Павло Дворський із сім’єю переїхав до столиці

Павло Дворський віднедавна мешкає у Києві. Три місяці тому він облюбував затишну чотирикімнатну квартиру на Теремках і тепер разом із дружиною та сином, який навчається у столиці, облаштовує нове родинне гніздечко.

Як їм тепер живеться у столиці? Розповідає Павло Дворський:

– Переїзд до Києва був болісним у моральному плані. Адже 32 роки мого життя пов’язані із Чернівцями. Тут я зустрів свою дружину Світлану, тут народилися мої сини, тут я співав у "Смерічці" разом із Назарієм Яремчуком.

У Чернівцях народилися мої найкращі пісні: "Стожари", "Мама Марія", "Нехай тобі розкаже дощ" та ще багато інших. У цьому місті мені поталанило працювати із такими чудовими людьми, як Микола Бакай, Злата Бичкова (із нею ми написали пісню "Будуймо храм"), Микола Бучко, Тамара Севернюк, Віра Китайгородська і митець з Кутів Ігор Маковейчук.

– Що Вас змусило так змінити своє життя?

– Чернівці – це столиця пісні і таланту, а Київ – то столиця шоу-бізнесу. Усе крутиться у Києві, тут більше можливостей: записи пісень, концерти… Співакові це конче необхідно. Ось, наприклад, як риба шукає води, так і творча особистість повинна висловлювати власну думку і доносити її до людей. Саме тоді життя каже: "Треба їхати до столиці". Для мене це рішення було важким, я міркував над цим кілька років. Не так давно мене ще й образили в одній із чернівецьких газет. Після того, як я виступив у своєму місті востаннє, написали, що Дворський вийшов на сцену і виконав якісь незрозумілі ремікси. А це не ремікси були, а чотири зовсім нові пісні, до того ж одна з них – на вірші відомої італійської авторки. Мене вражає, що наші журналісти тільки те й роблять, що шукають в артистах тільки погане, а не добре. Часто вони діють непрофесійно. Звідки ця злість і нефаховість? Ті журналісти записали мене у музейні експонати, саме це ображає. Я гарно сприймаю критику, тому що вона допомагає артистові розвиватися. Але не можна чорнити своє будь-якою ціною! Хоча той випадок жодним чином не міг вплинути на моє рішення перебратися до Києва.

– Потроху забуваєте Буковину?

– Буковина – це моє живильне коріння. Де би я не виступав, обов’язково виконую пісню "Чернівці – як маленький Париж". Цю пісню знають в Італії, Німеччині, навіть у таких містах України, як Краматорськ. Сподіваюся, що мої сини – Павло і В’ячеслав – підхоплять батьківську пісенну справу. І нашому Дворському роду не буде переводу! Наступного року виповниться 30 років моєї творчої діяльності. Упевнений, що мені вдасться зібрати своїх друзів і колег у палаці "Україна" та заспівати усі пісні, які супроводжували мене весь цей час. У цьому допоможуть і люди зі "Шлягера". Тепер палацом керує Микола Мозговий, який має велику повагу до українських співаків. Тож усе буде гарно, сподіваюся.

– Чим зараз займаєтеся?

– За три із лишком місяці ми вже освоїлися на новому місці. В’ячеслав вчиться, я записую нові пісні, знімаюся у різноманітних новорічних телепроектах. Не так давно повернувся з гастролей Південною та Східною Україною. Також виступав у Тернополі та Хмельницькому, отримав запрошення до Канади і США. Із задоволенням виступлю перед земляками та місцевими жителями.

– У якому районі Києва живете?

– Ми живемо у дуже гарному місці. Район називається Теремки-2. Нещодавно заклав там із мером та владикою Варлаамом капсулу на місці, де невдовзі постане величний храм. У мене чудова чотирикімнатна квартира. Ходили чутки, що мені її подарував Олександр Омельченко, але це неправда. Нині квартири дарують тільки депутатам. Ми придбали її власними силами. У ній дуже затишно, тепло і зручно. Хоч і далеко від мами і сестер, але в сучасному світі відстань від Києва до Чернівців дедалі меншає. Тож нерідко ми їздимо один до одного у гості. Головне, щоби душа до родини тягнулася.

– Позаяк ви дуже зайняті, хто зараз головний у домі?

– У квартирі господарює Світлана. І син допомагає. Зараз ми переймаємося приємними побутовими клопотами…

– Хіба вони можуть бути приємними?

– Аякже! Ось нещодавно штори повісили. Причому замовляли їх не у Києві, а в Чернівцях. Гарні двері і кухню привезли з Івано-Франківська. Якось одразу згадуються рідні Карпати, і тоді я відчуваю, що посеред Києва у моїй квартирі є дух смерекової хати.

– Київ – велике місто. Як ви пересуваєтеся? Не віриться, що ви їздите у метро.

– У мене є автомобіль, наймаю водія. Іноді просто хочеться вийти із хати і проїхатися у метро чи маршрутці. У Києві менше заторів, ніж у Чернівцях, тому що там ширші вулиці. Але трафіки трапляються у всьому світі. Таке наше життя. Однак не варто на нього споглядати з вікна "Мерседеса" чи "Лінкольна". Не зашкодить побути у гущі людей, відчути їх настрій… Саме тоді народжуються справжні пісні.