Село, де висохли криниці

Люди з надією дивляться щодня на небо: чи не випаде дощ. Різні ємності підготовлені у кожного заздалегідь. Повірити в це важко, адже вода на Буковині ніколи не була дефіцитом.

Вода почала зникати після виселення

Цього року весна припізнилася, тому селяни нині всі пораються на городах, рідко кого побачиш на вулиці чи біля хати. Хутір потопає в буйній зелені, навсібіч – оброблені поля. На всіх криницях стоять перевернуті догори дном відра – у них води нема. Точніше, є, але лише на дні, та й то жовта, як під час повені. А в деяких колодязях води зовсім нема.

На подвір’ї одного з будинків у центрі Майорки побачили бабусю, яка із сапою в руках поверталася з городу. 73-річна Анастасія Буймистрюк чимало цікавого нам розповіла.

– Колись тут була така смачна вода, що пив би і пив, – каже вона. – І ніхто й гадки не мав, що її не стане й за нею треба буде за два кілометри ходити. У 1927 році з Поливаного яру – є в нас таке урочище – під час великих дощів надійшла така повінь, що всі хати забрала й багато людей потопилося. Після тієї повені хутір віддали румунському офіцерові майору Флореску. Це був добрий чоловік – він дав кожному деревину на будівництво будинку й по дванадцять соток землі безкоштовно. Хутір відбудували. Але після війни радянській владі забаглося знищити Майорку – так назвали хутір на честь майора Флореску, який сам забажав цього. Тобто хати почали руйнувати, а людей виселяти у степи Херсонщини. Я з батьками теж там була. Довго наші люди на чужині не могли бути – втікали. А вже пізніше, років двадцять тому, біля Майорки почали меліорацію земель, після чого на хуторі виникли проблеми з водою. Причому, чим далі, тим гірше.

– Колись ми скидалися й копали криниці, – продовжує бабуся Настя. – Мій чоловік, який пропрацював у колгоспі 40 років, навіть хвилювався за грибників, які приїжджають до нас за опеньками, й викопав колодязь, щоби люди пили. А коли вода кудись зникла, ми почали ходити за два кілометри до цілющого джерела і звідти носили. Але і там вже води нема – кудись втекла. Нині люди возять її з навколишніх сіл, за 8-10 кілометрів. З Комарова мені воду привозить сусід, лісник Микола. Тобто, хто має машину, той і возить. А так набираємо дощової води або черпаємо те, що є на дні у криниці. Вода там дуже жовта, не для пиття.

Щоби знайти воду, треба до 200 тисяч гривень

Хуторяни мають надію на голову сільської ради з Комарова Івана Телешмана, який все робить для того, щоби Майорка ожила. Приміром, вже закопані телефонні стовпи, бо тут є лише два телефони, здійснюватиметься і газифікація. Але на хуторі немає жодного магазину, транспортного сполучення з райцентром, хоча колись маршрутний автобус їздив до Майорки тричі на день. Місцеві жителі виживають за рахунок того, що випалюють вапно. Цей будівельний матеріал у Майорці купує вся округа і не тільки.

Тим, що на хуторі немає води, переймаються і в селі Комарів, до якого він належить. Ось що каже з цього приводу секретар сільської ради Ольга Костюк:

– Наш голова віддавна б’є на сполох, приїжджали спеціалісти. Вихід один – треба пробивати глибоку свердловину. Однак коштує це разом з проектно-кошторисною документацією недешево – понад 200 тисяч гривень. Маємо надію, що допоможуть районна та обласна держадміністрації.

Сумнів з приводу того, що у відсутності води у Майорці винна меліорація, висловив сільський землевпорядник Анатолій Бербека. За його словами, меліоративна система з роками забивається і не функціонує. Інша справа, що вода могла після цього піти на ще більшу глибину або в обхід хутора. Зрештою, невідомо, чи буде результативним глибинне буріння – все залежить від породи грунту.

Голова Кельменецької рай-держадміністрації Петро Телешман: "Щоби розпочати бурильні роботи, потрібна проектно-кошториста документація, без якої важко визначитися з коштами. Хоча, як на мене, потрібно буде, за попередніми підрахунками, не менше 100 тисяч гривень. Отже, коли матимемо проект робіт, тоді й почнеться фінансування. Сподіваємося, що це станеться в другому півріччі нинішнього року".