрозумів, що базар відмиратиме: публіка запитує здебільшого "стандарт" – "Любе", Сердючку, Алегрову. Мені набрид такий примітивізм. І ми з двома моїми компаньйонами орендували приміщення, де відкрили комплекс "Казанова" і, зокрема, невеликий музичний магазин. Моїми клієнтами стали консул Румунії в Україні, туристи з Австрії, відомі в місті люди. А друзями – Кузьма Скрябін, Олег Скрипка, Марта...
– Важко займатися музичним бізнесом?
– Дуже важко. Якщо 2003 року за оренду невеликого кутка доводилося платити 250 доларів, то зараз уже 600. Щоби відкрити магазин, треба обійти десятки різних організацій, а потім періодично витримувати їхні перевірки. Музичні магазини, котрі відкривалися після нас, майже всі "прогоріли". Ми ще тримаємося. Може, тому, що ставимося до роботи і клієнтів досить серйозно. Біля мене постійно двоє надійних друзів – Саша Пержан і Богдан Воронько. Саша за спеціальністю бухгалтер, тому добре знає всі фінансові нюанси. І в нього єдиного в Чернівцях є ліцензія на реалізацію музичної продукції на території Західного регіону. Це також дає йому право привозити з Росії диски, яких немає в Україні. У Богдана – гуртовий склад, і він дуже серйозно ставиться до підбору продукції. У своєму магазині "Музична скриня" ми зробили акцент на DVD-музику і на відео.
– З боку може здатися, що робота у тебе – клас: сидиш у магазині, слухаєш музику...
– Багато хто так думає. Якось одна дівчина мене образила, висловившись так: "Ох, це той хлопець, що працює в "Казанова" і продає диски та всілякі дурнички". Насправді для мене моя робота багато значить ,і я ставлюся до неї дуже відповідально. Намагаюся культивувати серйозну музику – класику, джаз, яку добре знаю і слухаю сам. У магазині пропадаю від ранку до ночі, навіть у вихідні.
– У 24 роки ти багато чого досяг. Було важко?
– Впевнений: якщо чогось дуже захочеш, то обов’язково досягнеш цього. Тільки треба мати терпіння і сили, і, звичайно, щось для цього робити. Нас із братом так вчив батько. Він – дуже мужня людина. Переніс десятки операцій, залишився без двох ніг, але продовжує щось робити, щось хотіти. Він дуже любить квіти, я придбав для нього контейнер на ринку "Нива", що на "Гравітоні". Він там продає вазони, горщики та все необхідне для догляду за квітами.